На контрольні роботи за рівнями

Усі ці види роботи під час констатувального зрізу давали змогу уточнити, скорегувати практичну спрямованість теоретичної моделі, яка розроблялася в ході дослідження.

У процесі вивчення дидактичних основ взаємозв’язків мистецтв дійшли висновків:

- В Україні існує кілька сучасних концепцій освіти, проте не всі вони гарантують збереження і розвиток духовної й національної самобутності нашого народу.

- Сильними концептуальними засадами відзначаються ті педагогічні теорії, які дбають про духовний стан усієї нації й окремої особистості.

- Особливу увагу треба звернути на гуманітаризацію освіти, позаяк тільки гуманітаризований зміст навчання і виховання підносить людину до розу­міння її як вищої цінності суспільства, формує в учнів систему знань про духовне життя, історію і культуру України й світу, а також ціннісних орієнтацій, суджень і уявлень особистості. Визначним засобом формування духовної культури учнів, культури їхнього мислення, почуттів, системи цінностей є мистецтво.

- В Україні серед науковців, методистів і творчих учителів помітно зростає інтерес до можливостей мистецтва. Спостерігається пожвавлення наукової й методичної роботи в цій царині, що можна пояснити зміною педагогічної парадигми, тенденціями гуманізації освітніх процесів, ствердженням ідей самоцінності кожного індивіда.

- Співвідношення мистецьких і немистецьких дисциплін за планами Міністерства освіти й науки України не на користь перших. Зменшено кількість годин і на вивчення української літератури в загальноосвітній школі, хоч літературна освіта є основою духовного життя нації. Мистецька освіта, на жаль, ще не стала у нас предметом реальної державної опіки.

- Сучасний етап оновлення мистецької освіти характеризується пошуками нетрадиційних підходів до розв'язання навчальних, розвивальних і виховних завдань. Визначальною проблемою педагогіки стає збагачення знань новими теоріями та інноваційними методиками.

- У теорії і практиці педагогіки ще мало відомо про механізми дієвості мистецтва (оскільки на сьогодні немає загальної теорії сприймання різних видів образотворчості), ефективні форми й методи осягнення учнями моделей художніх картин світу.

- Помилки в цій галузі зумовлені застарілими уявленнями про природу мистецтва, недостатнім використанням у педагогіці актуальних для України філософських і психологічних концепцій розвитку художньої діяльності, її орга­нічного взаємозв'язку з особистістю. Освіта як відкрита і дина­мічна система залежить від ідеології і політики суспільства, від філософ­ських концепцій, які визначають зміст і мету мистецьких знань. Відповідні державні установи повинні дбати про розвиток мистецької освіти взагалі й літературної зокрема, її вдосконалення, очищення від нашарувань минулого, поєднання в навчальному, розвивальному й виховному процесі найсміливіших ідей сучасності з багатими культурномистецькими традиціями минулого.

- Проблеми культурологічного підходу до педагогічної підготовки вчителя є надзвичайно важливими. Особливо необхідно подбати про підвищення мистецької кваліфікації словесників. Курси, спецкурси, факультативи з різних видів образотворчості дадуть майбутнім учителям літератури більше, ніж це роблять наукові системи чи теорії. Мистецтво переводить особистість у якісно інший спосіб буття - більш осмислений та впорядкований, творчий.

- Інколи спостерігається примітивне тлумачення учителями і учнями творів модерної та постмодерної художніх систем. Це зумовлюється багатьма чинниками, серед яких і мономистецька підготовка вчителів літератури. Майстерність інтерпретації тексту забезпечується розумінням загальних законів мистецтва (художнє мислення є синтетичним, складним утворенням із множинністю компонентів і рівнів).

Аналіз сучасного стану проблеми взаємозв'язків літератури з різними видами мистецтв у шкільному навчанні, вивчення, узагальнення та впровадження наукового досвіду експериментальних досліджень з цієї проблеми дали змогу провести систематизацію методичних підходів.

Засвоєння змісту літературної освіти на міжмистецьких засадах здійснюється за допомогою таких методологічних принципів: 1) безперервності і спадкоємності різних рівнів художньої освіти; 2) мультикультурного підходу, який пропонує введення до програми з літератури широкого діапазону художніх систем (впроваджується варіативність, поліфонічність індивідуальних інтерпретацій мистецьких явищ); 3) опертя на національно-культурні особливості мистецтва під час упорядкування програми з української літератури (культура має наближатися до індивідуального світосприймання, а в цьому процесі суттєвим є чинник національної самосвідомості); 4) комплексного підходу до вивчення літератури на основі взаємодії різних видів мистецтв; 5) порівняльного підходу у процесі осягнення різних мистецьких текстів; 6) діалогової взаємодії; 7) впровадження особистісно зорієнтованих методик художньо-освітньої діяльності, індивідуальних підходів до мистецько обдарованих учнів та інших категорій старшокласників.

