Документ у мистецтві екрану; місце художнього образу в документальному екранному творі

Документ – елементи і явища дійсності, які незаперечно підтверджують реальність її фактів.

Документальною є будь-яка зйомка, що фіксує реальну дійсність у будь-якій формі – події, явища, документи, іконографічні матеріали, природні та штучні об´ єкти. Визначальним критерієм документальності є завдання, яке ставлять перед собою автори екранного твору: прагнення розповісти про дійсність, не виходячи за межі конкретних реальних фактів і явищ властиве екранній документалістиці; узагальнення фактів і явищ, створення виразної подоби реальності – метод художнього, ігрового екранного видовища.

Слід розуміти, що творення мистецького образу в документальному творі відбувається не за рахунок інсценізації фактів і подій, а тільки за допомогою монтажних і мовних порівнянь споріднених або контрастних явищ та елементів реальної дійсності.

Це зовсім не означає, що в документальному творі повністю виключаються елементи художнього домислу. Просто вони не повинні підміняти собою документальну реальність. Їх функція – доповнення, поглиблення екранного змісту, декларована в драматургії твору компенсація документального матеріалу, який через об´ єктивні причини неможливо отримати.

Виразний приклад такого поєднання – драматизовані кримінальні хроніки на кшталт «Слідство ведуть...», у яких документи і авторський коментар актора Л. Каневського сполучаються з відверто реконструйованими епізоди історичного характеру.

Інша справа – використання документу в художньому творі. Реальна дійсність – першооснова будь-якого мистецтва. Однак її використання в ігровому екранному творі є допоміжним драматургічним засобом. Документальні зйомки, або зйомки виконавців у документальному середовищі покликані поглибити реалістичність постановочного матеріалу, щільніше прив´ язати ігровий матеріал, художній домисел до беззаперечної реальності і завдяки цьому зробити постановочні складники твору більш правдивими, переконливими для глядача.

Чудовими прикладами такого методу є включення хронікального кіноматеріалу в численні ігрові фільми радянського кіно: «Був місяць травень» М. Хуциєва, «Час, уперед!» М. Швейцера, «Ленін у Польщі» С. Юткевича та інші.

Інший метод посилення реалістичного художніх екранних образів – існування акторів у документальному середовищі – серед реальних подій.

Блискучим прикладом такого методу був епізод, у якому героїня фільму М. Хуциєва «Липневий дощ» зустрічає іншого героя фільму серед реальних ветеранів війни, які прийшли на традиційну зустріч біля Великого театру в Москві.

Подібний метод виразно застосував і режисер С. Герасимов у багатьох епізодах фільму «Біля озера», дія якого розгортається навколо будівництва великого комбінату біля озера Байкал.

Ще одна поширена форма поєднання художнього і документального – використання стилістики документального кіно в процесі створення зображення ігрового фільму. Зовнішня невідібраність, використання природного освітлення, наповнення кадрів неначе другорядними елементами дії, здатні створити напрочуд мистецьку екранну атмосферу, яка своєю життєвою правдивістю посилює правдивість постановочних компонентів дії. Тобто, головна проблема поєднання документального і художнього – проблема мистецької правди життя. І вирішувати її кожен автор екранного твору повинен, виходячи із власного розуміння цієї правди, її глибинних рухомих сил, із власного стилістичного бачення світу.