Вплив навчальної діяльності на підготовку майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Реформи освітньої галузі України, що проводяться Міністерством освіти та науки України з метою удосконалення навчально-виховного процессу студентів, підготовки їх до майбутньої професійної діяльності, систематично вносять корективи у систему вищої освіти. Це пов’язано із приєднанням України до ідей Болонської декларації. Особлива роль процессу реформування належить педагогічній освіті, яка є базовою щодо формування освітнього потенціалу держави, виховання високоосвічених професійно компетентних, національно-свідомих педагогічних кадрів. Пріоритетним завданням педагогічних вузів різних рівнів акредитації є підготовка фахівців нового рівня якості, які б відповідали вимогам сучасності, могли швидко адаптуватися до змін у навколишньому середовищі, постійно удосконалюватися, збагачуватися новими професійними знаннями, уміннями та навичками [82].

Пріоритетним напрямком в Національній доктрині розвитку освіти України та її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини [6].

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає: підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці; формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді.

Діяльність є однією з основних категорій психологічної науки. Діяльність – динамічна система активної взаємодії суб'єкта зі світом, під час якої суб'єкт цілеспрямовано впливає на об'єкт, за допомогою чого вдовольняє свої потреби, свідомо й цілеспрямовано змінює світ і себе. По своїй суті діяльність – вища, притаманна тільки людині, форма активності, психологічна динамічна структура якої є такою: ціль – мотив – спосіб – результат. Діяльність складається з низки дій. Розрізняють діяльність практичну і діяльність теоретичну. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення.

У психологічному словнику за редакцією О.В. Петровського поняття діяльність інтерпретується як “динамічна система взаємодій суб’єкта зі світом, у процесі яких відбувається виникнення та втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих ним відношень суб’єкта в предметній дійсності” [68]. Схожа думка подана і в С.Д. Максименка, який наголошує, що людська діяльність є свідомою активністю, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети [51].

Поняття “діяльність студента” є інтегрованим, бо його зміст поєднує в собі різні види діяльності студентів: учбову, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін. Провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців відіграє процес навчання у вищій школі. Процес навчання – це спеціальна форма передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, яка становить складну єдність діяльностей вченого-викладача і студента, спрямованих на досягнення загальної мети – опанування студентами науковими знаннями, уміннями і навичками та різнобічним розвитком майбутніх фахівців як особистостей. Навчальна діяльність викладача зазвичай називається викладанням, а учбова діяльність студента – учінням. Навчання студента розглядається як складний процес учбової діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду (насамперед у вигляді інтелектуальних операцій і теоретичних понять), необхідних способів дій, які реалізуються через уміння. Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн розглядали учіння як процес набуття знань, умінь і навичок, тоді як розвиток – це набування здібностей, нових якостей. Учіння (научіння) – процес набуття і закріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички) [64]. Учитися – це значить діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань. На перший погляд видається дивним, що частина студентів-першокурсників не вміє вчитися, хоча протягом десяти попередніх років свого шкільного життя саме цим і займалися. Проте навчання студнта має суттєві відмінності від учіння школяра [70]

Навчальна діяльність є взаємодією викладача та студента, спрямованою на активне оволодіння останнім соціальним досвідом і відповідними способами дій, на становлення й зміну студента як суб’єкта учіння, у результаті чого навчальна діяльність є підґрунтям його розвитку. Таким чином можна сформулювати найважливіші особливості навчальної діяльності студентів [74]:

- навчальну діяльність треба розглядати як систему, що містить дві підсистеми: діяльність учіння (діяльність студента) і діяльність навчання (діяльність викладача і студента). При цьому варто пам’ятати, що діяльність навчання спрямована на забезпечення умов успішного здійснення учіння;

- предметом навчальної діяльності є досвід студента, який утворюється в процесі учіння шляхом привласнення елементів соціального досвіду. Процес засвоєння останнього полягає в перетворенні самого студента з суб’єкта, що не володіє даним знанням і дією, в суб’єкта, який ними оволодів;

