Укр. поети романтики (олександр корсун, пилип морачевський, михайло макаровський).

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Олександр Олексійович Корсун — один із маловідомих сьогодні діячів української культури, хоча для її розвитку він зробив свій внесок як поет, перекладач, інтерпретатор народних повір'їв, а також видавець.

О. Корсун народився 8 червня 1818 р. в селі Богданівська Актипівка, тепер Ростовської області Росії, в сім'ї поміщика. Початкову освіту здобув удома. В 1842 р закінчив юридичний факультет Харківського університету, після чого служив столоначальником у Харківській кримінальній палаті та чиновником особливих доручень при військовому губернаторі у Дербенті (Дагестан). Вийшовши у відставку, з 1861 р. жив у рідному селі, займався збиранням та вивченням етнографічного матеріалу. Тут він і помер 6 листопада 1891 р.

Початок літературної діяльності припадає на студентські роки, коли ним була написана низка ліричних віршів. У 1841 р. видав альманах «Сніп», в якому опублікував твори М.Костомарова, П. Кореницького, М. Петренка, Степана, Марти і Петра Писаревських, а також свої оригінальні вірші, поетичні переклади з чеської (Франтішек Челаковський) та польської (Адам Міцкевич) літератур, власні, оброблені у віршовій формі українські народні повір'я. Кілька його поезій було надруковано в московському журналі «Маяк» за 1842 і 1845 р.

Цикл О. Корсуна «Українські повір'я» («Звідкіля узялись ведмеді», «Що таке була черепаха і звідкіля вона узялась», «Звідкіля узялись жаби і чому вони кричать «Нум! Нум!» та інші), як і «Наські українські казки запорожця Іська Материнки» О. Бодянського чи оповідання П. Куліша російською мовою, засновані на українських легендах, характеризує один із етапів розвитку романтизму, пов'язаний з художнім осмисленням міфологічного світобачення народу.

Водночас образний світ інтимно-особистісної та пейзажної лірики О. Корсуна («Коханка», «Від чого?» «Зрада», «Кохання») переконує, що поет природно прийшов до притаманного зрілому романтизмові прагнення заглибитися у внутрішній світ людини, передати порухи її серця. У деяких віршах цієї групи («Старі пісні», «Козак та гулянка», «Рідна сторона», «Могила», «Дорошенко») з'являється характерний для української романтичної творчості образ козака, звучать елегійні ноти смутку за старовиною, за славою запорожців, що вже безповоротно відійшла в минуле. Нащадкам залишилися лише «старі пісні дідів старих, луна козацька з домовини».

У вірші «До Шевченка» («Скажи, брате, Кобзареві»), написаному в 1841 р., О. Корсун трактує ранню творчість поета у дусі своїх романтичних захоплень. Пізніше у спогадах «Микола Іванович Костомаров» (1890) О. Корсун передав те глибоке враження, яке справило на харківську літературну молодь перше видання Шев-ченкового «Кобзаря». Відомо, що Т. Шевченко у січні 1842 р. надіслав О. Корсуневі для проектованого другого випуску альманаху «Сніп» уривок з поеми «Мар'яна-черниця» і вірш «Човен» («Вітер з гаєм розмовляє»), однак це видання не було здійснене.

О. Корсун переклав російською мовою романтичну трагедію М. Костомарова «Переяславська ніч» й опублікував цей переклад у журналі «Северный вестник» за 1886 р.

Поетична спадщина О. Корсуна розширює уявлення про шляхи становлення і розвитку нової української літератури, зокрема особливості кристалізації в ній різних романтичних тематично-стильових течій.

Михайло Михайлович Макаровський — один із забутих українських поетів, у творчості якого переплелися реалістичні описи побутового характеру з сентиментально-романтичними мотивами й образами, що давало підстави дослідникам називати його запізнілим романтиком і вміщувати його поеми «Наталя, або Дві долі разом» та «Гарасько, або Талан і в неволі» в антологіях романтичної поезії.

