Село Линовиця

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Село Линовиця

Перша документальна згадка про перебування Шевченка в Линовиці належить приятельці поета Варварі Рєпніній, яка в листі до Г. І. Псіол від 20 січня 1844 року сповіщала, що 15 січня цього року Шевченко «отправился к своїм неизменным Яковам».

Будучи приятелем і щирим прихильником таланту Шевченка, Яків де Бальмен бажав хоч чимось бути в пригоді великому поетові. Він не тільки радо вітав поета в Линовиці, бував разом із ним у своїх знайомих, але того ж 1844 року починає переписувати «Кобзар» Шевченка латинськими літерами й ілюструвати його. До цієї справи він залучив і свого родича художника М. С. Бацилова, разом з яким закінчив цю копітку роботу в Одесі, переславши її на збереження Віктору Закревському.

З де Бальменом у Шевченка були найкращі дружні взаємини. Так, пишучи поему «Кавказ», бо перебував під свіжим враженням трагічної смерті Якова де Бальмена, поет присвячує її «искреннему моєму Якову де Бальмену», а закінчує твір теплою згадкою про щирого друга, який не лише ілюстрував його Кобзар, але й допомагав у розповсюдженні в Одесі альбома офортів «Живописная Украйна».

Сюди Шевченка запросили власники цього села Катериничі, щоб замовити йому портрети членів своєї родини.

У Марківцях Тарас Григорович прожив не менше 2-3 тижнів. Тут він намалював аквареллю 8 портретів членів сім'ї Катериничів.

В оригіналах до наших днів дійшло лише 4. Усі портрети в гарному стані і зберігаються в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.

П’ятий портрет – свахи Катериничів О. А. Афендик – відомий лише з репродукції. Усі ці твори довго зберігалися в родині Катериничів і передавалися з роду в рід. У 1911 році вони експонувалися на виставці художніх творів у Києві. Усі портрети підписані й датовані автором 1846 роком.

Приїхавши в Ніжин у 1846 році, Шевченко відразу поспішив відвідати повітове училище, щоб зустрітися зі своїм незабутнім другом І. М. Сошенком, який на той час працював у цьому училищі викладачем малювання і письма.

Завітав він також у ліцей до князя Безбородька. У цьому ліцеї вчилися Гоголь, Гребінка та інші діячі української та російської культури. Т. Г. Шевченко зустрічався тут зі студентами, які радо вітали появу його в Ніжині.

Із цікавістю оглядав художник пам'ятки архітектури, побував у дворянському клубі.

Про Ніжин згадує в повісті «Музыкант» і в листі до Варфоломія Шевченка.

Один із сучасників Т. Шевченка – М. М. Білозерський у своїх спогадах писав про поета: «22 січня 1847 року у Вознесенській церкві с. Оленівки він держав вінець під час вінчання П. О. Куліша з однією з моїх сестер, був боярином. Коли молоді приїхали з вінчання на хутір Мотронівку, то Шевченко, підходячи з поздоровленням до молодої, наслідуючи одній колядці, вигукнув: «Чи то царівна, чи королівна?», — на що жених, віджартовуючи, відповів йому народною приказкою: «На чужий коровай очей не поривай да собі дбай!».

Справді, гостюючи на початку 1847 року в Борзнянському повіті, Шевченко заїхав на хутір Мотронівку, що знаходився біля села Оленівки, щоб побути на весіллі П. Куліша, який одружувався з Олександрою Михайлівною Білозерською, пізніше відомою в літературі під псевдонімом Ганни Барвінок. Вінчання відбулося в Оленівці, а весілля проходило в Мотронівці, у маєтку молодої.

Весілля тривало кілька днів, і присутність на ньому Шевченка надала святу особливої ваги. Як свідчив сам Куліш, поет був тоді найдорожчим гостем. «Всі наші полюбили від душі Шевченка за його простодушний характер, за його розум і пісні, які він співав чудово».

Співи Шевченка були в центрі уваги всього весілля. Він захоплено виконував: «Ой зійди, зійди ти, зіронько вечірняя», «У Києві на ринку п'ють чумаки горілку», «Де ж ти, доню, барилася».

У Мотронівці 28 січня з уст поета було записано три пісні, які він співав на весіллі. На прощання молода подарувала квітку зі свого вінка Тарасу Григоровичу, він нею дуже дорожив.

Під час проводів останків Шевченка з Петербурга в Україну 18 травня 1861 року похоронна процесія зупинялася в Оленівці. У селі відбулася громадська панахида, на яку зібралося багато селян з навколишніх сіл. Художник Григорій Честахівський змалював масову сцену зустрічі Шевченкової домовини. Після панахиди селяни Оленівки й Мотронівки проводили домовину Шевченка далеко за село. Серед проводжаючих були дворові Білозерських, які особисто знали поета й зустрічалися з ним у Мотронівці.

Перший приїзд Шевченка в Прилуки датується 1845 роком, коли він, виконуючи завдання Археографічної комісії, подорожував пам'ятними історичними місцями України. З цією метою він відвідав Густинський чоловічий монастир, що був визначним пам'ятником старогрецької архітектури, і зробив кілька малюнків з нього.

