Тема 16. 4 страница

ТАНЦЮВАЛЬНА МУЗИКА – 1. Музика, призначена для супроводу танців, а також похідні від неї музичні твори, що не призначені для танців і мають самостійну художню цінність. Характерні ознаки танцювальної музики зумовили її використання в інших музичних жанрах Й. Бахом, Г. Генделем, Л. Бетховеном, В. Моцартом, Г. Берліозом, Е. Грігом, Ф. Шопеном, А. Дворжаком, О. Скрябіним, К. Дебюсі, М. Лисенком, Г. Малером, П. Чайковським та ін. 2. Легка музика, що супроводжує популярні побутові танці. Для танцювальної музики характерні чіткий ритм, специфічний для кожного танцю темп; в ХХ ст. набула величезної популярності, зумовленої розвитком засобів масової комунікації, її комерційні напрямки є складником масової культури.

ТВОРЧІСТЬ МУЗИЧНА – 1. Створення якісно нового (твору, виконання, дослідження) в будь-якій галузі музичного мистецтва, що віддзеркалює в образно-неповторній формі сутнісні риси дійсності. Музична творчість передбачає наявність відповідних здібностей чи таланту, емоційності, фахової майстерності, освіченості, життєвого досвіду, художньої уяви, натхнення, а також концентрації думки, волі та систематичної праці. Музична творчість може мати також вигляд імпровізації. 2. Сукупність музичних творів певного автора (напр., Л. Бетховена, В. Моцарта, Д. Верді, М. Лисенка, Б. Лятошинського та ін.) або певної галузі музики (оперна творчість, камерна творчість, пісенна творчість).

ТЕЗАУРУС (грец. thesauros – „скарб”) – сукупність знань, які нагромаджені людиною в процесі пізнання та відображають обсяг і якість понятійної та діяльнісної інформації в певній галузі, зокрема, мистецькій. В музичному тезаурусі завдяки появі нових знань постійно відбуваються якісні зміни, поглиблюється та розширюється сфера тезаурусу.

ТЕМАТИЗМ (грец. thema – „те, що є основою”) – поняття, яке узагальнює весь тематичний матеріал окремого твору. В ХХ ст. поширилися нові форми тематизму: мікротематизм, де роль тематизму виконує мотив і навіть окремі інтонації або інтервали, „розосереджений” тематизм тощо.

ТЕМБР (фран. tembr) – забарвлення звуку; одна з ознак музичного звуку поряд з висотою, силою і тривалістю. За тембром можливо відрізняти звуки однакової висоти і сили, виконані на різних інструментах, різними голосами або видобуті різними способами чи штрихами. Тембр залежить від форми коливань джерела звуку і визначається кількістю та інтенсивністю обертонів, які утворюють гармонічний ряд. Тембр співацького голосу залежить від наявності в його спектрі відповідних формант, а також вібрато. Тембр – важливий засіб музичної виразності, особливим напрямком застосування тембру є сонорика.

ТЕМП (італ. tempo, лат. tempus – „час”) – означення швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності. Темпи розрізняються за швидкістю виконання музичного твору: повільний, помірний, швідкий

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. tempero – „пропорційно змішувати”) – індивідуально-типологічна характеристика психофізіологічних якостей людини, які виявляються в силі, інтенсивності, швидкості, динамічної своєрідності та врівноваженості перебігу процесів. Темперамент зумовлюється типом нервової системи і відбивається на всіх сторонах психічного життя та рухової сфери людини, зокрема, на її музичній діяльності. За характером вияву розрізняють такі основні типи темпераменту: сангвінік (сильний врівноважений рухливий тип); флегматик (сильний врівноважений інертний тип); холерик (сильний неврівноважений рухливий тип); меланхолік (слабкий гальмівний тип). У „чистому” вигляді вияви темпераменту практично неможливі, проте нормою є домінування певного типу темпераменту. Цю якість слід враховувати у музичному навчанні та сценічній діяльності кожного митця.

УВЕРТЮРА (фран. ouverture, лат. apertura – „відкриття”, „початок”) – 1. Інструментальний вступ до театральної вистави з музикою (опери, балету, оперети, кантати або ораторії, кінофільму тощо). 2. Одночастинний концертний твір сонатної форми, часто програмовий, з складними образами та композиційними якостями.

УДАРНІ ІНСТРУМЕНТИ – музичні інструменти, де звук видобувається за допомогою удару. Залежно від акустичного вібратора ударні інструменти поділяються на мембранофони, де звучить мембрана та ідіофони, де звучить корпус інструменту. Існують ударні інструменти з визначеною висотою звуку (литаври, лира, вібрафон, ксилофон, челеста, дзвіночки тощо) і без визначеної висоти звуку (барабани, бубон, там-там, трикутник, кастаньєти, гуїро тощо). В симфонічному, духовому оркестрах та оркестрі народних інструментів ударні інструменти виконують переважно ритмічну функцію, підтримують чіткість та гостроту ритму, створюють особливий колорит оркестрового звучання. Серед солістів-ударників: С. Андерсон, А. Блекі, В. Буланов, Е. Джонс, Б. Річ, Л. Олах, А. Тейлор, Ч. Уебб, П. Фавр та ін.

