Організація самоосвітньої діяльності учнів старшої школи

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Розвиток і формування особистості протікає в умовах її взаємодії з навколишнім середовищем. Зовнішні протиріччя, які виникають між особистістю і середовищем, є поштовхом, що викликає внутрішню активність психіки, призводить до руху внутрішні протиріччя, які є рушіними силами розвитку особистості та окремих її якостей. Для перетворення виникаючих в процесі навчання внутрішніх протиріч в рушійну силу розумового розвитку учня необхідно, щоб вони визначалися самим ходом навчального процесу, а «зовнішні впливи», які організовує вчитель, актуалізовували пізнавальні потреби учня, обумовлювали його внутрішню активність, що направлена на вирішення даного протиріччя.

У формуванні в учнів прагнення задовольнити свої пізнавальні інтереси та потреби шляхом самоосвіти головними рушійними силами є наступні внутрішні протиріччя[]:

1. між необхідністю рішення тої чи іншої пізнавальної або практичної задачи, яка виникає в учня, та знаннями, які він має в даний момент (їх недостатність);

2. між прагненням задовольнити з’явившийся пізнавальний інтерес та обмеженими можливостями придбати ці знання в умовах шкільного навчання безпосередньо на уроці;

3. між досягнутим рівнем знань і новими потребами в більш досконалих знаннях як передумова для глибшого вивчення даної дисципліни;

4. між прийомами пізнавальної діяльності, які притаманні шкільному навчанню, засобами задовільнення інших духовних потреб.

Пізнавальна потреба, яка спонукає самоосвіту, формується в активній суспільно й особистісно значущій самостійній діяльності учнів. Необхідно, щоб пізнавальна діяльність мала підкріплення у формі позитивних емоційних переживань, спочатку від досягнутих успіхів, а в подальшому й від самого пізнавального процесу. Успішне вирішення пізнавальних завдань викликає позитивні інтелектуальні почуття. Переживання задоволення інтелекткальною діяльністю, які постійно повторюються, стають стійкою потребою в знаннях. Ця потреба виступає специфічною силою самоосвіти.

Підсумовуючи різні точки зору, П. І. Підкасистий вказує наступні основні ознаки навчально-пізнавальної діяльності:

1. зовнішні, які включають в себе планування учнями своєї роботи, виконання завдань без докладного інструктажу та безпосередньої допомоги вчителя. Роль останнього – надання організаційного і управлінського впливу;

2. внутрішні, які виражені у прояві учнями самостійності та творчої активності при розв’язанні поставлених перед ними навчально-пізнавальних задач, при цьому проходячи всі рівні навчально-пізнавальних дій: від відтворення завдання за зразком до частково-пошукових і навіть дослідницьких дій;

- наявність навчально-пізнавальної задачі, яка виступає у вигляді навчальної, практичної або іншої проблеми;

- проведення учнями самокоригування та вдосконалення результатів навчання;

- наявність в навчальному завданні повноцінного в гносеологічному і дидактичному відношенні матеріалу, засвоєння якого сприяє розвитку учня як особистості[].

П. І. Підкасистий підкреслює необхідність розрізнення процеса навчальної діяльності, в якому відбувається засвоєння, і самого засвоєння. «Познавательные действия являются первичными в процессе усвоения. Процесс усвоения, а также сами усвоенные знания носят вторичный характер и вне деятельности, вне системы действийтеряют свою силу как стимулы учения или конкретные цели, как орудия или инструменты познания. Соответственно, для преподавателя в системе обучения предметом его деятельности является организация деятельности обучаемого и управление ею в рамках того содержания предметной и профессиональной деятельности, системы знаний, которое предопределено общими задачами подготовки специалистов» [].

У структурі навчально-пізнавальної діяльності виділяються загальні дії, які виконуються учнями при вивченні всіх дисциплін. Це:

- планування конкретних способів отримання необхідного результату;

- контроль відповідності отриманного результата з необхідним;

- прийняття рішення, в тому числі шляхом вибору раціонального варіанта дії;

- визначення необхідної корекції вихідного плану.

П. І. Підкасистий викладає концепцію цілеспрямованого розвитку в учнів готовності до самоосвіти. Основні положення концепції:

· цілеспрямоване формування в учнів готовності до самоосвіти – одна з основних задач системи освіти;

· виховання, освіта, розвиток і професійна підготовка учнів повинна здійснюватися на основі безперервного взаємозв’язку учня з їх самоосвітньою діяльністю, науково-дослідницькою роботою, участю у вирішенні виробничих задач.