Тут же він вклонився праху М. Г. Рєпніна – батька Варвари Рєпніної.

Удруге Шевченко приїздив до Прилук у 1846 році. Ще раз довелося побувати йому тут у 1859 році, коли за наказом жандармерії він повертався з України до Петербурга.

У повісті «Музыкант» Т. Шевченко згадує про своє перебування на Прилуччині.

Шевченко не раз бував тут на запрошення родини Лизогубів.

І тут він написав поему «Осика» («Відьма»), тут готував до друку нове видання «Кобзаря», вихлюпнувши із самої глибини серця передмову, що знаємо її як «седнівську». Тут він написав портрети олією Іллі Івановича Лизогуба, олівцем – Андрія Івановича, молодшого брата, малюнки «У Седневі», «Біля Седнева», «Чумаки серед могил», низку інших робіт. Із Седнева Тарас Григорович виїжджав у село Мохнатин, село Бігач, місто Городню. Щира дружба пов'язувала Шевченка з Лизогубами й пізніше надто з Андрієм Івановичем, який надсилав поетові-засланцеві папір, фарби, книги.

Село належало одному з найбагатших українських поміщиків –
Г. П. Галаґану. Про своє перебування в цьому селі і знущання Ґалаґана над селянами Шевченко писав у повісті «Музикант».

У Сокиринцях поет зустрічався з відомим кобзарем Остапом Вересаєм, а в 1860 році надіслав йому свій «Кобзар» з власноручним підписом.

Зараз в Сокиринському будинку поміщика Ґалаґана розміщено сільськогосподарський технікум.

Будучи співробітником Археографічної комісії, Т. Шевченко в лютому 1846 року приїхав сюди, щоб змалювати найвизначніші місця й споруди. Разом зі своїм супутником О. Чужбинським він оселився в готелі «Царград».

Того ж дня вони відвідали дворянський клуб («Благородное собрание»), де були присутні на балу. Другого дня Чужбинський написав гумористичний вірш про це, а Т. Г. Шевченко зробив ілюстрацію, в якій, як згадує Чужбинський, «було багато комізму».

У Чернігові Шевченко оглядав найважливіші пам'ятки культури, перемальовував їх і збирав про них історичні довідки, записуючи на окремих аркушах паперу.

Збереглися його нотатки про Чернігівську цитадель, Чорну гору, архітектуру Спаського, Борисоглібського та Успенського соборів та інші. У нотатках зазначено, коли і ким збудована та чи інша споруда, чим вона характерна, які там зберігалися речі тощо. Поет оглянув цитадель, рештки рову й насипу, а також гармати, залишені з часів Петра І. «В цитадели древней крепости, – записав Т. Г. Шевченко, – без лафетов лежат три больших крепостных пушки довольно грубой работы, такие же пушки есть и в Городне».

Усі старовинні архітектурні будови, про які є записи в Шевченка, збереглися до наших днів, вони реставровані й охороняються державою.

Шевченківські малюнки, на яких він зображав архітектурні пам'ятки Чернігова, до нас не дійшли. Збереглися лише три замальовки олівцем чаш і хреста, які знаходилися тоді в ризниці Троїцького монастиря («Потір із церкви с. Мохнатин», «Троїцька чаша Густинського монастиря», «Енколпіон»).

Перебуваючи в Чернігові, Т. Г. Шевченко познайомився з багатими родинами і бував у них удома. Разом з тим до Шевченка в готель часто приходили шанувальники його музи.

У перших числах березня поет виїхав у Седнів до Лизогубів. Коли захворів Чужбинський, Шевченко знову повернувся до Чернігова й перебував тут, аж доки не одужав його товариш. Тоді ж Тарас Григорович олівцем намалював портрет Чужбинського і в його зошиті написав поезію «Не женися на багатій».

Утретє побував Шевченко в Чернігові десь у середині квітня, коли повертався із Седнева до Києва.

У Чернігові поет був ще в березні й квітні 1847 року під час поїздки до Седнева. Повертаючись до Києва, на Чернігівській пошті він одержав листа від М. Костомарова, який писав, що поета призначено викладачем малювання в Київському університеті.

І про Чернігів Шевченко згадує у своєму щоденнику й повісті «Капитанша». Після повернення із заслання поет підтримував листовний зв'язок із мешканцями Чернігова, зокрема зі своїм давнім знайомим, службовцем Романом Дмитровичем Тризною, який був одним із активних організаторів недільних шкіл на Чернігівщині. Через Тризну поет дізнавався, як іде робота в недільних школах, і надавав їм матеріальну допомогу. Поет надіслав на користь чернігівських недільних шкіл 1000 примірників свого «Кобзаря». Надіслану літературу Тризна розповсюджував серед населення.

Бібліотекар. Ось наша подорож швидко добігає до кінця.

Тепер ви знаєте, що Тарас Григорович добре знав і любив наш поліський край, мав тут багато друзів і знайомих, написав чимало творів і картин.

(літературний урок для учнів старшої школи)

Мета: ознайомити учнів з невідомими фактами життя і творчості
Т. Г Шевченка; розкрити багатий світ душі поета, глибину його почуттів; залучити учнів до вивчення біографії митця; виховувати любов і повагу до таланту славного українського Кобзаря.