💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Кінематографічна діяльність О. Дранкова та О. Ханжонкова

Перші роки існування європейського кіно були і роками майже повної монополії двох найбільших французьких кінокомпаній «Пате» і «Гомон». Окрім зйомок численних ігрових і хронікальних кінострічок, «Пате» і «Гомон» тримали в своїх руках виробництво кіноапаратури та значну долю світового кінопрокату. Вони заснували велику кількість своєрідних кінокореспондентських пунктів у провідних країнах світу, постійно посилали кінооператорів для зйомок цікавих подій та краєвидів, успішно інсценували події, які не були зафільмовані, але були цікаві публіці. Зокрема, в павільйоні паризької студії «Пате» було досить натурально відзнято повстання на російському панцернику «Потьомкін», яке через десять років стало основою фільму С. Ейзенштейна.

Цікавість до російських подій була значною, а тому 1907 року «Пате», а за нею «Гомон», почали зйомки російської хроніки – спочатку самостійно, а потому – залучаючи до цієї справи місцевих операторів.

Ця подія підштовхнула відомого санкт-петербурзького фотографа Олександра Дранкова того ж року відкрити власну «сінематографічне ательє» і розпочати зйомки хронікальних сюжетів.

1908 року російські глядачі побачили дві його прем΄ єри – першу хроніку життя Льва Толстого та восьмихвилинну ігрову стрічку «Понизова вольниця», або «Стенька Разін». Ця примітивна екранізація народної пісні про Стеньку Разіна стала першим російським ігровим кінофільмом. Автором сценарію та режисером був інженер шляхів сполучень В. Гончаров, а оператором – ще донедавна київський оператор-хронікер М. Козловський.

Протягом кількох наступних років оператори О. Дранкова знімали хронікальні і видові кіносюжети; його ательє випускало досить багато стандартно посередніх фільмів, але мабуть найбільший внесок О. Дранков зробив у справу кінореклами. Він розпочав випуск відкритих поштових листівок з кадрами фільмів, а також уперше у світі на оголошеннях про кіносеанс розмістив зображення кадрів із фільмів.

А 1909 року почалося масове виробництво ігрових фільмів російської тематики у московській фірмі студії ще одного піонера кіно – Олександра Ханжонкова. Режисером перших ігрових фільмів студії Ханжонкова – «Пісня про купця Калашнікова», «Російське весілля XVII століття», «Ванька-ключник», знову ж таки був Василь Гончаров, який відтоді остаточно перейшов на кінематографічну діяльність, хоча й не відзначився особливим режисерським талатом.

Дуже скоро у Ханжонкова, який збудував першокласну студію, почали працювати перші російські професійні режисери Євген Бауер і Петро Чардинін, навколо яких виросла ціла плеяда блискучих операторів і художників.Від 1909-го і до початку Першої світової війни О. Ханжонков випустив понад 70 ігрових стрічок – більше, ніж хто інший у Росії. Серед них було багато складних постановочних фільмів на кшталт «Оборони Севастополя» (1911). Зокрема, у цьому фільмі вперше в Росії ігрові сцени були доповнені документальними портретами ще живих учасників Кримської війни.

О. Ханжонков, на відміну від кіноділка О. Дранкова, був справжнім лицарем нового мистецтва, націленим на створення висококультурної екранної продукції. 1910 року він почав випуск журналу «Вестник кинематографии». У 1912 випустив перший в світі об´ ємний мультфільм режисера Владислава Старевича «Прекрасна Люканіда, або Війна вусачів з рогачами». Єдиним серед російських кінопідприємців, О. Ханжонков розпочав систематичне виробництво просвітницьких фільмів, створивши для цього спеціальний Науковий відділ своєї студії.

В одному з таких фільмів «Пияцтво та його наслідки», знімався видатний російський кіноактор, «зірка» ханжонковських фільмів Іван Мозжухін. І досі вражає унікальний спецефект, відтворений Владиславом Старевичем: сп´ янілий герой Мозжухіна бачить як з пляшки горілки вискакує бісик.

Перша Світова війна не зупинила кіновиробництво ні у Ханжонкова, ні в інших кінофірмах – Єрмольєва, Тімана та інших.

Загалом у дореволюційний період в Росії було знято понад 1200 ігрових фільмів, кращі з яких являли собою салонні мелодрами за участю тодішніх «зірок» – Віри Холодної, Івана Мозжухіна, Віри Кораллі, Вітольда Полонського, Осипа Рунича, Володимира Максімова та інших.

Найвищими досягненнями цього періоду були фільми режисера Якова Протазанова (1881 – 1945) «Пікова дама» за твором О.С. Пушкіна (1916) і «Отець Сергій» за повістю Л.М. Толстого (1917) – обидві за участю провідного російського актора Івана Мозжухіна.

Кращим режисером студії Ханжонкова безперечно був Євген Бауер. Чи не першим у світі він почав розробляти на екрані глибинні мізансцени; у дійності заснував принципи використання в кіно натурщиків; рішуче перейшов від цілісної зйомки сцени до покадрового поділу дії. Його стрічки «Життя за життя» (1916), «Революціонер» (1917) та інші користувались значним успіхом у глядача.

Однак у цілому російське кіно здебільшого перебувало в полоні театральних постановочних методів. Сцена, загальний план, майже нерухома камера – усе це було нормою переважної більшості фільмів, навіть тих, які можна зарахувати до більш-менш мистецьких творів.

Не винятком була і масова продукція студії О. Ханжонкова.

У революційні часи він перевів виробництво до Ялти, де заснував існуючу і досі Ялтинську кіностудію, біля якої славетному російському кінопідприємцю поставлено пам´ ятник.

Емігрувавши 1920 року до Європи, О. Ханжонков намагався продовжити активну кінодіяльність і навіть організував роботи по створенню звукових фільмів, однак не зумів інтегруватись у європейський кінопростір іповернувся на батьківщину; працював консультантом у «Держкіно», завідував виробництвом студії «Пролеткіно», був безпідставно звинувачений у махінаціях і зрештою, отримавши за свої заслуги перед російською кінематографією персональну пенсію, напівпаралізованим дожив віку в улюбленій Ялті.