Репортаж і відновлення факту – проблема життєвої правди в екранній документалістиці

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Репортаж, тобто фіксація реальних подій у їх природному розвитку, є першоосновою екранної документалістики, головним мірилом життєвої правди на кіно- і телевізійному екрані.

Саме вміння відчути і передбачити розвиток подій, встигнути зафіксувати головне, найвиразніше у їх перебігу, виявити людську та актуальну сутність будь-якої події, зосередивши на цьому увагу майбутнього глядача, передати емоційний характер події, стан її учасників – головна риса талановитого кіно-, телерепортера – оператора, журналіста, режисера.

Однак далеко не завжди вдається передати на екрані реальні образи певних подій. Здебільшого у творах екранної документалістики відтворюються події, які вже мали місце. Саме тому величезне значення має так зване відтворення, або реконструкція факту.

Існує кілька способів такої реконструкції, у тому числі:

- на схожому за змістом фільмотечному, літописному матеріалі;

- за допомогою акторської гри, перш за усе використовуючи гру непрофесійних акторів (найвідомішим прикладом є фільми режисера Роберта Флаерті «Людина з Арану» та «Луізіанська історія», у яких суто документальні події розігрувались самим учасниками цих подій);

- за допомогою відбиткового показу і суб´ єктивної зйомки.

Останній метод характеризує такий приклад: герой втікає з концтабору; неначе ідучі його слідами, ми бачимо на колючому дроті шматки одягу.

Цей приклад добре ілюструє значення для реконструкції подій деталі.

Ще один приклад використання частини замість цілого можна навести з фільму українського кінодокументаліста Анатолія Золозова «Справжня людина». Фільм розповідав про жінку-водія танку Марію Логунову. У бою вона втратила обидві ноги, але знайшла в собі сили повернутися в стрій. Важливим епізодом з життя Логунової було її перебування в Німеччині. Журналісти не повірили, що жінка взагалі могла водити танк. Тоді Логунова сіла за важелі бойової машини... Не показати цей факт було неможливо.

Режисер змонтував фотографії про перебування героїні в Німеччині, а потім включив до монтажної тканини епізоду спеціально дозняті кадри: на крупних і середніх планах, які не дають змоги побачити реальне середовище дії, Логунова сідала в танк і вела його по полігону.

Незважаючи на те, що перед очима глядача було явне відновлення факту, інсценіровка, цей епізод викликає хвилювання не менше, ніж коли його було б знято в момент зустрічі з німецькими журналістами. Адже сам факт героїчного вчинку не змінив свого змісту від часу, а знято було не саму історичну вже ситуацію, не її зовнішні ознаки, а внутрішній зміст події, показано здатність героїні водити танк, яка не залежала ні від місця події, ні від її часу.

Ці приклади вказують на те, що відновлення факту абсолютно доцільне і виправдане, коли йдеться про відновлення типових подій, або їх типових ознаках-деталях, коли в центрі відновлення – внутрішній зміст подій, людської поведінки. Головне при цьому – відтворити емоційний стан і суто технічні особливості події, які не змінились би в усіх подібних ситуаціях.

Зрозуміло, що відновлення типового, такого, що може постійно повторюватись у житті, є нормою для відтворення фактів. Але є й чудові приклади відновлення саме конкретних, індивідуалізованих ситуацій, їх явний розиграш. Вони характерні для жанру «драматизованих хронік», про які ми вже казали. Це відновлення, поєднане з прямим авторським коментарем, коли події відверто розігрують, але одночасно відповідним чином коментують. Ця телевізійна форма знайшла прояв у межах телесеріалу «Слідство вели...» з Леонідом Канєвським.

Однак драматизовані хроніки розповідають про події, що минули.

А документальний фільм, присвячений сучасності, може використовувати реконструкції лише окремих подій, які не зачіпають його основної змістовної частини. Адже документальний фільм про сучасність – перш за все є живим екранним репортажем, і тільки це здатне створити правдиве драматургічне підгрунтя для подальших авторських осмислень і образних узагальнень.

Інша справа – науково-популярне й пізнавальне телебачення. Їх завдання – цікаво, дохідливо розповісти про складні, цікаві, або маловідомі явища життя, науки, техніки, природи. Властива їм правда життя – правда пізнання, дослідження. І тому у цих видах програми можливі будь-які методи реконструкції, які дозволяють яскраво відтворити події і не суперечать їх реальному перебігу.