Психологічні особливості юридичної діяльності

Юридична діяльність відноситься до професій, що перед­бачають виконання службових обов'язків у напружених, екст­ремальних, стресогенних умовах. Тому їй притаманні всі особливості, характерні для інших «критичних» видів діяльності: 1) дефіцит часу; 2) вплив на особистість особ­ливо сильних подразників та домінування негативних емоцій при нестачі позитивних; 3) підвищена відповідальність прийняття рішень та необхідність невідкладного вжиття захо­дів. Усі вони набувають особистої значимості та призводять (як кожен окремо, так і в сукупності) до виникнення стану психологічної напруженості.

Дефіцит часу породжується такими чинниками: 1) немож­ливість повного прогнозування змін оперативної обстановки та стану злочинності, що призводить до нерівномірного навантаження фахівців у різні періоди часу; 2) наявність пра­вової (процесуальної) регламентації термінів виконання пе­реліку дій; 3) значні відволікання фахівців на виконання не­притаманних їм функцій чи на участь у загальних заходах; 4) наявність проблем кадрового забезпечення, особливо на найбільш складних ділянках (слідча та оперативно-розшукова діяльність), у тому числі й через відсутність відповідної про­фесійної підготовки та досвіду роботи, неналежне матеріаль­но-технічне забезпечення.

Вплив на особистість особливо сильних подразників із пе­реважанням негативних емоцій — похідна від екстремально­го характеру та високого ступеня конфліктності діяльності. Вчинення правопорушення (злочину) не тільки об'єктивно призводить до конфлікту конкретної людини з законом і сус­пільством у цілому а й усвідомлюється нею як протиборство і породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Вони можуть існувати протягом досить тривалого часу і проектуватись на іншу особу — представника правоохоронних органів, як свід­чення раніш існуючої у правопорушника негативної установ­ки на взаємодію. Причому поведінка правопорушників прак­тично ненормована, вони можуть поводитися будь-яким чи­ном, особливо в слововиявленні, працівник правоохоронних органів повинен діяти відповідно до норм закону, у певних визначених рамках. Конфліктність призводить до виникнен­ня стану емоційної напруженості та трансформації особис­тості (переважання стереотипного реагування на ситуацію, втрата пильності тощо), в подальшому — до переносу нега­тивних новоутворень на неслужбову сферу і суперечностей у найближчому оточенні.

Підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів призводить до екстремальності діяльності, що зростає внаслідок необхідності приймати рішення в обмеже­ний проміжок часу, причому ці рішення забарвлюються еле­ментами небезпеки й ризику, бо можуть мати небажані особистісні наслідки.

Юридична, у тому числі правоохоронна, діяльність має також перелік особливостей, що визначаються специ­фікою взаємодії в системі «людина — право». Вони по­в'язані з тим, що рівень злочинності невпинно зростає, а сама злочинність наповнюється новим змістом — це потребує від працівників застосування спеціальних знань, інколи у дуже вузьких та спеціфичних сферах людської діяльності, нових форм та методів роботи.

До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності — суворе пра­вове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Реалізація професій­них функцій у інших сферах людської діяльності регла­ментується загальними планами та інструкціями, які до­зволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичай­но, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання діяльнос­ті, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю вине­сення обґрунтованих та виважених рішень, надає юри­дичній діяльності напруженого характеру і може призвес­ти до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловжи­ванні службовим становищем, друга — в нерішучому зас­тосуванні владних повноважень, пов'язаному із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

3) наявність елементів небезпеки і ризику, у тому числі й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочу­ється керівництвом, а «невдалий» визнається невиправда­ним і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чітко­го планування й прогнозування результатів — у кожній си­туації можна виділити декілька аспектів (правовий, психо­логічний, моральний, соціально-економічний та ін.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій і (те, що «лежить на поверхні», часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення де­кількох завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування — у тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних «технік» спілку­вання, вміння «дистанціюватись від ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У цих умо­вах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця су­купності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, роз­винена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок інди­відуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Таким чином, наявність специфічних для юридичної ді­яльності психологічних особливостей дає нам змогу зробити висновок про необхідність виділення нового самостійного напряму юридичної психології — «Психологія юридичної діяльності». На наш погляд, її можна визначити наступним чи­ном: психологія юридичної діяльності — це галузь нау­кового знання про психологічні закономірності діяль­ності у сфері правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв'язку із судочинством, та засно­вані на їх пізнанні вимоги до особистості фахівця-юриста, психологічні методи і засоби удосконалення даного виду діяльності.

