Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сторони договору страхування






РЕФЕРАТ

Курсова робота: 42 стор., 16 джерел, 2 додатка.

Актуальність даного дослідження, підтверджує зростаюча роль страхування в нашій країні. З кожним роком збільшується кількість договорів особистого і майнового страхування, що укладаються.

Об’єктом дослідження є безпосередньо правові відносини щодо страхування.

Предметом дослідження є система нормативних актів України що регулюють відносини страхування, а також теоретичний розгляд всіх особливостей притаманних даному договору.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів.

Методи дослідження: діалектичний, логіко-історичний, системний, порівняльний.

В наш час страхова справа в Україні розвивається дуже швидкими темпами. Введення обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності вдихнуло життя в багато існуючих компаній і залучило на ринок страхових послуг безліч нових страхових компаній. Але це тільки початок. Якщо Україна планує притримуватися європейських стандартів, то я вважаю що скоро буде введено і обов'язкове медичне страхування, і щоб підійти до цього з готовністю треба проаналізувати чинне законодавство яке регулює в нашій країні відносини страхування.

СТРАХУВАННЯ, ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ, СТРАХУВАЛЬНИК, СТРАХОВИК, СТРАХОВИЙ РИЗИК, ФРАНШИЗА, СТРАХОВИЙ ВИПАДОК, СТРАХОВИЙ ТАРИФ, СТАХОВИЙ ПЛАТІЖ, ЗАСТРАХОВАНА ОСОБА, ВИГОДОНАБУВАЧ, СТРАХОВИЙ БРОКЕР, СТРАХОВИЙ АГЕНТ, ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, СПІВСТРАХУВАННЯ.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЦКУ – Цивільний кодекс України

ЗУ – Закон України

ЦВК СРСР – Центральний виконавчий комітет Союзу Радянських Соціалістичних Республік

РНК СРСР – Рада Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік

КМУ – Кабінет Міністрів України

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….5

Розділ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ………………………………………………………………………………7

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ……………………………………………………………………..10

2.1. Сторони договору страхування…………………………………………...14

2.2. Предмет договору…………………………………………………………...15

2.3. Зміст і форма договору…………………………………………………….19

Розділ 3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ……………………………………23

3.1. Права та обов'язки страховика………………………………………….23

3.2. Права та обов'язки страхувальника……………………………………27

Розділ 4. ПРИПИНЕННЯ ТА НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ……………………………………………………………………30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….33

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………....35

ДОДАТОК А………………………………………………………………………….36

ДОДАТОК Б………………………………………………………………………….38

ВСТУП

В наш час страхова справа в Україні розвивається дуже швидкими темпами. Введення обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності вдихнуло життя в багато існуючих компаній і залучило на ринок страхових послуг безліч нових страхових компаній. Традиційно виділяються три напрями страхування: страхування майна, особисте і страхування відповідальності. Страхування є особливою послугою, це товар, який можна купити або продати. У цивільному обороті, заснованому на ринкових стосунках, страхування займає особливе місце. Зменшуючи можливі майнові втрати учасників, цей інститут служить важливою правовою гарантією охорони їх інтересів. Сучасні законодавчі системи відносять до об'єктів гражданських прав і нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь і ін. Відповідно і страховий захист поширився на інтереси, пов'язані з цими благами. Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні. Економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і стабільного розвитку. Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в безпеці, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування.

Страхування виконує ряд функцій: а) компенсаційну, оскільки страхові фонди використовуються насамперед для відшкодування страхувальникам заподіяних збитків; б) пре­вентивну, бо з цих фондів фінансуються профілактичні заходи по відверненню шкідливого впливу стихійних сил природи та Інших негативних наслідків; в) функцію сприяння розвиткові економіки, тому що частина прибутку страхових організацій перераховується у доход державного бюджету.

Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

Актуальність даного дослідження, підтверджує зростаюча роль страхування в нашій країні. З кожним роком збільшується кількість договорів особистого і майнового страхування, що укладаються.

Об'єктом дослідження є безпосередньо правові відносини щодо страхування.

Предметом дослідження є система нормативних актів України що регулюють відносини страхування, а також теоретичний розгляд всіх особливостей притаманних даному договору.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів. Завдання роботи наступні:

1. Охарактеризувати підстави виникнення і припинення договору;

2. Досліджувати підстави недійсності договору страхування;

3. Розглянути умови договору страхування;

4. Проаналізувати права і обовязки сторін;

5. Вивчити правила страхування.

Методи дослідження: діалектичний, логіко-історичний, системний, порівняльний.