М. Макаровський народився 19 вересня 1783 р. на Полтавщині в сім'ї флотського священика. Освіту здобув у Полтавській духовній семінарії, проте віддав перевагу світській діяльності, зокрема педагогічній праці. Він певний час навчав дітей у поміщицьких родинах, а з 1818 р викладав російську та латинську мови, історію, географію в Гадяцькому повітовому училищі. Відомо, що
згодом він став завідуючим цього училища

А. Метлинський, публікуючи в «Южном русском сборнике» (1848) згадані вище поеми М. Макаровського дав авторові високу оцінку: «Справедливістю розумом і даром слова завоював славу і повагу з боку своїх учнів і мешканців Гадяча та своєю ретельністю ствердив у школі прекрасні порядки. Він знав і говорив латинською, французькою і німецькою мовами, мав добру дикцію, написав чимало творів, але російська літературна мова, внаслідок життєвих обставин, залишилася в нього дещо книжною, застарілою. Далеко виразніше і сильніше виявилося його епічне обдарування в творах народних (тобто українських. - Ред.), і якраз тому що

він глибоко знав мову і побут свого народу, і здається, коли б він почав займатися цим раніше, то міг би стати творцем прекрасної народної епопеї»

Таке враження створилося у видавця насамперед від поеми " Наталя" колоритно зображена етнографічно-побутова сторона народного життя, причому описи були повністю позбавлені бурлескних деформацій притаманних творам наслідувачів «Енеїди». Більше того, у творах М. Макаровського відчувалася й залежність від тієї групи оповідань і повістей Г. Квітки-Основ'яненка, де реалістичні прийоми органічно єдналися з сентиментальними та преромантичними.

П. Куліш вважав також, що поема «Наталя» «за епічним складом, за шліфуванням віршів і красою простонародних типів являє істинну дорогоцінність». Так само й В. Горленко захоплювався етнографічно-побутовими описами, котрі «блищать такими живими барвами що не бояться часу».

У поемі «Наталя, або Дві долі разом», завершеній автором за два роки до смерті, наголошується на тому що невсипуща, працьовита селянка за свої тяжкі випробування була винагороджена щасливою старістю. Харитина віддала дочку Наталю у порядну сім'ю дочекалася повернення з неволі чоловіка Тараса. Тому мав рацію М, Петров, коли розглядав поему як «панегірик простому, працелюбному життю й домовитості українського селянина»¹. Уже те, що М. Макаровський поставив у центрі своєї уваги святковий бік селянського патріархального побуту (на не промовисто вказують назви пісень твору — «Любощі», «Весілля»), що в поемі йдеться про минуле народу, згадуються такі лицарі степу, як Кальниш і Сава, Харко і Дорошенко, все життя яких асоціюється з «Запорожжя славою», дає підстави розглядати «Наталю» в річищі романтичної літератури.

Друга поема — «Гарасько, або Талан і в неволі» — менше вдалася М. Макаровському. Дія твору відбувається переважно то на Кавказі, де впродовж тривалого часу герой перебував у черкеському полоні, то в Таганрозі, де Гарасько оселився після втечі з неволі і зайнявся купецьким ремеслом. Критики відзначали залежність поеми від «Кавказького бранця» О. Пушкіна. Отже, й цей аспект поряд із екзотичним кавказьким мотивом, характерним для російської романтичної поезії, зближують твір М. Макаровського з романтизмом.

Таким чином, творчість М. Макаровського дає матеріал для з'ясування шляхів розвитку української романтичної літератури, для розуміння нелегких процесів становлення в ній жанру поеми.

Пилип Семенович Морачевський (псевдонім — Филимон Галузенко) — український поет-романтик, автор ліро-епічної поеми «Чумаки», написаної під безпосереднім впливом ранньої романтичної творчості Т. Шевченка.

