Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які характеризують особистість злочинця є вік. Спеціалісти-психологи розглядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період з притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною оточуючого світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конфліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників у характерній йому віковій структурі.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антисуспільної поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки. Так, серед осіб, які здійснили злочини в Закарпатті за період 1999-2000 pp., початкову освіту мали 3%, неповну середню - 27%, середню - 65, 8%, вищу 4, 2%.

Звертає на себе увагу той факт, що розглядувана група злочинців мала відносно високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, він зростає і в осіб, які здійснюють злочинні діяння. Значну частину досліджуваного нами контингенту право-порушників складають люди молодіжного віку.

Великий інтерес являє питання про співвідношення пізнавального і морального моментів в процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості - знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки. Найбільш чітко це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, але й на глибинні емоційні компоненти психіки.

Таким чином, яке б не велике було значення знань, його не слід переоцінювати, набагато важливіше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблема постає перед молоддю).

У світлі викладеного стає зрозумілим, чому особи з відносно високим рівнем освіти можуть здійснювати злочини.

Найперспективніший шлях вирішення даної проблеми - це забезпечення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджуваного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Наприклад, особи, які здійснили злочини в Закарпатті за 1999-2000 pp., за соціальним положенням характеризуються наступними даними: робітники - 50, 3%, службовці та інженерно-технічний склад - 25, 2%, учні - 4, 5%.

Аналіз кримінальної практики показує, що неможна напряму пов'язувати характер праці з протиправною поведінкою. Необхідно враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими - культурно-освітній рівень, потреби, інтереси та ін.

Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент здійснення злочину ніде не працювали і не вчилися. Негативне ставлення до праці і схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на розвитку їх особистості, загострюють відносини з оточуючими і в певній мірі обумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Всього за добу правоохоронці Хмельницька розкрили жахливе вбивство сім'ї місцевого підприємця. В озері на околиці одного з мікрорайонів були знайдені покалічені тіла чоловіка і жінки - подружжя, віком 31 рік кожен, які торгували на місцевому речовому ринку. Приїхавши оглянути двокімнатну квартиру вбитих, працівники міліції виявили, що вхідні двері не закриті, в одній кімнаті були явні сліди пограбування, а в спальні - в ліжку -акуратно накритий, ніби він спав, їх дев'ятирічний син. Однак виявилося, що хлопчик задушений... *

Коло підозрюваних помітно звузилося, коли з'ясувалось, що серед знайомих потерпілих був 34-річний житель Хмельницька, безробітний, раніше судимий за квартирні крадіжки і хуліганство. Під час затримання на наступний день після трагедії " знайомий" цинічно заявив: " Я цих двох убив, а малого задушив".

Підозрюваний розповів, що раніше бував в гостях у цієї сім " ї і вирішив поживитися добром. Заздалегідь все обдумавши і підготувавшись (спакував в сумку одноствольну рушницю, сокиру, молоток) і, як він зізнався потім, " вколовши кубів п 'ять наркоти", він пішов на " ділову" зустріч. На околиці міста злочинець влаштував справжню бійню...

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її в деякому здійснюваному процесі життєдіяльності, який відноситься саме до неї. При цій умові можна виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості і, більше того, з'ясувати роль особистості в становленні свого " Я". \

Вузьке розуміння діяльності може привести до теоретичних помилок у дослідженні особистості злочинця, які, в свою чергу, можуть потягнути за собою помилки в практиці боротьби зі злочинністю, зокрема, у роботі по виправленню і перевихованню злочинців. У зв'язку з цим важно підтримати концепцію, за якою при побудові типології особистості злочинців в якості одного з типів виділяється так званий глобальний тип особистості з повною кримінальною зараженістю. Всі помисли і почуття його пов'язані з замислами здійснення злочинів. Такий підхід означає, що вся життєдіяльність такої особистості має антисуспільний характер, підпорядкована злочинним цілям і, відповідно, невиправна. Якщо всі елементи структури особистості злочинця набули явно виражений антисуспільний характер (повна кримінальна зараженість), тоді доведеться констатувати приреченість даної особистості на здійснення злочинів і в майбутньому. А це є, по суті, признання обумовленості поведінки, яка давно піддана справедливій критиці і відкинута вітчизняними кримінологами і психологами.

♦ Твердження про те, що все життя того чи іншого злочинця, всі конкрегні форми його прояву кримінальні, є недоведеним.

Припущення про " тотальну кримінальну зараженість" не доведено, воно скоріше основане на прямій аналогії з фізичними захворюваннями організму і несе на собі відбиток понять, прийнятих у сфері побутової свідомості. Повністю асоціальні особи не зустрічалися навіть серед обстежуваних рецидивістів - такий висновок зробили в свій час спеціалісти-юристи, які провели вивчення причин і профілактики сімейно-побутових злочинів та інших правопорушень в м. Києві і трьох областях України.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини являє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші складають переважну більшість форм соціальної активності особистості, у тому числі і особистості злочинця. Наприклад, дослідники відзначають дуалістичний (подвійний) характер поведінки сімейно-побутових злочинців - з одного боку,

людина дисциплінована на роботі, а з іншого - скандаліст і деспот в сім'ї (60% вивчених осіб характеризувалися по місцю роботи позитивно, в той час як по місцю проживання позитивно характеризувалося лише 20%).

У структурі особистості злочинця особливий інтерес викликають психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінки, і серед них провідним є соціальна спрямованість особистості. Оскільки про ядро спрямованості особистості - її мотиви - мова піде в наступному розділі, зупинимося на інших компонентах спрямованості.

У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Багато злочинів здійснюються особами, які мають ситуативну установку на злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обумовленостіособи до конфліктного реагування на певні життєві обставини, при яких стикаються протилежні потреби та інтереси конфліктуючих.

Ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестій-кості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Дане твердження, яке має під собою теоретичну і практичну основу, вимагає окремого розгляду психології неповнолітніх злочинців.