Принципи організації соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в умовах громади

При соціально-педагогічному підході громада виступає фактором соціалізації особистості. Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді: По-перше, вона забезпечується в основному діяльністю державних та неурядових організацій шляхом надання ними соціальних послуг дітям та учнівській молоді, впровадженням відповідних соціально-педагогічних технологій. По-друге, діяльність фахівців соціальної сфери (соціальних педагогів, соціальних працівників тощо) при організації соціально-педагогічної роботи в громаді має бути спрямована на розвиток співпраці, партнерських стосунків між різними соціальними інституціями територіальної громади, органами місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, членами громади. По-третє, базовою умовою ефективності соціально-педагогічної роботи в громаді є активізація членів громади, стимулювання їх до різних ініціатив, насамперед – до участі у визначенні та вирішенні проблем дітей і учнівської молоді.

Запропоновану нами систему організації соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді утворюють три підсистеми з відповідними компонентами: члени громади (діти, молодь, дорослі); заклади соціальної інфраструктури для дітей та учнівської молоді: 1) заклади освітньої сфери (дошкільні та загальноосвітні заклади, професійно-технічні училища, позашкільні освітньо-виховні заклади), 2) заклади та організації соціально-педагогічного спрямування (соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді; заклади соціального спрямування (центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; соціальні гуртожитки; центри соціально-психологічної допомоги; центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді; центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх); притулки для неповнолітніх; клуби за місцем проживання; неурядові організації соціально-педагогічного спрямування; органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади: (рада міста, району в місті, району; сільські та селищні ради; служби у справах неповнолітніх; управління (відділи) освіти; управління (відділи) у справах сім’ї та молоді).

Так визначено, що організацію соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді заклади та організації соціально-педагогічного спрямування здійснюють переважно на засадах соціального обслуговування, що включає комплекс заходів щодо надання соціальної допомоги та створення необхідних умов, що забезпечують права особистості, її можливості для саморозвитку, збереження здоров’я та підтримку життєдіяльності, подолання кризових ситуацій. Саме тому в основу діяльності компонентів другої підсистеми покладено сервісний підхід, який передбачає надання широкого спектра соціальних послуг дітям та молоді. Складові другої підсистеми не можуть бути повною мірою представлені в кожній територіальній громаді, що обумовлюється: типом громади (велике промислове місто, мале місто, село, селище); чисельністю дітей та учнівської молоді; потребою громади у відповідних організаціях соціально-педагогічного спрямування; матеріальними можливостями громади щодо забезпечення їхньої діяльності; рівнем ініціативності членів громади.

Складовими третьої підсистеми забезпечуються заходи щодо реалізації державної політики в галузі освіти, охорони дитинства, сім’ї та молоді, їхнього соціального захисту в умовах громади; розробляються інструктивні документи щодо соціальної підтримки дітей та молоді на місцевому рівні; проводиться діагностика стану проблем дітей і молоді місцевої громади; приймаються рішення щодо їх вирішення суб’єктами соціально-педагогічної роботи в громаді; відбувається науково-методичне, інформаційне та фінансове забезпечення організацій та установ, що проводять соціально-педагогічну роботу з дітьми та молоддю в умовах територіальної громади; здійснюється моніторинг виконання рішень органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування суб’єктами соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю.

19. Ресурсне забезпечення соціально-педагогічної роботи в громаді

Аналізуючи проблему природи ресурсів соціально-педагогічної діяльності та їх видів, колектив науковців на чолі з А.Й. Капською дійшли висновку, що жодну класифікацію не можна вважати універсальною, оскільки для успішного функціонування кожної професійної діяльності є безліч умов її ресурсного забезпечення. З одного боку ресурси розглядаються як запаси чого-небудь, які можна використовувати за необхідності, з іншого вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань або вдосконалення діяльності.

У теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності на сьогодні немає однозначного визначення її ресурсів. Так, В.М. Рамазанов під ресурсами соціальної роботи розуміє все те, що може бути використане для задоволення певних потреб чи вирішення конкретних проблем клієнта. Алісон Д. Мердак вважає, що до ресурсів можна віднести все, що сприймається індивідом як необхідне для його добробуту.

Неоднозначним в теорії соціально-педагогічної діяльності є також питання природи та видів п ресурсного забезпечення. Різноманітні підходи до класифікації ресурсів широко представлені у працях зарубіжних теоретиків соціальної роботи. Ресурси розглядаються в них з погляду їх природи, джерел та корисності. Вони можуть бути, по-перше, внутрішніми або зовнішніми стосовно особи чи групи; по-друге — офіційними (формальними) або неофіційними (неформальними); по-третє — реальними чи потенційними.

А. Лауфер поділяє ресурси соціальних служб на людські, програмні та стратегічні. Ю. Фоа пропонує виділяти шість основних ресурсів у соціальній роботі: гроші, любов, інформацію, статус, послуги і товари.

Д. Томас вважає, що до визначення видів ресурсів соціально-педагогічної роботи варто підходити з позиції громадян. З цього погляду він поділяє ресурси на матеріальні послуги (виробництво, магазини, школи, сервісні заклади); засоби та форми організаційної і духовної підтримки (соціальної служби, громадські організації, церква); засоби міжособистісної підтримки та власна активність (самодопомога, взаємодопомога, підтримка членів родини, друзів та колег по роботі). В основу всіх цих підходів покладена певна класифікаційна ознака. Проте жодну із поданих класифікацій не можна розглядати як універсальну саме для практики соціально-педагогічної роботи в Україні. На основі аналізу зазначених вище підходів можна виділити такі групи ресурсів.

До внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи належать:

— особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви);

— прояви емоційно-вольових процесів та психічних станів;

— особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);

— показники освітнього рівня людини;

— професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.