Соціологічний, політично-правовий та соціально-педагогічний підхід до трактування громади

7. Характеристика громади. Роль громади у житті словян за часів київської русі

Громада - це групова соціальна спільнота, члени якої мають спільні географічні та соціокультурні ознаки (місце проживання, інтереси, віросповідання, цінності, національність тощо) та взаємо-діють між собою з метою задоволення певних потреб чи розв’язання проблем.

Виокремлюють резидентні (географічні), ідентифікаційні (про-фесійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) громади та громади за інтересами. У резидентній громаді люди взаємодіють одне з одним почасти випадково. Основна спільна ознака цих громад те, що вони утворені за місцем проживання. Різновид резидентних громад -територіальна та місцева громада. Відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування” (1997 р.) територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Місцева громада - спільнота людей, які проживають на визначеній території й об'єднані певними еконо-мічними, соціальними, культурними зв'язками та самоусвідомлюють себе як цілісність й одноосібність. Іноді поняття „територіальна громада" та „місцева громада” вживають як синонімічні. Це припустимо в тому випадку, коли до складу територіальної громади входить один населений пункт. Якщо ж йдеться про населений пункт (наприклад, село) як складник територіальної громади міста чи селища, то тоді такий окремий населений пункт разом з його жителями - не територіальна, а місцева громада. Тобто територіальна громада може розглядатися як сукупність місцевих громад.

В ідентифікаційних громадах, на відміну від резидентних, формується певна система взаємозв’язків між людьми, яка ґрун-тується на значимих для них спільних цінностях або характеристиках, а проживання людей на різних територіях може не відігравати суттєвої ролі для функціонування таких громад. Громади за інтересами - це найчастіше групи людей, які поділяють стурбованість щодо певної проблеми. Такими громадами може бути об'єднання батьків дітей-інвалідів, молодих матерів, група самодопомоги людей з ВІЛ-позитивним статусом тощо. Люди можуть бути одночасно членами й резидентних, й ідентифікаційних громад, а іноді й громад за інте-ресами.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне „поле” соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформляються в її персональну цінніснонормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. I навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєвого сценарію як самої громади, так і окремої особистості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються патерни соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; здійснюється підтримка індивіда через різні типи організацій: релігійні, громадські, спеціалізовані.

Провідні соціалізуючі функції громади, як різновиду соціального середовища, такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади

соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, мета якої - згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно-корисної діяльності.

Формування гуманістичних традицій у предків українців проходило також під впливом суспільного устрою. Стародавні слов’яни (відомі з історичних джерел від VI ст. н. е.) жили родовими громадами. М.Грушевський, висвітлюючи сутність такого родового устрою, зазначає: " Роди жили окремо, “о собі”, як каже літописець як наші хутори задніпрянські або гірські карпатські села. Люди сходилися на певні місця на ті ігрища святочні межи села, на судні “коповища”, де правили суд над провинниками, вишукували злодіїв. Спільними силами для охорони від ворогів, щоб було де сховатися в небезпечну хвилю, ставили собі “город”, себто місце огороджене, обведене ровами і валами, куди можна було звезти своїх старих і малих, жінок і дітей і всяке добро." (З, с. 44).

Виконання трудомістких робіт було посильним лише для великого колективу. Саме тому в житті слов’ян особливого значення набула громада. Вона була органом місцевого селянського самоврядування, до компетенції якого належали земельні переділи, оподаткування, судові справи, а також питання допомоги нужденним. Родова громада була об’єднана взаємним обов’язком родичів у матеріальній допомозі, захисті й помсті за завдані кривди. Цей взаємозв’язок був обумовлений як колективним характером виробництва, так і родинними зв’язками між членами роду.

У східних слов’ян закріпились певні громадські стереотипи поведінки, серед яких найважливішими були реципрокація та редистрибуція. Саме ці процеси були в основі ранніх форм соціальних відносин, а їх головне призначення пов’язане з функціями захисту індивіда в системі роду.

З розпадом родових зв’язків (початок ІХ ст.) стародавні слов’яни почали об’єднуватись у територіальні або сусідські громади, що включали в себе кілька родин і володіли певною територією. Такі об’єднання називалися задругами або вервями і створювалися для здійснення спільних справ, у тому числі й допомоги нужденним. Єдність такої громади підтримувалась господарськими зв’язками.