Мал.1. Порівняльний аналіз рівнів сформованості навичок аналізу тексту учнів контрольних та експериментальних класів.

Таким чином, і якісний, і кількісний аналіз результатів формувального експерименту засвідчив ефективність авторської методики.

На основі результатів дослідження були зроблені такі висновки.

У дисертаційному дослідженні розглядається актуальна для методики викладання української літератури в середній загальноосвітній школі проблема вивчення української літератури у взаємозв’язках із різними видами мистецтв у старших класах.

Здійснено облік, осмислення й систематизацію великого обсягу наукової інформації про систему видів мистецтв, їх взаємозв'язки, визначено основні напрями наукового мистецького процесу, знайдено " контактні точки" між філософією, психологією, естетикою, соціологією образотворчості й методикою літератури, визначено співвідношення між фундаментальними й методичними дослідженнями, розроблено методику використання різних мистецтв на уроках української літератури.

Наявність обґрунтованих методологічних принципів і орієнтацій допомагає продуктивному розв'язанню проблеми теорії і практики вивчення літератури у взаємозв'язках із різними видами образотворчості. У ході дослідження розроблені й апробовані різні наукові підходи: системний, соціологічний, психологічний. Для цих підходів властиве те, що вони формувалися в нових історичних вимірах функціонування мистецької науки і є вираженням сучасних мистецтвознавчих уявлень про художню творчість.

Системний підхід, що має універсальний характер, виступає найбільш загальним методологічним чинником, сприяє визначенню зв'язків мистецьких явищ і поєднанню різних художніх одиниць у плідних нових моделях, узагальнює окремі системні уявлення, орієнтує на цілісність і всебічність розгляду предмета. Він допомагає побачити залежність кожного елемента чи окремого мистецького явища від усієї цілісності. Системний підхід плідно використовувався як під час вивчення художніх явищ і процесів, так і в усвідомленні соціокультурного функціонування мистецтва.

Застосування системного підходу продуктивне саме як вираження вимог історизму, відповідно до яких будь-які мистецькі явища та їх взаємо­зв'язки є продуктом історичного становлення і розвитку та зумовлені логікою їх історичного виникнення і формування.

ХХІ століття (як і попереднє) є століттям взаємозв'язків мистецтв, віком синтезу й інтеграції різних видів образотворчості. Взаємодія мистецтв як у масштабах культури взагалі, так і всередині синтетичних об'єд­нань зумовлюється протиборством двох тенденцій - " притягання" і " відштовхування". Тенденція " притягання" найчастіше призводить до паралельної дії складників синтезу, під час якого засобами різних художніх мов відтворюються одні й ті ж образні думки. Паралельна дія сприяє транспонуванню, стимулює взаємовплив, взаємопроникнення різних видів мистецтв. Виразовий діапазон такої паралельної дії, як ми показали в дослідженні, є широким.

Тенденція " відштовхування" веде до виразної значущості кожного елемента. Цим пояснюється самостійна цінність художньої графіки й живопису за мотивами літературних текстів, музики до театральної вистави чи кіно­фільму тощо. Завдячуючи цій же тенденції, стають можливими й інші взаємовідношення складників синтезу - їх комплементарна (доповнювальна) дія аж до значного контрасту. За таких поліфонічних підходів художнє ціле стає складним і багатозначним. У синтетичному мистецькому явищі за допомогою різних художніх мов спрацьовують антитези: текст - підтекст, свідомість - підсвідомість, об'єктивне - суб'єктивне. Багатоканальність синтетичних форм посилюється - розрізнення мов поглиблюється визначеною образною самостійністю компонентів синтезу.

Дві тенденції - " притягання" і " відштовхування" - зумовлюють специфіку і такого явища, яким є поступовий розвиток художніх мов, процес їх зміни. Перша тенденція стимулює пошук шляхів зближення, транспонування, а друга - намагання закріпити набуте, зберегти самостійність і замкнутість мистецького явища.