У розділі четвертому " Методичні основи паралельного вивчення літературного й музичного творів" доведено, що вдало підібрана й методично правильно використана музика викликає в слухачів почуття, настрої, переживання, здатні підказати уявленню ті чи інші картини, допомогти правильно зрозу­міти літературні образи, тобто активізує сприйняття художнього тексту.

Музика - мистецтво, яке має численні та різноманітні можливості художнього синтезу. Ця образотворчість легко підпорядковується потребам літератури, кіно- і телефільму, театральної вистави, радіоспектаклю, архітектури, живопису, графіки. Вплив музики на літературу є надзвичайно різноманітним. Письменники зверталися до музики для осмислення власного мистецтва, поглиблення його пізнавальних та емоційних можливостей, створення нових жанрів, строфіки, метрики. Музика сприяла трансформуванню жанрів, посилювала дійовість драми, створювала і збагачувала естетику епічного, драматичного й ліричного слова (робила його вагомим, проникливим і пізнавальним). Взаємозв'язки літератури й музики є глибокими й органічними. Визначено такі основні напрями використання музики у процесі вивчення української літератури: музика усної народної творчості; музика в житті й творчості письменника; музика, втілена в літературному тексті; музика, яка народилася в тісній єдності з текстом; музика, яка звучить або про яку говориться в творі; музика як психологічний настрій; музика як особиста творчість учнів; схарактеризовано основні види роботи під час виділених шляхів залучення музики на заняття літератури; названо ефективні методи й методичні прийоми вивчення української літератури у взаємозв'язках із цією образотворчістю.

Паралельне вивчення літературного й музичного твору характеризується одночасним уведенням образів цих мистецтв у систему суб'єктивних понять і уявлень старшокласників, в особистісну модель світу, що існує в їхній свідомості. Музика на уроках літератури забезпечує якість, художню повноцінність викладення словесником навчального матеріалу. Вона підвищує результативність занять з літератури й ефективність виховного впливу на школярів.

Розроблена модель паралельного вивчення літературного й музичного твору (на прикладі п'єси М.Куліша " Патетична соната") засвідчила оптимальне коригування процесу сприймання двох мистецьких систем: музичної й літературної; переконала, що для інтерпретації літературних творів, пов'язаних із музикою, необхідне обов'язкове уведення суміжної образотворчості на заняття з літератури.

У розділі п'ятому " Літературна освіта школярів засобами театрального мистецтва" виявлено можливості суміжної образотворчості в удосконаленні літературної освіти старшокласників, визначено найбільш ефективні форми, методи і прийоми організації літературно-театральної діяльності.

На основі аналізу змісту театрально-творчого розвитку старшокласників було створено систему, спрямовану на формування в учнів відповідної суми знань про театральне мистецтво, основ глядацької культури й навичок акторської, режисерської, сценографічної майстерності; визначено основні напрями використання театрального мистецтва на уроках української літератури: оглядові лекції, присвячені українській культурі того чи іншого періоду її розвитку; поодинокі оглядові лекції з історії українського театру й драматургії; вивчення біографії письменника, пов'язаного з театральним мистецтвом; заняття текстуального вивчення драматичного твору; схарактеризували основні види роботи під час виокремлених напрямів залучення суміжної синтетичної образотворчості.

У шостому розділі " Літературний розвиток учнів засобами кіномистецтва" досліджено проблему взаємозв'язків літератури й кіно, розкрито методику використання синтетичного мистецтва на уроках української літератури.

У процесі вивчення української літератури традиційно використовуються різні види фільмів: ігрові, мультиплікаційні, документальні, науково-популярні, навчальні, навчально-художні - всі вони аналізувалися у нашому дослідженні, присвяченому поєднанню літератури й кіно. Нами було запропоновано класифікацію навчальних фільмів за жанрами, але увага акцентувалася на використанні ігрових фільмів, які є цілком самостійними творчими актами. Екранізація літературної класики, що текстуально ви­вчається в школі, це новий твір мистецтва. У процесі " перекладу" із однієї знакової системи на іншу утворюються нова форма й зміст. Під час трансформації літературні образи змінюються кінематографічними. Кожен такий творчий акт - це знаходження естетичного еквівалента в царині іншого виду мистецтва.