УМІННЯ – здатність людини до виконання певних дій шляхом доцільного використання набутих знань і навичок, володіння складною системою психічних і практичних дій стосовно музичного мистецтва. Сформовані музичні (вокальні, диригентські, інструментальні та ін.) уміння стає властивістю особистості та умовою її подальшого розвитку.

УЯВА – психічний процес, який полягає у створення людиною нових образів, думок, уявлень, ідей тощо на гранті попереднього художньо-музичного досвіду.

УЯВЛЕННЯ – чуттєво-слуховий образ акустичних музичних явищ, що зберігається і відтворюється в свідомості музиканта без впливу на органи чуття. Розвиток уявлення має велике значення в музичній педагогіці, зокрема, вокальній.

ФАНТАЗІЯ (грец. phantasie – „уява”, „вигадка”) – 1. Здатність людської свідомості до внутрішнього уявлення явищ дійсності та створення на цій основі художніх образів. 2. Музичний твір довільної форми, яка не співпадає з усталеними побудовами (Г. Перселл, Д. Фрескобальді, Й. Бах, В. Моцарт, Ф. Шуберт та ін.). 3. Інструментальна п`єса примхливого, фантастичного змісту і характеру музики (М. Балакірєв, К. Дебюссі, М. Мусоргський та ін.), якій притаманний відхід від звичних композиційних схем. 4. Довільне трактування різних музичних жанрів („Вальс-фантазія” М. Глінки, „Полонез-фантазія” Ф. Шопена, „Соната-фантазія” О. Скрябіна та ін.) 5. Жанр інструментальної або оркестрової музики, який наближується до парафрази чи рапсодії („Фантазія на теми Рябініна” О. Аренського, „Фантазія” Ф. Ліста і т. ін.). 6. Інструментальне „монтування” тем і уривків, схоже на попурі („Фантазія на теми оперет Ф.Легара”, „Фантазія з пісень І. Дунаєвського” тощо). 7. Синтез різних форм та програм в музиці ХХ ст. („Фантазія” для скрипки і фортепіано А. Шенберга, „Фантазія-бурлеска” О. Месіана та ін.).

ФІЛАРМОНІЯ (грец. phileo – „люблю” і harmonia – „гармонія”) – концертна організація, яка пропагує музичні твори та виконавську майстерність. Філармонії були організовані в багатьох містах Європи (Берлін, Відень, Лондон, Москва, Париж, Санкт-Петербург та ін.), а також Америки (Нью-Йорк, Ріо-де-Жанейро, Чикаго та ін.). В Україні філармонії були засновані в Києві (1934), Львові (1939), Одесі (1937), Харкові (1928) та всіх обласних центрах. У складі філармонії: постійні солісти-виконавці, творчі колективи.

ФОНОПЕДІЯ (грец. phono – „звук”, „голос” i paidos – „дитина”) – практичний метод розвитку голосу (ФМРГ), розроблений В. Ємельяновим для диригентів-хормейстерів дитячих і юнацьких хорових колективів і спрямований на поступову активізацію і координацію нейром`язового апарату людської гортані за допомогою спеціальних вправ, корекції дихання та особистості того, хто навчається співів.

ФРАЗА (грец. phrasis – „висловлювання”) – 1. Елемент музичної форми, невелика послідовність двох-трьох мотивів, що не перебільшує відносно завершеної частини музичної теми (періоду, речення). В класичних формах фрази об`єднуються в розділах експозиції в речення, в розділи, що розвиваються, в більш великі нестійкі побудови. 2. Музичний уривок, який виокремлюється цезурою.

ФУГА (лат. fuga – „біг”) – 1. Найвища форма поліфонічного твору, що спирається на імітаційне проведення однієї, двох та більше тем послідовно в усіх голосах відповідно до певного тонально-гармонічного плану. Зміст фуги виражає тема, викладена в головній тональності. Фуга складається з трьох частин: експозиції, розробки (або середньої частини), репризи. Фуга може бути простою (на одну тему) та складною (на дві, три та більше тем). Фуга сформувалася в XVII ст. та досягла розквіту в творчості Й. Баха, Г. Генделя, Й. Гайдна та інших. Фуга може бути як самостійним твором, так і частиною інструментальних циклів та великих вокально-хорових творів. 2. До XVII ст. фуга – назва канонічної імітації.

ХАБАНЕРА (ісп. habanera, La Habana – „Гавана”) – іспанський танець-пісня кубинського походження. В мелодії застосовуються постійні ритмічні групи з тріолями або синкопами, що утворює поліритмічний ефект. Темп помірний або помірно-рухливий. Хабанера – парний танець, який був поширений в країнах Латинської Америки в другій половині ХІХ ст. і вплинув на формування креольського танго. Жанр хабанери використали Л. Обер, Ж. Бізе, К. Дебюссі, М. Равель, Е. Шабріє та інші.

