Самоосвітня діяльність учнів та її структура

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

На сьогоднішній день проблема якості освіти в усьому світі є актуальною, тому що від цього, залежить наскільки суспільство буде забезпечено професіоналами високого рівня. Сучасний етап руху людства до самопізнання та самоосвіти акцентує проблему якості освіти. Існуюча сьогодні система передачи знань учням не може в повній мірі задовольнити навчальні потреби особистості. В процесі модернізації сучасного навчального процесу в школах особлива увага приділяється самоосвітній діяльності, що сприяє реалізації потреб учнів в інформації.

Наукові дослідження показують, що 10% засвоюється тієї інформації, яку людина чує, 20% - того, що бачить, 50% - того, що бачить і чує, і 70 – 80% той інформації, яку він отримує в процесі самоосвітньої діяльності. Розвиток комп’ютерної техніки збільшує ефективність самоосвітньої діяльності, так як збільшує доступність до значного об’єму інформації.

Для досягнення ефективних результатів в самоосвітній діяльності вже недостатня наявність конспектів, підручників та наочних посібників. Необхідним стає оволодіння більш продуктивними способами оперування отриманою інформацією, а також створення таких умов, при яких інформаційна потреба буде максимально задоволена. Такі умови можуть бути надані дистанційними формами навчання, електронними підручниками та іншими можливостями використання комп’ютерної техніки.

Вивчення проблеми самоосвіти в науково-педагогічній літературі дозволило виявити ряд протиріч, що характеризують проблемну ситуацію розвитку самоосвіти учнів на сучасному етапі. До основних протиріч можна віднести протиріччя між:

- усвідомлення учнями необхідності самоосвіти та низьким рівнем престижу самоосвіти в суспільстві;

- педагогічними вимогами к самоосвіті та недоліками організації інформаційно-освітньої роботи в навчальних закладах;

- проголошення права учнів на вибір шляхів та форм отримання інформації та відсутністю можливості отримання інформації в повному об’ємі та мінімально короткі терміни.

На думку дослідників Ю. К. Бабанського, І. П. Підласого, Б. Т. Ліхачьова[5] та інших, освіта – це неперервний процес виховання та навчання, метою якого є досягнення високого рівня етичного, інтелектуального, культурного і фізичного розвитку, професійної компетентності всіх членів суспільства. А якість освіти, на думку дослідників даної проблеми С. Є. Шишова, В. А. Кальнєй[6] – це соціальна категорія, що відображає стан і результативність процеса освіти в суспільстві, в розвитку і формуванні цивільної, побутової та професіональної компетенції особистості, тобто наскільки особистість оволодіє знаннями, вміннями та навичками, виходячи з різних критеріїв.

Марк Поташник розповідає показники якісної освіти: 1) знання, вміння та навички; 2) показники особистісного розвитку (інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційна сторона особистості); 3) рівень розвитку пізнавальних інтересів, степінь етичності та інші.

Ці знання, вміння та навички є одним із критерієв готовності до самоосвіти.

Самоосвіта – це освіта, яка набувається поза навчальних закладів, шляхом самостійної роботи. Самоосвіта – частина систематичного навчання, що сприяє поглибленню, розширенню та покращенню засвоєння знань, які тісно пов’язані с самовихованням. Головним засобом самоосвіти є сам остійне вивчення наукової, науково-популярної, навчальної та іншої літератури.

2) самосвідомість необхідності самостійної роботи без безпосередньої участі вчителя;

3) застосування різних видів самостійної роботи, що сприяють розвитку пізнавальної активності.

Проблема самоосвіти завжди цікавила педагогів. Дослідивши цю проблему, В. А. Сухомлинський стверджував: «Учение, овладение знаниями, сидение за книгой – большое благо и счастье… Знания – это духовная сила…, это бесценное богатство, которое ты должен приобрести в годы детства, отрочества и ранней юности…» [].

У дидактиці відомо, що обов’язковою умовою для здійснення самоосвітньої діяльності є сформованість в учнів необхідних загально навчальних вмінь.

Проблема вдосконалення загально навчальних вмінь набуває особливу актуальність в умовах зростаючого об’єму інформації, змінюючихся технологій її зберігання та правил використання. Діалектичний взаємозв’язок самоосвіти та загально навчальних вмінь забезпечує можливість організації самоосвітньої діяльності учнів на основі вже сформованих загально навчальних вмінь та розвитку їх в процесі цієї діяльності для розширення можливості задовольнити освітні запити особистості в отриманні інформації, яка представлена на більш високому технологічному рівні в електронній інформаційній мережі.