- розвиткові студента сприяє лише та навчальна діяльність, яка має цілісний характер, тобто систему взаємопов’язаних компонентів: мотиви → навчальні цілі → навчальні дії → дії контролю й оцінки;

- навчальну діяльність необхідно розуміти як діяльність продуктивну, творчу, в процесі якої студент засвоює професійні знання і способи їх здобуття, а

викладач цьому сприяє;

- навчальна діяльність орієнтована на зміну, розвиток студента, тобто її сенсом є результат – зміни і новоутворення в інтелектуальному, моральному, естетичному розвиткові студента;

- навчальна діяльність відрізняється від будь-якої діяльності студента тим, що вона не тільки об’єктивно спрямована на розвиток особистості студента, але й суб’єктивно має таку мету;

- навчальна діяльність сприяє виявленню активності студентів в учінні. Під активністю розуміємо енергійну вольову дію, посилено діяльний стан, у якому виявляється особистість студента з його ставленням до змісту й характеру діяльності, прагненням мобілізувати зусилля на досягнення навчальних цілей. Здійснення навчальної діяльності потребує не просто отримання інформації, а засвоєння її, тобто активної дії з володіння і трансформації її у власний досвід;

- суб’єктом навчальної діяльності є студент і ті його особистісні структури, які забезпечують можливість діяльності учіння: уміння вчитися (самостійне складання орієнтовної основи дії) і бажання учитися (мотивацію). Повноцінна діяльність виконується суб’єктом, який володіє такими якостями, як усвідомленість, самостійність, ініціативність.

Навчальній діяльності притаманні як загальні риси людської діяльності, так і специфічні її особливості [25]:

- навчальна діяльність, як і будь-яка людська діяльність, має усвідомлений характер (її суб’єкт ставить перед собою певну мету і володіє здатністю до рефлексії своїх дій);

- як і будь-яка інша, вона має ознаки соціальності, є соціально-нормативною і засвоюваною формою функціонування особистості;

- має перетворювальний характер;

- є виявом людської активності, стимулюється конкретними мотивами і спрямована на досягнення певних цілей;

- універсальна, тобто є основою оволодіння будь-якою діяльністю.

Діяльність учіння – “чистий” акт пізнання, реалізований студентами через

засвоєння наявного досвіду, опанування вміннями й навичками. Внутрішній процес учіння складається з таких ланок [52]:

1. Сприймання – відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

2. Осмислення навчального матеріалу – процесс розумової діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

3. Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ і подій дійсності.

4. Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

5. Закріплення знань, умінь і навичок – спеціальна робота викладача щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння студентами навчального матеріалу.

6. Застосування знань, умінь і навичок на практиці – перехід від абстрактного до конкретного.

Дослідження сучасного стану підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва, а також рівня їх національної свідомості і самосвідомості, дало змогу виявити основну суперечність у навчально-виховній діяльності школи, яка виникла між необхідністю забезпечення високого рівня національного виховання і відсутністю науково-обґрунтованої системи підготовки вчителів до розв’язання цієї педагогічної проблеми. Усунення цього протиріччя передбачає організацію цілеспрямованої систематичної роботи щодо формування у студентів педагогічних університетів готовності до роботи з учнями в аспекті національного виховання.

Сьогодні, коли вчителя визнано “основною рушійною силою відродження та створення нової національної системи освіти”, “довіреною особою суспільства, якій воно довіряє найдорожче – своїх дітей” [37], перед вищими педагогічними навчальними закладами ставиться складне завдання по підготовці спеціаліста нового рівня, носія інтелектуальної, педагогічної, загальнолюдської і національної культури, який має стати гарним прикладом для наслідування учням і батькам.

Сучасна молодь відрізняється відсутністю відчуття патріотизму поваги, любові до своєї Батьківщини. Ми і сьогодні, зустрічаємо випускників вищих навчальних закладів, які не досягли державно-патріотичного усвідомлення себе як частини української держави.

Забезпечити належний рівень національного виховання школярів можливо лише за умови забезпечення сучасної школи фахівцями з високим рівнем спеціальних знань, умінь та навичок для якісного виконання зазначеного завдання. Якісну підготовку майбутнього вчителя до національного виховання учнів можна забезпечити лише сформувавши у студентів високий рівень національної свідомості в процесі їх навчання у ВНЗ [46].

