Оцінка поз, жестів, міміки, загального вигляду людини і її зовнішності

- оцінка ознак криміналізації мови. Кримінальний жаргон характерний для осіб, які належать до кримінального середовища (правда, в останні роки такий жаргон став притаманним і деяким категоріям молоді, яка вважає його " модним" і " сучасним"). Слова і вирази типу

" ворожбит" - слідчий,

" фуфлогон", " шапіро" - адвокат,

" западло" - нижче злочинного достоїнства,

" ксіва" - документ, паспорт,

" перо" -ніж, " кент" - друг,

" потрапити в колір" - вміло збрехати та інші повинні насторожити юриста і більш уважно віднестися до людини, яка часто вживає такі слова;

- звернення уваги на татуювання. Як правило, татуювання не просто прикраси і прояв викривлених смаків, а несуть в собі смислове навантаження, яке видає належність до злочинного світу, ставлення до закону, працівників правоохоронних органів, статус в кримінальному середовищі і т.д. Наприклад, могильний хрест - за плечима вбивство, ворог до гроба; кинджал, обвитий змією - зухвалий хуліган, абревіатура БОСС -" был осужден советским судом», КОТ - " коренной обитатель тюрьмы", СЛОН -" смерть легавым от ножа" і т.д. Татуювання і абревіатури не повинні залишитися непоміченими юристом, і він повинен їх психологічно інтерпретувати;

- виявлення і пояснення незвичайної поведінки людини. Часом по поведінка і зовнішньо виражений психологічний стан явно не вкладаються у звичну схему (наприклад, прихід до слідчого людини, яка підозрюється в злочині, з усмішкою, бравурними мелодіями, без настороженості і розгубленості);

- виявлення суперечливості особистості. Цілком допустимо, що не будь-яка суперечливість свідчить про кримінальну схильність людини. Але в юридичній практиці нерідко зустрічаються особи, у яких суперечливість (наприклад, невідповідність виявлених якостей зовнішньому образу, який намагається надати собі людина, підвищена готовність до самозахисту і підозрілість до інших та ін.) є наслідком скритності, дволикої поведінки, маскування злочинного способу життя. Якщо така суперечливість юристом виявлена, то вона повинна підштовхнути його до поглибленого вивчення її причин;

- спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів індивіда, якого вивчає юридичний працівник.

Такими ознаками виступають:

а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру;

б) колір обличчя;

в) вираз очей і напрямок погляду;

г) виступ поту;

д) рухи рук та ін.

Схвильованість і страх, радість і тривога, напруженість і розслабленість, злість і розгубленість - всі ці види станів можуть багато сказати спостережливому юристу.

У сприйнятті і оцінці особистості, яка цікавить слідчого, інспектора, суддю, адвоката, захисника та іншого юридичного працівника, проявляються такі соціально-психологічні феномени як експектації. ідентифікація і емпатія.

Експектації (від англ. expectation—очікування) - це система очікувань, вимог відносно норм поведінки і виконання індивідом соціальних ролей.

Експектації носять неформалізований і не завжди усвідомлений характер. Юристу-спостережнику іноді правильно здається, що ця людина збирається щось зробити, відбувається ніби-то очікування його поведінки. Така здатність формується у тих людей, які не лише постійно знаходяться в спілкуванні з іншими, але завжди аналізують кожен акт спілкування, підмічають елементи поведінки співрозмовників аж до окремих тонкощів.

Ідентифікація (від ер. лат. identificare - ототожнювати) в соціальній психології означає стати на місце іншої людини, подивитися на світ її очима, оцінити ту чи іншу ситуацію його можливостями, його розумом.

Ідентифікація визначає психологічну здатність відкинути вантаж власного досвіду і лише своїх поглядів, відійти від свого " Я" і наблизитися до " Я" іншої людини. Використовуючи цей механізм у спілкуванні з людьми, юристу вдається викликати співрозмовників на відкриту розмову, краще засвоїти відповідні оцінки, норми, ідеали як окремої людини, так і групи людей. Саме тому до ідентифікації корисно звертатися завжди тоді, коли необхідно добитися взаєморозуміння, проявити одностайність.