Структура роботи:

Курсова робота складається зі вступу, 4 розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Список використаних джерел включає 16 найменувань. Робота виконана на 42 сторінок друкованого тексту.

 

 

Розділ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

У роки радянської влади страхування в Україні розвивалося нерівномірно. Так, з 1921 року страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалося добровільно. Але вже Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року вводилося обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично усе майно, і вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну механізму відшкодування збитків. Страхування кооперативних і громадських підприємств, у тому числі і колгоспів, також було перекладене на державну основу. Цю роботу виконували органи Держстраха СРСР, які надавали послуги з обов'язкового і добровільного видам страхування майна громадян.

У той час не існувало чіткої концепції розвитку особистого страхування. З березня 1929 року значне поширення отримало колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менше 75% працюючіх, проте вже до 1940 року фактичний показник знизився до 30%. Цей вид страхування став збитковим і його скасували, ввівши особисте змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків. Перестраховка в СРСР розпочала розвиватися з 1921 року, коли виникла необхідність перестраховувати частину страхових ризиків, які приймалися кооперативами і перевищували суми, встановлені Держстрахом.

У післявоєнні роки була здійснена низка важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема, прийнята Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 року № 1645 " Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР". В період реформ 1960-х років було багато зроблено для налагодження механізмів страхового захисту сільськогосподарських підприємств. Без цього було б складно ввести грошову гарантовану оплату роботи колгоспників, здійснити перехід колгоспів до прямого банківського кредитуванню, зміцнити інші напрями госпрозрахункових стосунків. Умови обов'язкового страхування майна колгоспів, введені в 1968 році, грунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальників(їх сукупністю). Також був зроблений крок вперед в розвитку методології формування страхових резервів, збільшена норма страхового покриття і розширений перелік страхових випадків(зокрема, в нього була включена посуха). Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав доцільним перекласти на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так була спростована теза про те, що " держава не може саме себе страхувати".

Упродовж 1960-70-х років були введені нові види страхування майна, життя і здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства отримали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Проте, незважаючи на серйозні зміни у відношенні до страхової справи, рівень його розвитку ще сильно відставав від рівня країн з ринковою економікою.

До 1988 року в Україні, як і в республіках колишнього СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху і Індержстраху, діяльність яких була повністю врегульованою. Це припускало значні надходження до бюджету від страхових платежів і, у разі потреби, виділення з бюджету засобів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території України у той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювали майже 14 тисяч фахівців і 29 тисяч позаштатних страхових агентів.

Демонополізацію страхової справи в колишньому СРСР започаткував Закон " Про кооперацію", прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року, який встановив, що кооперативи можуть страхувати своє майно і майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування.

Найбільш вагомим імпульсом в створенні недержавних страхових організацій стало затверджене 19 червня 1990 року Радою Міністрів СРСР " Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю" і Постанова Ради Міністрів СРСР " Про заходи по демонополізації народного господарства", прийняте 16 серпня 1990 року. Ці нормативні акти дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним і кооперативним суспільствам. Демонополізація сталася і в системі Держстраха, передусім вона проявилася в наданні страховим організаціям республік СРСР права впроваджувати регіональні види майнового і особистого страхування, які не були єдиними в країні.

Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати усі питання організації страхової діяльності. [4]

 

 

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

Страхування — це вид цивільно-правових відносин із за­хисту майнових інтересів і громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом спла­ти ними страхових платежів (страхових внесків, стра­хових премій).

Майнові та особисті немайнові відносини, що виника­ють внаслідок страхування, регулюються нормами Цивіль­ного кодексу України, Законом України " Про страхуван­ня" (7 березня 1996 р.), правилами окремих видів страху­вання, що встановлюються відповідними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського стра­хування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться в Кодексі торговельного мореплав­ства України і правилах про окремі види морського стра­хування.

Страхування здійснюється на основі договору між стра­ховиком і страхувальником (добровільне страхування). У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладен­ня договору (обов'язкове страхування).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (стра­хову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачува­ти страхові платежі та виконувати інші умови договору. [5, c.424]

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захис­ту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страху­вання або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними осо­бами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 ЗУ " Про страхування").

Страхові правовідносини мають низку специфічних понять і термінів, які характеризують взаємовідносини їх учасників.

Страховий ризик - це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування. Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування.

Страховий випадок — подія, передбачена договором страхуван­ня або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхо­вого відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій тре­тій особі.