П. Морачевський народився 26 листопада 1806 р. в селі Шестовиця, тепер Чернігівського району Чернігівської області, в сім'ї дрібного службовця. Вчився у Чернігові, в повітовому училищі та гімназії. Вищу освіту здобув у Харківському університеті, після закінчення якого у 1828 р. впродовж: трьох десятиріч учителював, викладаючи російську словесність у гімназіях Луцька, Кам'янця-Подільського та Ніжина.

Потяг до літературної творчості виявився у П. Морачевського ще в студентські роки, але перші віршові спроби російською та українською мовами належать до по- чатку 30-х років. В «Украинском альманахе» (1831) було вміщено кілька віршів початківця («Первое мая» «Дорога», «Монастырь»). Окремим виданням з'явилася в Києві поема «До чумака, або Война янгло-хранцузо-турецька у 1853 і 1854 роках» (1855). У журналі «Вечерниці» (1863) опубліковано поезію «На Вкраїну»

Найвизначнішим твором П. Морачевського, над яким він працював протягом тривалого часу, є велика за обсягом поема «Чумаки, або Україна з 1768 року». Вперше вона оула надрукована окремою книжкою в 1864 р з Чернігові під назвою «Чумаки, або Смутні часи України» з підзаголовком «Поема у шістьох піснях, співана свідком тих часів столітнім чумаком Іваном Чуприною на мочлігах чумацьких у 1848 році, а списана Хвилимоном Галузенком». Це видання не виявляло авторського бачення, бо через цензурне втручання з твору було викреслено 127 віршових рядків – саме ті картини, в яких показувалося підневільне становище українського народу у XVIII ст. До того ж книжка була тільки частиною твору. Повністю поема була надрукована 1930 р. в шостій книжці збірника «За сто літ».

За жанром «Чумаки» є ліро-епічною поемою, в якій переплелися романтичний і реалістичний способи художнього моделювання української дійсності в бурхливі тривожні дні піднесення національно-визвольної " боротьби народу проти польськошляхетського гніту Оскільки твір писався після виходу Шевченкових «Гайдамаків» також присвячених змалюванню Коліївщини, а П Морачевський був захоплений творчістю Кобзаря, на змісті й_ стилі його поеми виразно позначилися впливи шевченківської музи. Типологічно ж близькість до «Гайдамаків» помітна й в ідейному пафосі твору, і в його композиційній структурі, образності, мові. Проте П. Морачевський охоплює минуле України дуже широко — з 1597 аж до 1830 р., отже, Коліївщина в нього постає як один із епізодів багатовікової боротьби України за незалежність, і тому назва видання 1864 р. повніше відповідає змісту твору. Центральні постаті поеми Іван Чуприна та його кохана Ганнуся поведінкою, почуттями переживаннями нагадують Ярему Галайду та Оксану з Шевченкових «Гайдамаків». Уся поема пройнята духом визвольної боротьби народу, романтичним пафосом

Помітні численні ліричні відступи, в яких поет виявляє своє ставлення до зображуваного, причому Морачевський, як і Т. Шевченко, постійно звертається до образу рідного краю, щиро переживає за народом.

Як видно з наведеного прикладу, П. Морачевський наслідує великого поета не тільки в плані глибокого особистого переживання народного лиха, використання фольклорної образності, а й вживання коломийкового вірша. Драматичність оповіді посилюється численними риторичними звертаннями, запитаннями, окликами, за допомогою яких глибше розкривається трагічна історія України. В цьому зв'язку поет нагадує долю видатних синів народу — Наливайка, Сагайдачного, Тараса Трясила, Павлюги, Остряниці, Хмельницького, Ґонти. Власне, вже вступ яскраво виражає ідейно-художню концепцію України, реалізовану в усіх частинах поеми.

Багато творів П. Морачевського різних жанрів (вірші, поеми, комедії) так і залишилися в рукописах.