Проблема самоосвітньої діяльності учнів інформаційно розвиненому суспільстві є соціально значущою, так як сприяє розвитку інформаційної культури особистості як однієї з провідних компетенцій сучасної освіти. Її рішення пов’язано з формуванням загально навчальних вмінь(навчально-інформаційних, навчально-організаційних, навчально-інтелектуальних, комунікативних).

Самоосвіта – добровільний вид роботи, в якій особливо чітко виділена мотиваційна сфера. Таким чином, проблема готовності до самоосвіти зводиться до вихованню в особистості прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, вмінь самостійно здійснювати пізнання та його організовувати.

Як особливий вид пізнавальної діяльності самоосвіта, на думку вчених (А К. Громцева, Н. В. Косенко, Ю. Н. Кулюткин, А. М. Матюшкин, Г. Н. Серіков, Г. С. Сухобськая і ін.) [2, 3, 4, 5, 6], передбачає передбачає:

- наявність позитивної мотиваційної активності;;

- наявність цілеспрямованості і само організованості;;

- досягнення високого рівня інтелектуального розвитку;

- сформованість певної сукупності пізнавальних умінь;

- досягнення високої самостійності, наявність адекватного рівня самооцінки.

Етапи самоосвітньої діяльності: цілеполагання, планування, організація, аналіз, реалізація.

А. К. Громцева [2], узявши за основу цілеспрямованість самоосвіти, яка обумовлена відповідною мотиваційною сферою; рівень пізнавальних умінь, що забезпечують процес самостійного пізнання; рівень умінь, які забезпечують організаційну сторону протікання самоосвіти, виділила три рівні самоосвітньої діяльності: І рівень – характеризується стихійною діятельністю; ІІ рівень – цілеспрямованою діяльністю; III рівень – більшою цілеспрямованістю діяльності, високим рівнем умінь, які забезпечують самостійне пізнання, раціональну організацію роботи. При цьому самоосвітня діяльність учнів проходить три етапи.

Перший етап визначається недостатньо диференційованим пізнавальним інтересом. Другий етап характеризується самостійною пізнавальною діяльністю учня, яка сконцентрована на вужчому колі колі предметів, проте джерела і форми її організації набагато різноманітніші. Третій етап характеризується формуванням в учнів організаційних вмінь, свідомим відбором раціональних джерел самоосвіти і форм його організації.

А. К. Громцева [2] виділяє наступні мотиви самоосвітньої діяльності учнів:

- соціально значущі (пов'язані з реалізацією життєвих планів учнів, їх ідеалів): формування світогляду, морального кредо, підготовка до вибраної професії, прагнення усвідомити свої можливості;

- пов'язані із спонукаючою силою пізнавальної потреби і пізнавального інтересу, без орієнтації особистостіособистості на життєві плани;

- пов'язані з потребоюособистості особистості в самовдосконаленні, в розвитку своїх здібностей, призначенні;

- різноманітні всілякі захоплення учнів, їх хобі.

У навчальній діяльності можна виділити щонайменше два рівні:

- самостійна робота учнів (її задає й в кінцевих формах оцінює учитель). Верхівкою ж розвитку учня як суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів. Хронологічно в навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні) мотиви, оскільки така діяльність є обов'язковою, а внутрішні мотиви ще перебувають у стадії становлення. Предметом же навчальної діяльності є матеріали шкільної програми. В такій діяльності педагог визначає й джерело засвоювання знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності учнів, поступово формуючи їхні самоконтроль і самооцінку.

Рівень самостійної роботи учнів характеризується тим, що все більше число компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснювання учневі (першими дидактично виправданими є завдання: передавати учневі для самостійного виконання самооцінку, далі — самоконтроль, потім — визначати способи й завдання навчальної роботи). У міру надбання таких навчальних прийомів учень стає все більш придатним до виконання самостійної роботи. Отже, самостійна робота учня — це така робота, яку учень виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням і в спеціально виділений час.

За психолого – педагогічною структурою самостійна робота учня складається з таких елементів:

• завдання вчителя й спеціально відведений час для виконання його;

• виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

• подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання.

Самоосвітній діяльності також притаманна самостійність. Найважливіша психологічна відмінність її від самостійної роботи полягає в тому, що самостійну роботу учень виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним задачам.

Отже, самоосвіта — це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти — мотиви, задачі, способи дії та способи контролю учень добирає самостійно.

У самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні й соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інформаційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми. Учень тут сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, Інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування в учня потреб, мотивів і способів самоосвіти, показу зв'язків самоосвіти й шкільного навчання.

У самоосвітній діяльності учнів можна виділити такі рівні:

• супутнє шкільному навчанню: самоосвіта здійснюється всередині навчальної діяльності, ще не відокремилась від неї, учіння коректує самоосвітню діяльність.

• особлива самоосвітня діяльність (не сповна розгорнута) по розв'язуванню окремих " утилітарних" задач.

• специфічна самоосвітня розгорнута діяльність по самовихованню особистості.

Різні рівні самоосвітньої діяльності різняться завданнями, які виконує учень, та способами їх реалізації.

На першому рівні самоосвіти присутні невизначені, аморфні завдання загального розвитку особистості (іноді їх називають безкорисливими). Способами самоосвіти на цьому рівні виступають епізодичний ситуативний безсистемний пошук додаткової інформації, шляхів розширення знань (читання додаткової літератури, відвідування окремих лекцій).

На другому рівні самоосвіти розв'язуються конкретніші завдання й домінують близькі цілі — здати іспити або заліки, вступити на підготовчі курси у вуз, вивчити іноземну мову. Як правило, все це суб'єкт самоосвіти планує без чіткого зв'язку цих цілей з удосконаленням особистості в цілому. Способами здійснення самоосвіти тут є вибіркове й систематичне засвоювання нової інформації, включення актуальних матеріалів шкільної програми в цей контекст, а також уже пройдених, якщо вони з певних причин були недостатньо засвоєними у свій час. На цьому рівні вже може мати місце не лише самостійне засвоювання нових знань, а й опанування науковими методами мислення.

На третьому рівні самоосвіти домінують далекі цілі, пов'язані з життєвими перспективами особистості, з вибором про-фесії та самовихованням. На цьому рівні у самоосвіти з'являються принципово нові способи діяльності: усвідомлення учнем особливостей власної навчальної діяльності та особистості, співвіднесення їх із вимогами суспільства, оцінка цих особливостей та перетворення їх, пошук і відпрацювання нових способів пізнавальної діяльності, вироблення нової соціальної позиції, усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвіднесення задач і способів самоосвіти, розгорнуті самооцінка й самоконтроль, які проявляються насамперед у самоплануванні й розумному самообмеженні власної діяльності.

На думку А. Г. Казакової (" Організація самостійної роботи студентів"), основними ознаками самостійної роботи учнів прийнято вважати:

- наявність пізнавальної або практичної задачі, проблемного питання чи завдання та особливого часу на їх виконання, розв’язання;

- прояв розумового напруження думки учнів для правильного та кращого виконання тої чи іншої дії;

- прояв свідомості, самостійності й активності учнів в процесі розв’язання поставлених завдань;

- здійснення управління та самоуправління самостійної пізнавальної і практичної діяльності учнів.

Головний сенс дидактичних цілей, вважає І. В. Горлинський, полягає в тому, щоб:

- навчити учнів самостійно здобувати знання з різних джерел;

- сприяти формуванню навичок і вмінь, необхідних майбутнім спеціалістам;

- підвищити відповідальність учнів за свою підготовку, формування особистісних і професіонально-ділових якостей;

- формувати в учнів професійне мислення на основі самостійної роботи.

Дослідження педагогів і психологів дозволяють умовно виділити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів, котрі відповідають їх навчальним можливостям:

2. репродуктивна діяльність по відтворенню інформації про різні властивості вивчає мого об’єкта, яка не виходить за межі пам’яті;

3. продуктивна діяльність самостійного застосування придбаних знань для розв’язання завдань, які виходять за межі відомого зразка;

4. самостійна діяльність з переносу знань при розв’язанні завдань в абсолютно нових ситуаціях, умовах по складанню нових програм прийняття рішень.

За даними А. К. Буряк, самостійна робота учнів на уроках в загальноосвітній школі займає лише 10% загального навчального часу, а інші 90% часу йдуть на опитування й пояснення нового матеріалу, отже, домінуючу активність проявляє вчитель, а не учень, хоча в дійсності все повинно бути навпаки. При цьому вчитель виступає, головним чином, у ролі інформатора й організатора самостійної роботи учня. Понад 86% вчителів, за даними Р. П. Бездєліной, вважають своєю головною функцією тільки передачу знань. Ідеальним результатом навчання вважається досягнення такого рівня розвитку пізнавальної діяльності учнів, коли вони можуть самостійно ставити задачу, знаходити способи її розв’язання, контролювати й оцінювати результати своєї пізнавальної діяльності, а потім формулювати наступні задачи, тобто коли учні опановують усіма компонентами раціонально-організованної структури пізнавальної діяльності, що характерна для самоосвіти. Самоосвітня діяльність учнів обумовлена їх вихованням, навчанням і самовихованням і визначається рівнем інтелектуального, етичного й емоційно-вольового розвитку учнів.