· всі зусилля педагогічного процесу повинні бути спрямовані на підвищення рівня готовності особистості до самоосвіти;

· в результаті управління самоосвітою в учнів послідовно повинна формуватися потреба користуватися самоосвітою як засобом вирішення соціально значущих задач та задовольнити свої потреби: забезпечити високий рівень засвоєння системи узагальнених знань, умінь і навичок за всіма дисциплінами, що вивчаються, відпрацьовувати вміння користуватися найбільш розповсюдженими джерелами інформації, раціонально організовувати свою діяльність в процесі самоосвіти;

· поступове перетворення цілісного педагогічного процеса в самоосвітній, перетворення, яке відбувається на основі підвищення рівня готовності до самоосвіти кожної особистості – головний напрямок діяльності вчителя, націлене на вдосконалення процеса управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів в системі навчання.

В структурному відношенні самоосвіта як вид діяльності в процесі навчання містить в собі наступні основні компоненти: доцільну діяльність учня по придбанню навичок і вмінь; предмет діяльності – знання і засоби придбання знань, умінь і навичок; результат – знання більш високого рівня. Окрім вище перерахованих, процес самоосвіти включає необхідну доцільну волю, яка виражається в увазі до самого процеса, к навчанню, інтереси, потреби в придбанні знань і досвіду пізнавальної діяльності. Логічно взаємопов’язані дії, які конкретизують позначену структуру і складають зміст самоосвітньої діяльності, можна представити наступним чином:

1. усвідомлення особистістю потреби в знаннях, визначення мети самоосвіти;

2. діяльність особистості з самостійного придбання знань, визначення мети самоосвіти;

- планування процеса самоосвіти в загальній системі навчально-пізнавальній діяльності;

- визначення способів самоосвітньої діяльності в структурі навчання;

- безпосередня діяльність особистості з самостійного надбання знань;

- оцінка результатів діяльності, самоконтроль;

3. виникнення нової потреби, адекватної самоосвітньої діяльності.

1. потреба в інформації, необхідній для орієнтування людини в навколишньому середовищі, в інформації о знаннях (та в самих знаннях), необхідних для здійснення успішної діяльності для застосування до природного та суспільного середовища та діяльності, яка потрібна для особистого розвитку;

2. потреба в оволодінні вміннями, навичками, способами, засобами та прийомами пізнавальної діяльності і потреба в їх вдосконаленні, в творчій діяльності (у пошуках нових пізнавальних проблем і нових способів розв’язання вже відомих);

3. потреба в умінні передбачити результати своєї діяльності, без чого людина не може ставити цілі й свідомо управляти своєю діяльністю;

4. потреба в емоціях радості, задоволення у зв’язку з успішним завершенням того чи іншого етапу пізнавальної діяльності.

У процесі навчання повинна використовуватися сукупність взаємопозв’язаних засобів і способів впливу на учнів (педагогічних стимулів), необхідних для виховання цих потреб.

Основні функції педагогічних стимулів полягають в тому, щоб:

- створювати і розвивати пізнавальні потреби;

В якості педагогічних стимулів навчально-пізнавальної діяльності можуть виступати методи, прийоми і засоби активізації цієї діяльності, проблемний і дослідницький підходи в навчанні, способи збудження й виховання пізнавальних інтересів, різні види творчих самостійних робіт і т.і.

Існує немало психолого-педагогічних прийомів формування в учнів мотиваційної сфери самонавчання і самоосвіти. Всі вони групуються навколо усвідомлення особистістю протиріччя між внутрішніми можливостями й об’єктивною необхідністю пізнання. Саме на цій основі виникає і формується потреба в самовдосконаленні, самоосвіті. До таких протиріч слід віднести:

1. Протиріччя між самооцінкою учнів і рівнем їх діяльності, яка спрямована на самовдосконалення, самоосвіту.

2. Протиріччя між вимаганням і реальними можливостями особистості.

3. Протиріччя між вимогами колектива (суспільства) і рівнем зрілості учня, його підготовленості і реалізації цих вимог.

4. Протиріччя між рівнем, темпом та інтенсивністю процесів самозміни та наміченої їм програми (мети, плану) діяльності.