Важливе місце в цьому визначенні займають психологічні закономірності. Під закономірностями у гносеології розумі­ється суттєвий, сталий, загальний, необхідний і повторюва­ний зв'язок між явищами природи, суспільства і мисленням. У відповідності з цим предметом психології юридичної діяль­ності є суттєві, сталі, загальні, необхідні і повторювані психо­логічні взаємозв'язки в галузі юридичної праці. Розкриття цих закономірностей не слід ототожнювати з простим викорис­танням уже відомих положень психологічної науки. Застосу­вання психологічних знань у тому чи іншому виді людської діяльності ще не складає самостійного напряму науки. Знан­ня психології необхідні в багатьох видах діяльності, і якщо виходити лише з цього критерію, то можна виділити безліч психологічних наук. Право на самостійне існування мають лише ті дисципліни, що вивчають специфічні, тільки їм при­таманні закономірності. Це повною мірою стосується психо­логії юридичної діяльності.

Можна виділити такі основні її проблеми:

1) закономірності впливу психіки суб'єктів на успішність їх діяльності. Слід відзначити, що залежності між психічни­ми явищами і успішністю діяльності потребують свого ви­вчення і кількісного виразу. Для розкриття цих закономір­ностей недостатньо виділити особливості особистості, які впливають на продуктивність роботи того чи іншого суб'єкта, необхідно визначити, якою мірою вони повинні бу­ти виражені, щоб він ефективно здійснював професійні функції. Так, спостережливість, емоційна стабільність, творче мислення та інші властивості повинні бути прита­манні оперативному працівнику, слідчому і експерту-кри-міналісгу, прокурору і адвокату, але якісні та кількісні їх значення мають різнитися. Отже, подальші дослідження слід спрямовувати на конкретизацію названих у спеціаль­ній науковій літературі професійно значущих якостей та властивостей особистості юриста, визначення меж варію­вання психічних властивостей, що забезпечують продук­тивне виконання професійних завдань;

2) закономірності впливу юридичної діяльності на психіку її суб'єктів, причому він може бути як позитивним, так і не­гативним. З одного боку, відбувається адаптація до особ­ливостей роботи, набуваються необхідні знання, форму­ються вміння і навички, виникають нові позитивні якості, людина стає фахівцем своєї справи, з іншого — можливі небажані зміни психіки суб'єктів, аж до виникнення про­фесійної деформації та появи психічних новоутворень.

Одні й ті ж чинники впливають на психіку людей по-різ­ному, у залежності від їх мотивації та індивідуально-психоло­гічних особливостей. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, зовнішні причини завжди діють на людину опосередковано, через внутрішні умови. Чим вищий рівень мотивації, тим більше особа захищена від негативних впливів. Разом з тим, якщо людині притаманні низька емоційна врівноваженість, вразли­вість, імпульсивність у діях і вчинках, невпевненість у собі, надмірна потреба в безпеці — це показники низької витрива­лості до стресу і, відповідно, залежності від чинників, які ви­кликають психологічну напруженість. У цілому можна зроби­ти висновок, що стабільність щодо впливу негативних чин­ників знаходиться у прямій залежності від відповідності індивідуально-психологічних якостей особистості вимогам діяльності. Невідповідність може стати причиною неадекват­них дій, які не тільки негативно впливають на ефективність роботи, але й роблять її небезпечною для життя та здоров'я працівника.