Соціологічний і психологічний підходи як методологічні аспекти допомагали долати " одновимірний" розгляд мистецтва, згідно з яким вивчалася лише художня творчість, але залишалися непоміченими процеси її поширення й споживання. У роботі використовувалися матеріали соціології художнього споживання, вивчалися процеси функціонування мистецтва й питання сприймання художніх текстів. Оскільки процеси перцепції літератури, музики, образотворчого мистецтва, кіно і театру різні, запропонували детальні висновки після кожного параграфа, присвяченого специфіці сприймання кожної образотворчості.

Відзначимо найзагальніші закономірності сприймання мистецтва:

1. Мистецтво забезпечує збереження культурної автентичності народу, зв'язків сучасної цивілізації з її джерелами й історичним минулим.

2. Інтерпретація творів образотворчості рідко буває адекватною, оскільки під дією історичних, часових, політичних, художніх та інших факторів таке тлумачення мистецтва не завжди можливе.

3. Велику роль відіграє суб'єктивність інтерпретатора, який може не помітити суттєвих властивостей і рис або " істини" твору, і навпаки, може приписати художньому тексту такі властивості та якості, якими він не володіє. Найдосконаліший, найпрекрасніший і найглибший твір образотворчості може дати лише стільки переживань і вражень, думок і почуттів, скільки реципієнт здатний із нього взяти.

Розроблено критерії сформованості в учнів умінь аналізувати мистецький твір, знаходити спільне й відмінне під час зіставлення різних видів образотворчості, застосовувати набуті знання у творчій діяльності.

У роботі на матеріалі взаємозв'язків літератури і музики, літератури і театру, літератури і кінематографа було здійснено спробу розглянути цілий ряд теоретичних проблем, які виникають під час перетворень літературних образів. Оскільки основні аспекти дослідження тісно зв'язані із самим процесом трансформації, у кожній ситуації різним, ми характеризували роботу митців над створенням конгеніальних образів суміжних мистецтв і констатували, що жоден творчий акт " перекладу" не може бути результатом механічного копіювання, прямого перенесення літературного образу в царину іншої образотворчості, бо кожен акт перетворення є знаходженням естетичного еквівалента у сфері іншого виду мистецтва. Під час трансформації створюється нове мистецьке явище, побудоване повністю за своїми специфічними, а не літературними законами.

Завдання запропонованої в дослідженні методики полягали у знаходженні оптимального співвідношення педагогічної техніки і технології, що передбачало залучення нових даних педагогіки, психології, філософії, естетики, соціології мистецтва, літературознавства, музикознавства, театрознавства, кінознавства. Досліджено і розкрито резерви мистецьких можливостей особистості, апробовано інтенсивні, діалогічні методи для осягнення різних художніх текстів.

Розуміючи, що процес вивчення української літератури реалізується через організаційні форми, які визначають характер діяльності і служать каталізатором різних видів змісту мистецької освіти, було розроблено систему ефективних організаційних форм навчання в експериментальних класах, що зумовлено такими чинниками: психологічною й художньою характеристиками старшокласників, особливостями типів мислення (перевага школярів із художнім мисленням спонукала до мистецько-ігрових форм вивчення текстів), наявністю або відсутністю іншої мистецької освіти в словесників і учнів, зв'язками мистецьких елементів у нашій педагогічній системі.

Загальновідомо, що організаційні форми навчальної діяльності розвиваються повільно і через консервативність та інерційність освітньої системи відстають від соціальних замовлень суспільства й індивідуальних потреб (інтересів, цінностей) окремих учнів чи деяких їх груп. Вважаючи незмінність організа­ційних форм і методів навчання та виховання, їх аморфність і безликість в основній і старшій ланках головним недоліком навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, ми передбачили адекватну відповідність організаційних форм, методів і засобів вивчення української літератури природі пізнавального мистецького процесу, його об'єктивним закономірностям. Експериментально перевірено ефективність різних форм вивчення літератури у взаємозв’язках з іншими видами мистецтв.