Аналіз самоосвіти учнів, його рушійних сил дає можливість виділити в ньому ті компоненти, які притаманні будь-якій діяльності: мотиваційний, цілеполагаючий (орієнтовний), процесуальний, організаційний, енергетичний і оціночний.

Оскільки самоосвіта – добровільний вид роботи, в ньому явно проглядається мотиваційна сфера.

Усвідомлення себе як особистості, визначення ідеалів, життєвих планів є головною лінією розвитку сил, які спонукають до самоосвітньої діяльності. Безпосередньо пов’язаний з ними компонент цілеполагання.

Для самоосвіти, як і для будь-якої іншої діяльності, особливо значуща і її процесуальна сторона. Буде функціонувати самоосвітня діяльність чи ні – цілком визначається вмінням учня самостійно пізнавати предмет. Рівень володіння цими вміннями забезпечує якісну сторону самостійно засвоєних знань, вмінь, навичок.

В плані інтенсифікації процеса пізнання не менше значення має його самоорганізація, вибір прийомів роботи, планування часу, самоконтроль.

Визначення через самоконтроль засвоєння якості знань, своїх слабких місць, визначення в зв’язку з цим наступних освітніх задач дає можливість школяреві наступний цикл самоосвіти будувати більш свідомо.

Необхідним компонентом також є енергетичний, який містить як вольові, так і емоційні сторони діяльності. Самоосвіта завжди здійснюється при високому рівні активності, напруженості пізнавальних, вольових й емоціональних сил. Можна сказати, що самоосвіта пов’язана з наявністю позитивних емоцій.

Таким чином, проблема формування готовності до самоосвітньої діяльності зводиться до виховання у особистості прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, умінь самостійно здійснювати пізнання та його організовувати[].

Перейдемо до розгляду психолого-педагогічних характеристик готовності школярів до самоосвіти, які визначає Г. Н. Серіковим.

Серед таких характеристик Г. Н. Серіков вважає потрібним виділити наступні:

- особистісні цінності учнів, які визначають їх світогляд, погляди на своє місце в житті суспільства;

- відношення до суспільно-корисної праці, в тому числі до навчання, до самоосвіти;

- погляди особистості на роль колективу, більш досвідчених наставників в її діяльності, комунікабельність во взаємодії з іншими людьми;

- рівень розвитку емоціонально-вольового апарата до можливості здійснення добровільного, систематичної самоосвіти.

Також Г. Н. Серіков вважає, що можливість й ефективність самоосвіти в значній мірі визначається тою базою, якою володіє особистість в області предмета самоосвіти і способів його засвоєння. Тому важливою характеристикою готовності до самоосвітньої діяльності є рівень засвоєнних особистістю знань, умынь і навичок певним напрямком соціального досвіду.

- бачити внутрішній міжпредметний зв’язок відносно різних наукових понять, методів і т.і.;

- усвідомлення єдності та цілісності наукової картини світу; вміння співвідносити наукові категорії з об’єктивною реальністю;

- рівень розуміння відносного характеру знань і необхідності їх уточнення шляхом систематичного пізнання;

- усвідомленість, стійкість і самостійність мислення;

- міцність знань, умінь і навичок, які вже маються.

Здійснення самоосвітньої діяльності стає можливим, якщо учні вміють працювати з різними джерелами, в яких зібраний, узагальнений та зберігається накопичений людством соціальний досвід. Вміння грамотно працювати з основними джерелами інформації дозволяють правильно й оперативно орієнтуватися в її величезних об’ємах, обирати головне, що відповідає цілям самоосвіти, внутрішнім потребам особистості і т.і.

Отже, вміння особистості працювати з основними джерелами соціальної інформації також є показником її готовності до самоосвіти.

Серед основних складових узагальнені вміння учнів працювати з джерелами інформації можна виділити наступні:

- характер орієнтування в різних об’ємах інформації, яка виражається за допомогою основних джерел;

- психологічна готовність вірно оцінити функціональні можливості як окремого джерела, так і їх сукупності, обрати на цій основі доцільні засоби для засвоєння інформації;

- культура сприйняття інформації від джерела (слухання вчителя або співрозмовника, спостережливість і т.і.);

- вміння використовувати джерело інформації при самоконтролі й оцінки якості результатів самоосвітньої діяльності. []

В якості ще однієї з важливих характеристик самоосвітньої діяльності можна виділити організаційно-управлінські вміння. В педагогічному сенсі ці вміння виражені осмисленою суб’єктом системою дій, прийомів, методів, які спрямовані на досягнення поставлених цілей самоосвіти.