Самоосвіта – це одна з форм пізнавальної діяльності і виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Зовнішніми стимулами самоосвітньої діяльності учнів можуть бути різні предмети та явища навколишнього середовища, які викликають у нього інтерес і бажання їх пізнати, вивчити, а також різноманітні прийоми, що використовуються вчителем для виховання в учнів потреби в знаннях та вміннях.

До числа стабільних і важливих видів позашкільних занять відноситься домашня самостійна робота учнів, яка розглядається як основна частина процеса навчання. Головна її мета – розширити й поглибити знання, вміння, які отримані на уроках, запобігти їх забування, розвити індивідуальні схильності учнів. Домашня самостійна робота будується з урахуванням вимог навчальних програм, а також інтересів і потреб учнів, рівня їх розвитку.

Домашня самостійна робота несе певні дидактичні функції, найбільш важливі серед них наступні:

- закріплення знань, умінь, що отримані на уроках;

- розширення й поглиблення навчального матеріалу, що бів пройдений на уроках;

- формування вмінь і навичок самостійного виконання вправ.

Будь-яка самостійна робота учнів повинна контролюватися. А. С. Границька в своїй роботі «Навчити думати і діяти» пропонує контрольний комплекс, який забезпечує суцільну контрольованість результатів самостійної роботи. В даний комплекс входять наспутні види контролю:

Кінцевий етап контрольного комплекса – внутрішній самоконтроль. Перехід до внутрішнього самоконтролю означає, що правильні навчальні дії сформовані і необхідність в усіх видах зовнішнього контролю відпала.

Низькі знання, які не підкріплені самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має ще й виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність умінь і навичок, але як рису характера.

Логічною є й постановка питання про вікові особливості самоосвіти особистості.

Для молодшого шкільного віку (1 — 4-ті класи), коли дитина входить в навчальну діяльність і послідовно оволодіває всіма її компонентами (навчальними завданнями, навчальними діями та діями самооцінки й самоконтролю) є характерним формування нового суб'єктного типу ставлення учня до навчальної інформації: дитина навчається бачити в ній окремі якості, оцінювати їх і перетворювати. На цьому тлі до кінця молодшого шкільного віку в учня формується й перший рівень самоосвітньої діяльності, який предметно втілюється в інтересі до додаткових джерел знання, пошук і робота з якими ще дуже ситуативні, випадкові й недосконалі.

В середньому шкільному віці (5 — 8-ий класи) завдяки активному залученню учнів до спільних, колективно-розподільчих форм навчальної діяльності, на основі оцінок навколишніх (дорослих і однолітків) учень починає виділяти у власній роботі окремі якості, оцінювати їх із точки зору суспільно вироблених норм і перетворювати, удосконалюючи власну навчальну діяльність. Самоосвітня діяльність представлена в цей час зазвичай першим і другим рівнями, містить початок виходу за межі шкільної програми. їй усе ще притаманні певна невпорядкованість і недостатня цілеспрямованість.

У старшому шкільному віці (9 — 11-ті класи) учні найбільшою мірою готові до самоосвіти. Цьому сприяють особливості соціальної ситуації розвитку старшокласника: його провідною діяльністю стають навчання й самоосвіта, які організовуються під кутом зору обраної майбутньої професії. Специфіка останньої й диктує учневі провідні орієнтири самоосвіти.

Отже, з психологічного погляду самоосвіта — це не лише удосконалювання учнем системи знань, а й удосконалювання ним власної діяльності в цілому — уміння управляти нею, змінювати її й перебудовувати. Сформовані способи самоосвіти полягають, зокрема, у тому, що, зіткнувшись із завданням, особистість може розумово уявити її, " програти в умі" будову власної майбутньої діяльності по розв'язанню її. На цій психологічній основі пізніше складається індивідуальний план і стиль навчальної, а потім і самоосвітньої діяльності: учень усвідомлює індивідуальні особливості власної діяльності, оцінює їх, перетворює відповідно до цих оцінок і вимог навколишніх, напрацьовує свої оптимальні індивідуальні способи самоосвіти [7].