ХАРАКТЕР (грец. charackter – „визначальна риса”, „ознака”) – комплекс сталих психічних якостей людини, які виявляються в її поведінці, установках, діяльності, ставлення до себе, оточення і суспільства, цілісність духовного життя та є одним з показників індивідуальної неповторності особистості.

ХВИЛЮВАННЯ – психічний стан людини, зумовлений надмірним збудженням нервової системи, її перевантаженням позитивними або негативними переживаннями, є показником емоційного стану людини. Надмірне хвилювання може негативно позначитися на навчанні та виступах музиканта, а інколи позбавити можливості професійно займатись музичною діяльністю.

ХОРОВА МУЗИКА – музика, призначена для виконання хоровими колективами, найбільш демократичний і доступний вид музичного мистецтва. Виховні можливостіхорової музики зумовлені силою впливу на найширші маси виконавців та слухачів. Функціонування і розвиток хорової музики визначається особливостями національної народної хорової культури та її традиціями.

ХОРОВИЙ СПІВ – колективне виконання хорової музики, є найдавнішим видом музичного мистецтва, який через свою демократичність та доступність поширений в переважній більшості країн світу і є могутнім засобом музично-естетичного виховання усіх верств населення.

ХОРОВОД (грец. choros – „юрба”, „водити”) – стародавній вид народної синкретичної творчості, який поєднує спів, інструментальну гру і танець. Хоровод поширений у багатьох країнах (Англії, Грузії, Німеччині, Франції, Шотландії тощо, але особливо поширений під різними назвами у слов’янських народів: „веснянки” – в Україні, „вулиця” – в Росії, „хоро” – в Болгарії, „коло” – в Сербії, „корогод” – в Бєларусі). Існує багато різновидів хороводів: обрядові, ігрові, колові, півколові, ланцюжкові, танцювальні, крокові тощо. Хороводи використовувалися в творах П. Владігерова, М. Леонтовича, М. Лисенка, М. Римського-Корсакова, І. Стравінського, П. Чайковського та інших композиторів.

ХРОМАТИЗМ (грец. chroma – „колір”, „забарвлення”) –1. Змінювання висоти ступенів звукоряду на півтон або два півтони без зміни назв звуків за допомогою знаків альтерації. 2. Півтонова інтервальна система. Давньогрецький хроматизм має звукоряд із збільшеною секундою та послідовністю двох півтонів поспіль. Такий хроматизм сприймався як барвистий і вишуканий. Новий європейський хроматизм виник як забарвлення діатонічної основи, що надає мелодії підвищену експресивність та загострену динаміку. Хроматизм може бути мелодичним і акордовим, утворюючи декілька видів: модуляційний, субсистемний, ввіднотоновий, альтераційний, мікстовий.

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – спосіб та результат освоєння явищ життя засобами мистецтва. Художній образ в музиці визначається акустичними якостями музичного звуку (висота, сила, динаміка, тембр та ін.), а також інтонацією як носієм художньої специфіки. Це визначає позапонятійність та емоційний характер художнього образу в музиці.

ЦЕРКОВНА МУЗИКА – музика християнської церкви, яка супроводжує службу Божу. Розвиток церковної музики охоплює такі етапи: 1. Музика ранньохристиянської церкви. 2. Музика католицької церкви. 3. Музика протестантської церкви. 4. Церковна музика православної Руси. Церковна музика відіграла позитивну роль у розвитку професійного музичного мистецтва і світської музики. Під її впливом. на релігійні тексти і сюжети видатні композитори А. Вівальді, Й. Бах, В. Моцарт, Л. Бетховен, Г. Берліоз, Ф. Шуберт, Дж. Верді, Дж. Россіні, О. Гречанінов, С. Рахманінов, М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, П. Чесноков, а також українці – М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, І. Воробкевич, М. Леонтович, С. Людкевич створювали твори.

ЦИКЛІЧНІ ФОРМИ (грец. zyklos – „коло”) – 1. Музичні форми, які складаються з кількох самостійних за будовою частин, пов’язаних єдністю задуму. Найважливіші циклічні форми: сонатно-симфонічний і сюїтний. До зразків циклічних форм належать вокальні цикли Ф. Шуберта „Прекрасна мельнічиха”, Д. Кабалевського „Сонети Шекспира”.

ЦІЛЬ – ідеальне уявлення результату, якого слід досягти в процесі діяльності: диригентської, інструментальної, композиторської та іншої, поставлене свідомо.

ШУЛЬВЕРК (нім. Schulwerk – „шкільна справа”) – система музичного виховання дітей, запропонована німецьким композитором, музикознавцем і педагогом К. Орфом, а також спеціальні посібники до неї.

ШУМОВІ ІНСТРУМЕНТИ – пристрої для видобування шумів, які створюють певний ритмічний і тембровий колорит. До шумових інструментів належать ударні інструменти з невизначеною висотою звуку: барабани, бубон, гонг, кастаньєти, там-там, тарілки, трикутник і т. ін.