💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Село Густин

У с. Густині Шевченко побував улітку 1845 року. Тоді він мав спецзавдання від Київської археографічної комісії змалювати архітектурні пам'ятки старовини. На околиці цього села містився Густинський чоловічий монастир старогрецької архітектури. Навколо нього – старовинна кам'яна стіна з бійницями та глибоким ровом. Густиня походить від урочища, порослого густим лісом.

В альбомі Шевченка 1845 року є три акварельних малюнки із зображенням Густинського монастиря.

Про своє перебування в Густині Шевченко згадує на сторінках повісті «Музыкант»: «Я, изволите видеть, по поручению Киевской археогра-фической комиссии, посетил эти полуразвалины...».

Село Дігтярі

Перебував Шевченко в Дігтярях у травні 1845 року. Тут, як згадує поет у своїй повісті «Музыкант», його вразило злиденне життя кріпаків, що було повним контрастом до розкошів і багатств Ґалаґана, якому належало це село.

Т. Г. Шевченко довго розмовляв з талановитим кріпосним музикантом-віртуозом, який боляче переживав трагедію невільництва. Образ кріпака Артема міг стати прообразом Шевченківського музиканта Тараса, який, як писав автор, чудово грав не лише на віолончелі, але й на скрипці. Правда, Шевченко свого героя робить учнем німецького скрипаля Людвіга Шпора і називає іншим іменем, проте можна впевнено говорити про перенесення Шевченком образу дігтярівського кріпака в повість «Музыкант» під іншим ім'ям.

Можливо, у цьому селі зробив Кобзар і деякі малюнки, проте до нашого часу вони не збереглися, хоча, як згадує Л. Жемчужников, який перебував у Дігтярях день улітку 1852 року, у власниці Дігтярів зберігався альбом з малюнками В. Штернберга і Т. Шевченка.

Будинок Ґалаґана зберігся. Зараз у ньому розміщено один із навчальних закладів.

Місто Ічня

Шевченко ночував у отця Гаврила Тичини, що, як з'ясувалося згодом, був одним із пращурів П. Г. Тичини.

Качанівка

Про Качанівку, її мальовничу принадність Шевченко дізнався ще в Петербурзі з розповіді В. Штернберга, який у 1838 році повернувся з України і привіз багато малярських творів, зокрема видів Качанівки. Про враження від цих робіт розповідає в повісті «Художник».

У 1839 році Штернберг особисто познайомив Шевченка з власником Качанівського маєтку Г. С. Тарновським.

У Качанівку поет посилав у подарунок три примірники надрукованої поеми «Гайдамаки»: для господаря маєтку, історика Миколи Маркевича і поета Віктора Забіли.

Збереглося 2 листи Шевченка до Тарновського – один від 26 березня 1842 року, другий – від 25 січня 1843 року. У листі 1843 року Шевченко розповідає про культурне життя столиці, високо цінить оперу Глінки «Руслан і Людмила» та її виконавців, серед яких був талановитий артист – композитор С. Гулак-Артемовський.

У цьому ж листі Шевченко дає опис своєї картини «Катерина» і пропонує Тарновському придбати її для себе. На останній сторінці листа рукою автора зображено ескіз згаданої картини. Поміщик дав згоду і Шевченко в кінці квітня 1843 року привіз картину в Качанівку.

У цей же час Тарас Григорович побував у Власівці, Іржавці, Ічні. У Батурині малював руїни палацу Розумовського. Потім приїздив Шевченко в Качанівку ще двічі (у 1844 та 1859 роках).

У Качанівці Шевченко захоплювався чарівною природою. Особливо часто любив відпочивати біля величезного дуба, що пишно розрісся на зеленій галявині парку.

Шевченко жив у Тарновського, але симпатії до нього не виявляв. Він обурювався його жорстоким ставленням до талановитих кріпаків і це обурення пізніше висловив у повісті «Музикант», де в образі Тарновського частково відтворив риси поміщика Тарновського.

У цій повісті описано також краєвиди Качанівки і навколишніх сіл.

В останній приїзд у Качанівку, 21 серпня 1859 року, Шевченко посадив на пам'ять молодий дубок.