Вищий педагогічний навчальний заклад покликаний планомірно і цілеспрямовано виробляти у студентів усвідомлене ставлення до матеріальних і духовних цінностей рідного народу, уміння творчо використовувати в навчально виховному процесі кращі здобутки культури, науки цивілізованих держав.

Національне виховання особистості студента пов’язане з процесом формування національної свідомості, оскільки свідомість – це найвищий рівень психічного відображення дійсності, який властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Відповідний досвід, ґрунтовні спостереження свідчать, що національна свідомість відіграє значну роль у підвищенні моралі особистості, стимулює доброзичливість і милосердність, співпереживання в біді і горі інших людей-співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей. Вироблена стійка національна орієнтація студентів на сенс життя сприяє збереженню не лише фізичного, а й психічного здоров’я, вона допомагає майбутнім учителям накреслювати перспективи свого життя, педагогічної праці, пов’язуючи їхню власну долю з долею свого народу.

Важливу роль у підготовці майбутніх вчителів початкової школи до національного виховання учнів засобами мистецтва відіграє навчальна діяльність.

Готовність учителя до національного виховання учнів, здатність до професійного саморозвитку є домінуючою метою його професійної підготовки.

У процесі навчання у вищому навчальному закладі у студентів мають сформуватися національна свідомость, любов до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати, висока мовна культура, шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть на території України; утвердитися принципи загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей.

У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник повинен, розповідаючи про особливості об’єкта курсу, акцентувати увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним може бути використання методів товариської виховної турботи (за І. Івановим): методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад. Також, можливе використання нетрадиційних методів, побудованих на принципах народної педагогіки: народно-педагогічні методи нагромадження життєвого досвіду; народно-педагогічні методи виховання словом рідної мови; народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання; самоаналіз вчинків, самодисципліна, самоконтроль, самопереконання, самосхвалення, самозасудження [6].

Розв’язуючи педагогічну проблему підготовки майбутніх учителів до національного виховання школярів засобами мистецтва, студенти у стінах ВНЗ повинні оволодіти системою знань із кожного виду мистецтва та з’ясувати їх можливості в педагогічному процесі школи. Нажаль, сьогодні ми спостерігаємо таку ситуацію, коли не лише значно скоротився обсяг навчальних годин на дисципліни гуманітарного циклу, а які взагалі зникли із навчальних планів, як обов’язкові для вивчення студентами усіх спеціальностей. Такий стан речей викликає особливу стурбованість стосовно студентів педагогічних ВНЗ, оскільки необізнаність у зазначених науках унеможливлює їх повноцінну професійну підготовку. Якщо така ситуація триватиме і надалі, то в педагогічних вузах здійснюватимуть підготовку вчителів, які будуть неспроможні реалізувати основні функції навчального процесу: освітню, виховну і розвивальну.

Зміст підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва полягає у системі знань, що містить відомості про основні напрями національного виховання, про національний елемент в освіті; принципи національного виховання; види, форми та провідні ідеї національного виховання; сучасні методи та засоби національного виховання, зокрема засоби мистецтва.

Крім того, студент повинен володіти знаннями основ психології. Основні вікові завдання і способи їхнього розв’язання, вікові особливості навчальної діяльності, мотиваційний компонент навчальної діяльності.

Майбутній учитель повинен також володіти системою методичних знань, умінь і навичок: знати психолого-педагогічні концепції навчання і використовувати їх як основу у своїй практичній діяльності, знати й розв’язувати проблеми наступності, досконало знати вимоги, які висуваються до обов’язкового мінімуму змісту шкільної освіти; досконально володіти методикою викладання предметів, творчо використовувати засоби мистецтва у національному вихованні, уміння самостійно обрати або скласти програму навчання з використанням засобів мистецтва, уміти методично грамотно викласти навчальний матеріал, уміти сформувати в учнів національну свідомість, усвідомити свою приналежність до українського народу.

