Головні досягнення радянського кіно 30-х років ХХ століття

Головною рисою радянського кіно раннього періоду розвитку звукового кіно було органічне поєднання глибокого психологізму, відточеної пластичної образності та вміння поєднати виключну своєрідність із життєвою типовістю народних характерів. І найважливішим було те, що усі ці елементи розкривались у динаміці драматургічного розвитку сюжету і ролей.

За незначним винятком, кращі радянські актори створювали на екрані не символи, а живі, глибоко народні типи, індивідуальні риси яких формуються на очах глядача і остаточно виявляються у вирішальних ситуаціях, у переламні моменти народного життя.

Саме навколо цих виразних екранних героїв, долі яких характеризували нову радянську епоху, як правило будувалися драматургія та стилістика кращих радянських фільмів.

Серед таких фільмів і ролей слід відзначити фільми «Ленін у Жовтні» М. Ромма з Михайлом Штраухом у ролі Леніна, трилогію про Максима Г. Козинцева та Л. Трауберга з Борисом Чирковим у ролі Максима, «Депутата Балтики» А. Зархі та Й. Хейфіца з Миколою Черкасовим у ролі професора Полєжаєва, «Богдан Хмельницький» І. Савченка з Миколою Мордвіновим у головній ролі, «Член уряду» Ф. Ермлера з Вірою Марецькою, фільми І. Пир´ єва та Л. Лукова за участю Михайла Жарова, Миколи Крючкова, Бориса Андреєва, Петра Алєйнікова та інші.

Безперечною вершиною тогочасного радянського кіно є фільм режисерів Георгія та Сергія Васильєвих «Чапаєв» з Борисом Бабочкіним у головній ролі. Актор створив не просто образ історичного персонажа, не просто живий тип народного полководця. Чапаєв у виконанні Б. Бабочкіна – справжній герой народного епосу. Він не просто проживає екранне життя, а безперервно змінюється, зростає у постійній взаємодії з різними представниками народу, які неначе живлять його, як у билинних думах.

Одним з найвищих досягнень радянського ігрового кіно 30-х років було створення принципово нового типу музичної кінокомедії.

Коли на екрани вийшла перша радянська музична комедія режисера Григорія Александрова і авторів сценарію Миколи Ердмана та Володимира Масса «Веселі хлоп´ ята» (1934), її успіх на радянському та міжнародному кінопросторі був шалений.

Музична тканина фільму органічно поєднувалась з життям екранних героїв у побутово-комедійних ситуаціях. Так, у картині був і самодіяльний джаз, і професійний оркестр, і початкуючий музикант, але їх музика була лише складовою комедійного сюжету і виконувалась здебільшого не так, як слід, і не там де треба: на пасовиську, під час бійки, у ході погребальної процесії, через непорозуміння з диригентом тощо.

Стандартом музичного фільму до «Веселих хлоп´ ят» був сюжет, який додається до музики. Нова стрічка була побудована на музиці, яка витікала із сюжету.

У наступних музичних комедіях «Цирк» (1936), «Світлий шлях» (1940), «Весна» (1947) Григорій Александров закріпив успіх цього екранного жанру, розкриваючи його нові, у тому числі, пропагандистські можливості.

Але, безперечно, кращою музичною кінокомедією Г. Александрова була «Волга – Волга» (1938). Розповідь про те, як молоді самодіяльні музиканти з далекого Сибіру їдуть на музичну олімпіаду до Москви, одночасно була і фільмом, спрямованим проти бюрократизму, чиновної тупості, і картиною про нові, оптимістичні, дієві радянські характери.

Життєво правдиві й одночасно образно типізовані персонажі, драматургічно виразно побудований сюжет, блискучі комедійні репліки, органічне поєднання музики та екранної дії зробили «Волгу – Волгу» абсолютно урівноваженим у всіх екранних компонентах шедевром кінематографії. У цьому фільмі музика, пісні, хореографія існують не як виражальний засіб, а як вираз життєвої реальності. Саме тому мистецький рівень «Волги – Волги» і досі залишається неперевершеним.

Як у всьому тогочасному радянському кіно, успіх фільму був невід´ ємним і від успіху видатних виконавців головних ролей: Ігоря Ільїнського – Бувалова, та Любові Орлової – листоноші Стрілки. Любов Орлова проявила себе як синтетична актриса, яка грала, співала і танцювала одночасно. Але головне – завжди у всьому була цілісною та органічною.