Методика роботи на уроках літератури в старших класах із залученням ігрового кіно має свою специфіку. Кіномистецтво виступає як принцип створення загальної моделі художнього аналізу фільму й твору літератури. Для художнього аналізу кінострічки (як і будь-якого іншого твору мистецтва) потрібні знання основних художніх прийомів, структурних елементів, природи умовності цього виду образотворчості. Аналіз, який ґрунтувався на поетапно набутих теоретичних знаннях, розширював і поглиблював уміння бачити кінематографічний текст як мистецьке явище. Старшокласники детально розглядали кожен складник, який в конгеніальному еквіваленті представляв собою начебто мікроструктуру загальної образно-емоційної картини буття, виявляючи художню закономірність цілого. Вони вчилися бачити художню логіку розвитку авторських думок, розпізнавати як народжується кіномистецький образ. Підсумовував аналіз ігрового фільму за літературним твором, як правило, розбір мистецької концепції творчого колективу.

Кіно у процесі вивчення літератури є цінною образотворчістю тільки тоді, коли вона не порушує загальну систему вивчення предмета, а орга­нічно поєднується з нею, посилюючи її специфічними виразовими засобами.

Запропоновані нами моделі синтетичної взаємодії мистецтв у процесі вивчення біографії письменника (на прикладі життєвого і творчого шляху О.Довженка) й інтерпретації художнього тексту (на прикладі повісті М.Коцюбинського " Тіні забутих предків") підтвердили наші припущення про удосконалення літературної освіти старшокласників. Ефективними виявилися різні типи моделей: модель комплексної взаємодії літератури, графіки, кіно й балету; модель аналізу літературного тексту й екранного еквівалента з за­глибленням у специфіку українського поетичного кіно; модель порівняльного розгляду за двома блоками - літературним і кінематографічним. Відпра­цьовувалися різні типи інтеграційних зв'язків між двома мистецькими явищами: послідовні, паралельні, змішані.

У висновках підбито підсумки дисертаційної роботи, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. На підставі узагальнення матеріалів зроблено основні висновки, які підтверджують гіпотезу дослідження.

У додатках до дисертації подаються мистецькі аналогії в процесі ви­вчення української літератури в 5-9 класах (додаток А) і 10-12 класах (додаток Б), матеріали дослідницько-пошукової роботи старшокласників (додатки В і Д).

У мистецьких аналогіях окреслюються творчі взаємозв'язки різних видів мистецтв у єдності естетичної діяльності їхніх представників. Простежуються різні зв'язки митців, подаються різні зближення їхньої творчості: 1) генетична спорідненість мистецьких явищ (схожість тем і мотивів, образів); 2) особливості розвитку й взаємозв'язків естетичних шкіл у різних видах образотворчості; 3) специфіка художньої системи, до якої належать автори; 4) закономірності розвитку двох видів образотворчості в їхніх контактах одна з іншою (між окремими парами мистецтв є ціла низка зв'язків і типів взаємодії, які функціонують не окремо один від іншого, а в щепленні, плавно переходячи один в інший); 5) загальна схема створення й функціонування різних видів мистецтв: дійсність (і недійсність) - автор-твір-суспільство.

Взаємозв'язки різних видів мистецтв на заняттях літератури сприяють синтетичності їхнього сприйняття, а це відкриває нові можливості розвитку цілісної художньої моделі світу у свідомості кожної особистості. Лише опановуючи образотворчості, особистість виходить за межі раціональної однозначності й стає здатною до творчої самореалізації. Споконвіків українська душа - це мистецька душа, а образотворчості завжди звернені до людини, її духовних цінностей.

Для методичної системи вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв відбиралися такі твори музики, живопису, графіки, скульптури, театру, кіно, які передусім славлять український світ, відтворюють психологію й філософію рідного народу, показують етноісторичну панораму часу, героїзм як генетику нації, розкривають поетичну душу людини, її багате внуртішнє „я".

Методична система вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтва допомагає формувати духовну культуру школяра в тісному зв'язку з культурою її народу, розвиває особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, здатність до сприймання, розуміння й творення художніх образів, потребу в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

Для масового формувального експерименту було обрано найскладніші теми й художні твори, вивчення яких передбачено програмами з української літератури. Аналіз результатів масових експериментів підтвердив правильність ви­словленої гіпотези, обраних форм, методів і прийомів роботи для формування у старшокласників умінь аналізувати мистецький твір, умінь знаходити спільне й відмінне під час зіставлення різних видів мистецтв (теми, мотиви, сюжети, образи), умінь застосовувати набуті знання в творчій діяльності. Динаміку змін, що відбулася в рівнях сформованості навичок аналізу тексту учнів контрольних та експериментальних класів, відображено в таблиці 2.

У контрольних класах, де навчання велося за традиційною методикою, високий рівень сформованості навичок аналізу тексту засвідчили 12, 7% учнів, а в експериментальних, де апробувалася розроблена методична система, їх 24%, на середньому рівні перебуває 29, 9% і 48, 2%, на низькому - 47, 7 і 27, 7%.

I II III