Шуми як складовий елемент звукового образу фільму, телепрограми

Усі звуки, які застосовуються в екранних видовищах, поділяються на природні й художні.

До природних належать шуми, які записуються в реальних умовах, хронікальні репліки та фонові розмови, синхронні документальні записи. З рекламної практики нині запозичена поширена назва природних шумів – «інтершум».

Художні звуки – шуми, які спеціально створюються за допомогою технічних чи акторських засобів, синхронні чистові акторські записи, озвучання та закадрові тексти.

До художніх звуків у неігровому кіно і телебаченні з повним правом можна зарахувати і музичне оформлення, завданням якого є і створення відповідної атмосфери епізодів, і розкриття глибинних внутрішніх процесів екранних подій.

Художні звуки можуть імітувати звуки реального життя, або бути образним виразом певних драматичних акцентів.

Усі вони записуються, або підбираються у фонотеках звукооператором чи звукорежисером відповідно до режисерських настанов, мають або змістовно-ілюстративний, або емоційно-образний характер, а використання тих чи інших звукових засобів і форми включення їх до драматургічної тканини фільму чи телепрограми обумовлюються режисерським задумом і його творчим баченням і стилем.

Ці стилі, звичайно, абсолютно індивідуальні і так само індивідуальні режисерські підходи до використання звукової палітри.

При цьому є й сталі видові закономірності. В ігрових формах використання звуку обумовлюється необхідним за драматургією текстом, обставинами екранної дії та мірою реалістичності фільму чи програми.

У документалістиці та пізнавальних програмах використання того чи іншого звуку цілком підкорене особистому баченню режисера в межах драматургічного задуму. Є фільми, побудовані тільки на звучанні реального середовища дії; фільми, у яких емоційну роль звуку виконує тільки музичне оформлення; фільми, у яких дикторський текст, музика і шуми поєднані в складну контрапунктну систему, і т.д.

Навчальні програми і фільми взагалі можуть обійтись одним синхронним чи закадровим текстом ведучого, не кажучи вже про суто інформаційні жанри мовлення.

У музичних фільмах музика та пов´ язані з нею звуки є повноправним драматургічним компонентом твору.

Тобто усі форми й методи використання звуку визначає режисер у відповідно до жанрової природи екранного твору і власного стилю розкриття життя на екрані.

Звукова палітра фільму здатна на значний емоційний вплив, викликаючи у свідомості глядачів образні асоціації, створюючи відповідний настрій, і здатна впливати на емоційне сприйняття фільму не менш ніж зображення.

Однак перебільшувати значення звуку не слід. Занадто старанне озвучання «під реальне життя» – тільки нашкодить.

Звук повинен д і я т и – так само, як і будь-який виражальний компонент фільму. Крім того – почасти використання музики замість шумів значно більш виправданіше, оскільки музика частіше здатна створювати відповідну образно-емоційну атмосферу.

А в цілому всі звуки поділяються на два головні типи: ті, що створюють ефект присутності в реальній обстановці, і ті, які щось символізують. І не завжди реальні звуки дають необхідний ефект. Як відомо, грім ліпше за все звучить у штучному виконанні шумооформлювачів. Таких прикладів багато і з´ ясовувати питання про запис, створення чи підбір звуків слід разом із фахівцем у цій справі – звукорежисером.