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відпо­відно до умов договору страхування зобов'язаний здійснити випла­ту при настанні страхового випадку.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страхо­виком відповідно до умов договору страхування при настанні стра­хового випадку.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового

страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страхо­виком згідно з договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - пла­та за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страхо­вику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхо­вої суми за визначений період страхування.

Форми і види страхування. За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Добровільне страхування - це страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Згідно зі ст. 6 Закону України " Про страхування" видами добро­вільного страхування можуть бути:

- страхування життя;

- страхування від нещасних випадків;

- медичне страхування (безперервне страхування здоров' я);

- страхування здоров'я на випадок хвороби;

- страхування залізничного транспорту;

- страхування наземного транспорту (крім залізничного);

- страхування повітряного транспорту;

- страхування водного транспорту;

- страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

- страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

- страхування майна;

- страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- страхування кредитів (у тому числі відповідальності пози­чальника за непогашення кредиту);

- страхування інвестицій;

- страхування фінансових ризиків;

- інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування ґрунтується на засадах імператив­ності, виникає на основі закону незалежно від волі учасників страхо­вих правовідносин, їх фінансових можливостей.

У ст. 7 Закону України " Про страхування" наведено перелік ви­дів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) вУкраїні, і встановлено, що нові види обов'яз­кового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Страхування на підставі предмета страхової охорони поді­ляється на:

1) майнове страхування (предмет - майнові інтереси, пов'я­зані з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном);

2) особисте страхування (предмет - майнові інтереси, пов'я­зані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забез­печенням);

3) страхування відповідальності (предмет - майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальни­ком).

Особливими видами страхування, залежно від принципу розпо­ділу відповідальності між страховиками, є: співстрахування та перестрахування.

Співстрахування - за згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страху­вання кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страху­вальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки (ст. 986 ЦК України).

Перестрахування — за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед стра­хувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, за­лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування (ст. 987 ЦК України).[6, c.286]

Підстави виникнення страхових зобов'язань можуть бути різними. Тому за правовою природою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Обов'язкове страхування гарантується на засадах імператив­ності як для страхової компанії, так і для клієнта, воно виникає на підставі закону, незалежно від волі учасників та їх фінансо­вих можливостей. Законодавець визначає коло об'єктів, які підлягають страхуванню, події, на випадок настання яких про­водиться страхування, права та обов'язки сторін, розмір суми, яка виплачується, та ін. Важливою рисою обов'язкового стра­хування є те, що воно діє незалежно від сплати страхових платежів та без обмеження строку, тобто поки існує об'єкт страхування.

Підставою іншої форми страхування — добровільної — є укладений між сторонами договір.

Страхові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин з властивими їм елементами — суб'єктами, об'єктом та змістом. З огляду певну особливість страхові правовідносини охоплюють і специфічні поняття: страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.[7, c.236]

СТОРОНИ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Учасниками даного договору також є застрахована особа, вигодонабувач, страховий агент і страховий брокер.

При укладанні договору, сторони виражають свою волю (волевиявлення сторін). Учасники цивільного обігу роблять висновок про волю потенційного контрагента саме за волевиявленням, і у зв’язку з цим планують власні дії [12]. Основне правило за такої умови дійсності – це збіг волі з волевиявленням (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Страховиком є особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана при настанні певних подій сплатити визначену суму страхувальнику чи іншій уповноваженій особі.

Згідно зі ст. 2 Закону України " Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідаль­ністю згідно із Законом України " Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Повноваження щодо права видачі такої ліцензії нале­жать Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Страхувальник — це особа, яка страхує себе, своє майно чи тре­тіх осіб та їх майно від настання певних подій. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є такими відповідно до законодавства.

Застрахована особа - це фізична особа, життя або здоров'я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності.

Вигодонабувачем є особа, на користь якої страхувальником ук­ладений договір страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через стра­хових посередників: страхових брокерів і страхових агентів.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які заре­єстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької ді­яльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його стра­хової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одер­жують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійснен­ням страхових виплат та страхових відшкодувань.[6, c.288]

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захи­сту своїх майнових інтересів можуть створювати товари­ства взаємного страхування. Необхідною умовою реєстрації та отримання ліцензії є наявність у страховика мінімаль­ного статутного фонду в сумі, еквівалентній 100 тис. євро. Державною страховою компанією в Україні сьогодні є На­ціональна акціонерна страхова компанія (НАСК) " Оранта", оскільки частка держави в її статутному фонді становить 58 %.

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (винагородонабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.