Емпатія (від гр. empatheia - співпереживання) - це розуміння іншої людини через емоційне проникнення в її внутрішній світ, в її почуття і думки; це співпереживання, співчуття.

Просто чи складно вивчати і розуміти людей за допомогою емпатії? Відповідь не може бути однозначною. Просто для тих, у кого цей механізм працює, і складно для тих, у кого він не працює. Низька емпатійність - синонім нечуттєвості, бездушності, черствості. Людина, у якої не працює психологічний механізм емпатії, не здатна відповісти на почуття іншого, запалитися чужою радістю чи зажуритися чужим сумом. Вона здійснює масу помилок у відносинах з людьми. Повністю довіряючи лише слову, не уміючи проникнути в почуття співрозмовника, " прочитати" їх на обличчі, вона губиться, якщо слів недостатньо.

Намагаючись зрозуміти іншу людину, слід починати з елементарного, але разам з тим найскладнішого — з формування здібності відчувати душевний стан інших, вміти ставити себе на її місце в самих різних ситуаціях... Глухий до інших людей - залишиться глухим до самого себе: йому буде недоступне найголовніше в житті - емоційна оцінка власних вчинків.

В. А. Сухомлинський

Нормальна емпатійність - величезна перевага. Юрист, у якого механізм емпатії розроблений, володіє ніби додатковими органами почуттів, додатковим зором і слухом. Він краще визначає наскільки співрозмовник м'який чи суворий, спокійний чи напружений, впевнений чи невпевнений в собі і т.д.

Однак надто висока емпатійність може стати причиною деяких психологічних труднощів. Мається на увазі занадто велика залежність деяких людей від психічного стану і настрою оточуючих. Така людина не господар свого власного емоційного стану. Вона ніби потрапляє в залежність від пристрастей інших людей.

Всі люди сприймаються по-різному, тому що мають свої індивідуально-психологічні особливості. Юристу корисно знати, що серед його співрозмовників можуть бути наступні типи людей:

" черепахи" - їх душевний світ скритий під " панцирем" особистості; важко здогадатися, про що вони думають, що і як переживають в дану хвилину (частіше всього до цього типу належать інтелектуали, люди сором'язливі або недалекі);

" дикобрази" - постійно щось підозрюють, завжди чимось незадоволені і стривожені. Вони чекають звідусіль неприємностей, тому завжди напружені і до всіх налаштовані вороже;

" леви" - це люди справи, їх внутрішній світ скритий за метою дій і операцій. Вони завжди відчувають свою перевагу над іншими і гордяться цим;

" хамелеони" - це люди, які вміють " тримати ніс за вітром", пристосовуватися до обставин. Вони можуть, якщо цього вимагає ситуація, лестити чи обурюватися, бути сумирними чи бунтарями;

" безколірні" - категорія людей, яка не піддається ніякій характеристиці. Ці люди (їх ще називають " сірі") розчиняються в натовпі, не залишаючи в пам'яті іншої людини ніяких слідів про свій образ.

Вивчаючи нову людину і оцінюючи її, юристу бажано:

а) перед початком розмови зорієнтуватися у зовнішньому образі співрозмовника (слід відзначити, що найбільш інформативною з психологічної точки зору є перша хвилина зустрічі);

б) в процесі спілкування постійно спостерігати за людиною і вловлювати найменші зміни в її поведінці по руху обличчя, міміці, жестам, позі;

в) аналізувати і усвідомлювати " психологічні сигнали" по зовнішньому рисунку поведінки потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, свідка і будь-якої іншої людини;

г) змінювати власну систему спілкування у зв'язку зі змінами у зовнішній поведінці співрозмовника.

♦ Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психологічного і соціально-психологічного характеру, тому знання основ загальної і соціальної психології по праву вважається передумовою глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень особливої частини юридичної психології.

Література

1. Васильев В.Л. Юридическая психология. — С.Пб., 1997.

2. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М 1996.

3. Жалинский А Э. Основы профессиональной деятельности юрис­та. — Смоленск., 1995.

4. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

5. Розин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.

6. Романов В. Юридическая психология. — М., 1998.

ТЕМА 3.

ПРАВОВА ПСИХОЛОГІЯ