Організовуючи пізнавальну і творчу діяльність учнів експериментальних класів, спрямували свої зусилля на використання різних, більш вільних, творчих форм спілкування, відійшли від стандартних уроків-монологів до моделі соціальної реальності - мистецьких діалогів. Однією із таких форм стала апробована нами літературно-мистецька вітальня, яка логічно завершує процес нагромадження знань, умінь і навичок і орієнтує на творче застосування сформованих умінь у межах конкретної навчальної теми з літератури. Це унікальна можливість для старшокласників виявити мистецькі потенції, а для вчителя - можливість об'єднати учнів спільною дослідницькою метою, дати відчути радість спілкування, радість спільної творчості. Моделювались уроки-діалоги з інсценізаціями і фонозаписами, уроки-діалоги з евристичним типом бесіди і виконанням учнями музичних фрагментів тощо. Апробувалися семінари-діалоги, які передбачали основним не викладання, а осягнення мистецьких одиниць через живе спілкування, що вимагало проблемних ситуацій, імпровізації, шукання; семі­нарські заняття з музичним оформленням та елементами демонстрацій; диспути з інсценізаціями й музичними ілюстраціями; лекції з вкрапленням учнів­ських дослідно-пошукових мистецьких матеріалів. Доведено, що такі форми роботи сприяли розумовому розвитку школярів, передусім посиленню діалогічних якостей їх пізнавальної діяльності.

Залишаючись важливою формою вивчення літератури, урок у нашій методиці модифікується, поповнюється новими мистецькими блоками чи окремими елементами суміжних мистецтв, спрямованими на стимулювання самостійності та активності старшокласників. Уведення великих мистецьких блоків на заняття з літератури сприяло появі нових, нетрадиційних типів уроків. Апробувалися такі уроки вивчення української літератури у взаємо­зв’язках із суміжними мистецтвами: мистецький портрет, мистецькі діалоги, полемічні репліки, літературний театр, літературно-музичні композиції, полімистецькі етюди.

Особливістю нашої методики є орієнтація на диференціацію та індивідуалізацію навчання через систему консультаційних занять, до яких залучаються учні певних мистецьких уподобань чи епізодичних художніх зацікавлень. Консультації проводяться не тільки для окремих груп чи пар учнів, об'єднаних для спільного виконання пошукових мистецьких завдань, а й для окремих старшокласників, які готують самостійні дослідження за певними мистецькими аналогіями.

Методи навчання в нашій методичній системі є особливо важливими технологічними чинниками, оскільки саме через них учителі літератури дають художній і мистецтвознавчий матеріали для сприймання учням, дбають про колективну перцепцію різних текстів.

Ми скеровуємо словесників на загальні методи навчання, досліджені й прокласифіковані Ю.Бабанським, але детально конкретизуємо виділені вченим групи методів (словесні, наочні, практичні, репродуктивні, проблемно-пошукові, методи самостійної роботи, методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності школярів, методи контролю і самоконтролю під час навчання), надаючи їм мистецької специфіки. Особливо виразно в дисертації це показано на прикладі літературної освіти школярів засобами театральної образотворчості.

Методи з міжмистецькою орієнтацією, які використовуються на заняттях української літератури, не ізольовані один від одного, між ними існують органічні взаємозв'язки, взаємопереходи, взаємопроникнення. Оптимальний відбір і поєднання методів на літературно-мистецьких вітальнях, семінарських заняттях, диспутах, мистецьких діалогах, конференціях, творчих мистецьких звітах, уроках із залученням різних видів образотворчості сприяє осягненню старшокласниками мистецького матеріалу, набуттю умінь і навичок інтерпретації і творення різних текстів.

Художній світ літературних творів швидше відкривається, коли він розглядається у взаємозв'язках із різними мистецтвами за допомогою паралельної, послідовної чи змішаної інтеграції. Полімистецьке вивчення літератури спрямоване на засвоєння основ художньої діяльності через розвиток сприймання і чуттєвого пізнання; визначено основні напрями вивчення художніх творів у поєднанні з музикою, театром, кіно, показано можливі варіанти видів взаємозв’язків різних мистецтв під час вивчення біографії письменника.