Серед організаційно-управлінських умінь, які характеризують готовність учнів до самоосвіти, представляється доцільним відмітити наступні:

- вміння намітити і прийняти основні шляхи пошуку і засвоєння соціального досвіду для виконання задачи самоосвіти;

- навички планування навчальної праці, розподіл зусиль і часу для виконання різних обов’язків;

- уміння створювати сприятливі умови для самостійної роботи (відповідну обстановку, культуру побуту, гігієну праці і т.і.);

- вміння і навички самоконтроля, самоаналіза і самооцінки результатів самоосвітньої діяльності, на її основі розробляти нові задачі самоосвіти;

Процес навчання в школі, на думку В. Б. Бондаревського, «…является главным и решающим источником систематического воздействия на ученика, на его мысли и чувства, мотивы поведения и учения, сферу мышления, психических состояний и свойств личности».

Саме тому в процесі навчання зароджуються і розвиваються пізнавальні інтереси і потреби, формується мотиваційна сфера і система пізнавальних цінностей.

Одним із важливих етапів уроку, який дозволяє учителю будь-якого предмета цілеспрямовано впливати на інтереси учнів, є самостійна робота учнів.

Відомі вчені: М. А. Данилов, Б. П. Йосипов, И. Т. Огородников, М. Н. Скаткін та інші зробили внесок в теорію і практику наукової організації і проведення самостійних робіт.

Вони виділили такі етапи проведення самостійної роботи на уроці:

1) підготовчий етап, на якому вчитель розказує учням про мету їх роботи, розповідає можливості її посиленого виконання. Цей етап передбачає, щоб сам вчитель заздалегідь підготував різну літературу, звернув увагу на взаємозв’язок трьох факторів у формуванні інтересів:

- допомога учню в оволодінні навичками і вміннями самостійної роботи;

- створення умов для прояву і розвитку придбаних вмінь і навичок в процесі роботи над різними завданнями як тренувального, так і ускладненого характеру;

2) сам процес самостійної роботи учня. Вчитель повинен не тільки зацікавити учня розумовою працею, а спонукати його виконати певні вимоги. Необхідно забезпечити неодмінний розвиток зацікавленості учня розумовою діяльністю, поступовий перехід від роботи відтворюючого характера до більш важкої, яка потребує уяви, застосування навичок і вмінь користуватися довідниками, словниками і т.і.;

3) підсумково-узагальнюючий етап, включення самостійної роботи в класі в більш або менш складний варіант домашньої роботи;

4) заключний. Вибір учнем творчих завдань для системи самоосвіти.[]

«Заинтересованность ученика какой-то работой, темой урока, как и внимание школьника к вопросам учителя, его заданиям и объяснению, только создает благоприятные условия для активизации познавательной деятельности в процессе обучения, но не формирует и не развивает ее. Таким фактором, оказывающим решающее воздействие на формирование учебных интересов школьника, является его познавательная личная творческая активность, самостоятельность и пытливость мысли, потребность в самовоспитании и самообразовании.

Однако, побудив творческую активность учащихся на первом этапе, учитель не обязательно еще вызывает в дальнейшем процесс познавательной деятельности, обеспечивающий развитие любознательности и формирование разносторонних интересов. Для их возникновения необходимо, наряду с умело отработанным учителем содержанием учебного материала, учесть предшествующую учебную подготовку ученика и темпы его продвижения в учении.

Для оказания систематического воздействия на воспитание и развитие общего и специального учебного интереса нужна разработка системы классных и домашних заданий, рассчитанных на кратковременное и длительное выполнение.

…Но очень важно помнить, что не всякая самостоятельная работа может обеспечить воспитание и развитие интереса. Поэтому следует увеличить удельный вес действительно самостоятельной творческой работы, под которой мы понимаем работу над проблемно-познавательными заданиями, решение системы творческих задач, подготовку докладов и сочинений по всем учебным предметам, словом все, что способно побудить воображение, фантазию, воспитать критичность ума и широту кругозора.

Также педагогу важно постоянно оценивать, какое влияние оказывают методы, применяемые им в изучении различных учащихся, мальчиков и девочек. Учитель анализирует типичные ошибки и затруднения своих учеников и рекомендует им изучать самих себя.

Максимальное использование всех возможностей, какие представляют учителю система для развития и активного проявления интереса учащихся, позволит успешно решить задачу подготовки творческой личности». []