Аналіз змісту освітньо-професійних програм педагогічного напряму підготовки майбутніх вчителів початкових класів до означеного виду діяльності у вищих навчальних закладах дозволив виділити ряд дисциплін, у змісті яких розглядаються питання національного виховання, роль і значення мистецтва у вихованні школярів, формування національної свідомості, утвердження національних цінностей, їх поваги. Кожна з цих дисциплін ставить перед собою певні цілі. Для прикладу розглянемо деякі з них.

Цільовий компонент дисципліни “Загальні засади педагогіки”: ознайомлення студентів з предметом та основними категоріями педагогіки, основними методами науково-педагогічних досліджень; особливостями розвитку учня (дитини), як суб’єкта процесів виховання та навчання; специфікою педагогічної професії, роллю та завданнями вчителя; між предметними зв’язками педагогіки з іншими науками; формування у майбутніх вчителів уміння застосовувати набуті знання при розв’язанні педагогічних задач і ситуацій; формування уміння приймати нестандартні рішення.

Цільовий компонент дисципліни “Теорія виховання”: підготовка педагога здатного забезпечити різнобічний розвиток людини як особистості і найвищої цінності суспільства, розвиток її розумових, фізичних та естетичних здібностей, виховання високих моральних якостей; виховання у студентів поваги до загальнолюдських цінностей, до держави і її історії; терпимість і повага до думки інших. Вивчаючи цю дисципліну студенти ознайомлюються із сутністю і змістом національного виховання, його основними етапами; принципами національного виховання; методами та формами виховання школярів; основними напрямами національного виховання (розумове, моральне, фізичне, трудове, естетичне).

Цільовий компонент дисципліни “Дидактика”: вивчення головних тем дидактики, ознайомлення з основними теоретичними поняттями, формування розуміння категорій дидактики; підготовка студентів до усвідомленого вибору оптимальних форм, методів, засобів навчання з урахуванням національного компонента; стимулювання майбутніх педагогів до використання засобів мистецтва у педагогічнй діяльності.

Цільовий компонент дисципліни “Історія педагогіки”: вивчення історичних закономірностей навчання і виховання (виникнення цих понять, розвиток, існування на різних етапах та у різних народів); аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій у розвитку педагогіки; вивчення історії становлення і розвитку школи і освіти в Україні.

Цільовий компонент дисципліни “Вступ до педагогічної професії”: вивчення сучасних вимог до особистості вчителя, основних напрямків професійної діяльності вчителя; визначення ролі культури освітян у становленні демократичної держави, основних компонентів педагогічної культури та шляхи формування загальної і педагогічної культури, національної свідомості майбутнього педагога; розвиток професійно важливих якостей і властивостей майбутнього учителя, оволодіння елементами педагогічної техніки, виховання національного ідеалу.

Цільовий компонент дисципліни “Основи педагогічної майстерності”: розкриття сутності складових елементів педагогічної майстерності – гуманістична спрямованість особистості педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка у процесі національного виховання учнів засобами мистецтва; формування елементарних навичок зовнішньої і внутрішньої техніки – вміння володіти собою і взаємодіяти з іншими людьми; розвиток основних педагогічних здібностей – комунікативність, емпатія, рефлексія, динамізм, інтуїція, толерантність, креативність, оптимізм, емоційна стабільність.

Обов’язковим елементом повноцінної підготовки майбутнього фахівця до національного виховання школярів має бути опанування студентами навчальних курсів “Естетика” та “Культурологія”. Відповідно до завдань курсів, вивчення зазначених навчальних дисциплін дасть змогу майбутнім учителям оволодіти комплексом знань, вмінь та навичок необхідних для формування високої професійної компетентності майбутніх вчителів.

Навчальні курси “Естетика” та “Культурологія” єдині, що дають змогу студентам повноцінно ознайомитися із змістом мистецтва, як глибокого, складного і багатогранного явища. Відповідні теми навчальних курсів знайомлять студентів із видовою специфікою мистецтва вцілому та українського мистецтва зокрема, з історією розвитку та специфікою функціонування усіх видів українського мистецтва. Адже саме мистецтво здатне активно сприяти розвитку в особистості як усього багатства рис національно-патріотичної ідеології, так і стійких ідейних переконань. Через специфічні форми й засоби мистецтво безпосередньо передає найсуттєвіше в житті суспільства та його культурі, а кращі мистецькі твори дають можливість людині всебічно пізнавати історію і сучасність, побут і традиції народу. Саме мистецтво зближує, об’єднує людей, допомагає окремій особистості відчути зв’язок власної долі з долею своєї нації [46]. A забезпечуючи навчальний процес в умовах кредитно-модульної системи навчання, ми орієнтуємося на таку організацію даного процесу, в якій студент не пасивний споживач готового знання, а активний співучасник пізнавально-виховного процессу, що забезпечує високу якість засвоєння навчального матеріалу.

Роль і місце курсів “Естетика” та “Культурологія” в системі підготовки майбутніх учителів особливо актуальні, оскільки дає змогу оволодіти знаннями з усіх видів мистецтва, адже усі види мистецтва однаково беруть участь у створенні об’єктивної картини світу і тому повноцінно можуть використовуватися у національному вихованні. Якщо проаналізувати розвиток і зміст музичного, хореографічного, образотворчого і театрального мистецтва чітко прослідковується багатство, різнобарвність, високий рівень розвитку усіх видів українського мистецтва. В них закладені великі потенційні можливості національного виховання і підготовки майбутніх учителів до формування національної свідомості учнів.

Вагоме місце у підготовці вчителя до національного виховання учнів засобами мистецтва займають дисципліни “Інтегрований курс викладання предметів групи “Мистецтво“ “ та “Історія мистецтв”.

Метою курсу “Інтегрованого курсу викладання предметів групи “Мистецтво” є залучення студентів до вивчення теоретичних питань інтеграції предметів групи “Мистецтво”, запропонувати їм нові ідеї, методи, прийоми національного виховання учнів початкових класів. Дисципліна покликана розв’язати теоретичні проблеми інтеграції художніх знань, а головне — збагатити досвід студентів новими ідеями, методами, прийомами національного вихован­ня молодших школярів. Курс дає змогу студентам побачити виховний вплив мистецтва, зокрема національного, на свідомість школярів, можливість використання засобів мистецтва на різних уроках з метою реалізації завдань національного вихованя.

Дисципліна “Історія мистецтв” покликана підготувати висококваліфікованих вчителів початкових класів для національної школи, обізнаних з досягненнями національного мистецтва на всіх етапах розвитку суспільства — від зародження до наших днів і здатних виховувати у школярів національні почуття, національний ідеал, формувати національну свідомість. Поза набутими необхідними знаннями з історії архітектури, живопису, графіки, скульптури та народного мистецтва, студенти повинні оволодіти навичками мистецтвознавчого аналізу, уміти грамотно охарактеризувати і об’єктивно оцінити мистецькі твори чи явища, виявити їх особливості та переваги.

Актуальним є вивчення у педагогічних навчальних закладах таких курсів як “Музика”, “Образотворче мистецтво” “Декоративно-прикладне мистецтво”, “Українська література”. Значна кількість науковців досліджувала вплив того чи іншого виду мистецтва на людину, її емоції, психічні почуття, переконання, форми національної свідомості. Різні виразні засоби діють на різні аналізатори. Наприклад, виразні засоби музики не мають опосередкованості та наочності, які притаманні художньому слову, картині, драматичному творові. Але насправді музиці і не потрібне таке співвідношення звукових образів з образами реальної дійсності. Головна сфера музики – емоція, почуття, настрій, і в цій сфері, в розкритті внутрішнього світу людини, вона має необмежені можливості. Любов і ненависть, скорбота і святкування, турбота і спокій, вогняна пристрасть і вольова стриманість – все це і багато іншого доступне вираженню в музичному мистецтві [ 29]. Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Саме тому особлива увага повинна приділятися українській народній музиці, що повинна розкритися стулентам як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури.

Усі занняття музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості молоді як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід вклонятися. Важливо, щоб студенти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невідє’мну частину сьогодення. Студенти повинні знати особливості та зміст дитячих народних пісень. Щоб пісня виховувала і не шкодила, треба правильно навчати, а лише потім переходити до виховання її засобами, яке закладено у самому змісті її віршів. Кожна українська народна пісня несе в собі виховні риси, які сприяють національному вихованню [104].

Музика і рух утворюють хореографічне мистецтво. Це також вияв емоцій, який передається глядачеві як через слуховий, так і зоровий аналізатор, тому може краще донести до глядача глибину зображувального образу, вплинути на емоційний стан. Звичайно тут визначна роль належала виконавцю, його професіоналізмові, рівню інтелектуального розвитку.

Значний виховний потенціал мають заняття з образотворчого мистецтва. Це зумовлено як самою природою сприймання образотворчого мистецтва, так і тим, що образотворча діяльність – одна з найдоступніших для людини. Заняття з образотворчого мистецтва дають змогу ефективно розвивати в студентів почуття прекрасного, формувати уявлення про візуальне мистецтво, ознайомлювати з його роллю у житті людей, образною мовою різних видів і жанрів мистецтва, розвивати інтерес до художньої творчої діяльності, виховувати національно-сформовану особистість. Виразні засоби образотворчості діють лише на зоровий аналізатор, але вони можуть передати відчуття живої дійсності, відобразити неповторну індивідуальність кожного відображеного явища, характер і внутрішню сутність людини, неповторну красу природи, кольорове і пластичне відчуття світу [95].

Предмети декоративно-прикладного мистецтва, які оточують людину в побуті створюють особливий настрій, викликають прагнення до творчості, пробуджують у підростаючого покоління яскраві образні уявлення про рідну країну, про її історію, розвиток культури, національний колорит, сприяють естетичному вихованню дітей різного віку. Велике виховне значення має знайомство зі зразками народних орнаментів.

Для успішної підготовки вчителів початкових класів до навчальних планів вищих педагогічних закладів освіти було введено предмет “Образотворче мистецтво з методикою викладання”. Навчальний курс “Образотворче мистецтво з методикою викладання” належить до фундаментальних дисциплін, які формують професійні якості майбутніх педагогів початкових класів. У курсі “Образотворче мистецтво з методикою викладання” висвітлюються мета і завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах, розкриваються зміст і методика основних видів образотворчої діяльності, роль вчителя як організатора та керівника художнього розвитку і естетичного виховання дітей у навчально-виховному процесі, засоби підвищення ефективності навчально-виховної роботи з образотворчого мистецтва.

Значний виховний потенцiал мають такi дисципліни, як iсторiя України, українська мова, полiтологiя, дисципліни професійної підготовки. На першому курсі студенти всiх факультетiв за участю викладачiв кафедр гуманiтарних дисциплiн та кураторiв академічних груп знайомляться з експозицiєю Музею iсторiї міста Хмельницького, Хмельницького обласного художнього музею, музею імені М. Реріха тощо.

Важливу роль у національному вихованні молоді відіграє прищеплення любові до літературної спадщини українського народу. Студенті повинні знайомитися із творчістю Т.Г. Шевченка, Л. Українки, І.Я. Франка. Все це сприяє формуванню високої мовної культури студентів, вихованню любові до рідного слова.

Кожен вид мистецтва – неповторна художня цінність, а комплексне використання видів мистецтва має загально-педагогічне значення і становить важливий засіб всебічного розвитку особистості, національного виховання підростаючого покоління. Лише сукупність окремих мистецтв може розвивати всю повноту людських можливостей, зробити особистість дійсно багатогранною, допомогти осучаснюванню усіх сторін її психіки і збагаченню внутрішнього світу [95].

Таким чином, роль і місце вище зазначених курсів в системі підготовки майбутніх учителів окреслюється не лише можливостями даних курсів у формуванні духовного багатства особистості, а й виступають дієвим засобом підготовки майбутніх учителів до національного виховання школярів, адже проблема національного виховання у сучасній системі освіти є надзвичайно актуальною і потребує не лише теоретичного, а й практичного вирішення.