Для кожної організаційної форми було дібрано відповідні методи і прийоми, підпорядковані вимогам формування творчої особистості. У процесі використання суміжних мистецтв моделювалися уроки і семінари-діалоги, апробувалися різні діалогічні методи: діалог старшокласників з автором тексту, діалог між персонажами як об'єктами комунікації, діалог учнів із персонажем твору, дискусії (формулювання сумнівів, які викликаються альтернативними висловлюваннями вчителя чи однокласників), діалог школяра з собою, діалог старшокласників із критиками й мистецтвознавцями, колективний полімистецький діалог.

Доведено, що застосування діалогічних методів у процесі вивчення художнього твору сприяє формуванню в учнів таких якостей, як: здатність обґрунтовувати свою позицію й творчо розв'язувати проблемні завдання; здатність до співпраці з ровесниками в процесі розв'язання мистецьких завдань; толерантність у ставленні до опонентів; уміння аналізувати свої судження, порівнювати їх з поглядами співрозмовника.

У літературно-мистецьких вітальнях використовувалися такі методи і прийоми, які допомагали проведенню аналогій між творами літературними й суміжних мистецтв, сприяли розкриттю образного змісту різних видів мистецтв, встановленню асоціативних зв'язків між ними. Доцільними тут були: художнє читання текстів, мелодекламація, інсценізація окремих уривків твору, виконання музичних ілюстрацій, демонстрація полотен художників, фрагментів ігрового кіно, художній аналіз мистецьких зразків.

Наша методика розглядає осягнення мистецьких об'єктів як участь у самопізнанні та самореалізації особистості. Ми виходимо з того, що літературна освіта повинна розвивати старшокласника, бути акумулятором його духовності, розумно інтегрувати у своє художнє й інтелектуальне поле інші мистецтва, злитися з саморозвитком і самовихованням школяра (формування і ступінь реалізації цих здатностей визначаються низкою зовнішніх і внутрішніх складників, оптимальністю їх поєднання й узгодженістю в життєдіяльності особистості). Тому провідним принципом нашої педагогічної технології є передусім активність учня, його бажання творчо працювати з художніми текстами, захоплюватися ними.

Метою нашої методики є не нагромадження літературних знань і вмінь, а естетична орієнтація в мистецьких явищах, постійне збагачення досвідом творчості, формування механізму самоорганізації й самореалізації особистості старшокласника. У центрі уваги навчального, розвивального і виховного процесу перебуває кожен учень як особистість у своїй самобутності і неповторності.

Творчий потенціал індивідуума визначається об'єктивними можливостями і внутрішньоособистісними чинниками, серед яких особливу роль відіграють здібності і ставлення до творчості. Впровадження мистецьких методів активного осягнення художніх одиниць пов'язане зі зміною освітньої парадигми. Докорінні модифікації в організації навчального процесу на заняттях літератури призвели до того, що вивчення мистецтва слова перетворилося із предметно-центричного на культуровідповідне. За нашою методикою відбувається переорієнтація старшокласника зі сприймання готової інформації на набуття навичок самостійних мистецьких пошуків та практичного їх застосування. Технологія навчання перетворюється з вербальної на полімистецьку (вербальну й невербальну), набуває характеру педагогічного співробітництва з демократичним стилем мистецького спілкування (діалогова форма осягнення смислу мистецьких творів, авторських ідей).

Проведене дослідження може служити для подальших розробок проблем вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв як у старшій, так і основній ланках загальноосвітньої школи; для впровадження в навчальний процес нових мистецько-ігрових методик, які сприятимуть успішному осягненню різних видів образотворчості.

Матеріали дослідження дають теоретико-методичні підстави для вдосконалення процесу вивчення літератури в загальноосвітній школі: внесення уточнень і доповнень до програм з української літератури; створення нових підручників і посібників, розроблення навчальних комплексів (як паперових, так і електронних варіантів) до літературних курсів і окремих тем із врахуванням взаємозв'язків між літературою й іншими мистецтвами.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях автора: