Ситуація 3

Колись давно випало мені переглядати архів відомого вченого і серед його паперів я знайшов щоденник. Писаний він був у той час, коли вчений ще працював учителем-словесником чоловічої гімназії. Я з цікавістю перегортав пожовклі від часу сторінки, бо стежити за думкою мудрої людини завжди цікаво. Занотовувалися тут цікаві випадки на заняттях, спостереження між окремими вихованцями експериментування, повчальні діалоги з колегами тощо. Перед і мною відкрився світ людини, яка систематично вела творчі пошуки оптимального впливу на своїх вихованців, гаряче прагнула якнайповніше передати власний досвід, допомогти гімназистам стати справжніми, працьовитими людьми.

На одній із сторінок учений критикував свого нерозважливого колегу, який в аудиторії назвав учня дурнем тільки за те, ще той не пам'ятав якоїсь дрібниці. Далі згадувався випадок, який трапився з ним на екзамені ще під час його вступу до університету. Цей випадок чимось мені запав у душу. Я взяв клаптик І переписав його. Ось він:

"...Коли я зайшов до аудиторії, де мав екзаменуватися, геть усе вилетіло з голови. Пам'ять здавалася дошкою, на якій я не міг розібрати жодного речення, жодного слова. Професор ставить запитання, а я немов баран круторогий, що зупинився перед новими ворітьми. Таке враження, наче я перебуваю в якомусь чудернацькому лихому сні. Є ще і кому сказати, головне – конче треба, а тут язик не повертається – прилип до піднебіння.

Глянув професор співчутливо поверх пенсне та й каже:

— Ваш загальний вигляд, а найперше очі свідчать, що ви повинні гарно відповісти, але, на жаль, це припущення нічим поки що не підкріплене. Мені здається, що ви непомірно розхвилювались.

Професор запустив млинком червоний олівець, і він жваво завертівся на полірованому столі.

— Я проситиму вас, голубе, зробити для мене невеличку послугу. Будьте ласкаві, уявіть, що перед вами, скажімо, не чужа, незнайома людина, а ваш батько. Я розумію, це нелегко зробити, але спробуйте. Так ось, як батько, якого, сподіваюсь, ви шануєте і любите, бажає вам добра, так і я хочу, щоб ви стали гарним студентом. Давайте, голубчику, спробуємо разом скласти дефініцію. Гекзаметр, – підвівся професор – це метричний вірш із шести дактилічних стоп...

Я продовжив думку професора і на мене раптом найшло натхнення. Неначе відхилилася темна завіса, що закривала обрій, усе до подробиць пригадалося, і я легко, без запинки відповідав на запитання.

Професор сидів, похитуючись у кріслі, і уважно слухав. Потім підвівся і, потираючи руки, сказав:

— Признаюся чесно. Ні на хвилинку я не сумнівався у вашій зразковій підготовці. Ставлю цілком заслужену оцінку " відмінно". Однак раджу вам, юначе, надалі настійливо вчитися керувати собою в екстремальних ситуаціях...

Кожний викладач мусить бути поміркований І розважливий. Його висновки й оцінки знань та поведінки учнів так само важливі, як І сам процес викладання. Якби не було на екзамені такого чудового педагога, як професор, я б з тріском провалився. Знаю, що ніколи вдруге не наважився б вступати до університету..."

Шкода, що я переписав лише одне місце із щоденника відомого вченого.

1. Формування яких моральних якостей у вихованців сприяли дії професора?

2. Який метод виховання був провідним у діяльності професора?