Природа і специфіка моралі

Встановлення етики.

Етика-це вчення про мораль.Етика залучає у коло свого вивчення не лише людські взаємовідносини, але ставлення людини до світу, допомагає їй розуміти саму себе та своє земне призначення, пізнати добро і зло, усвідомити у чому сенс життя і що означає бути щасливим, досліджує цінності життя. Загалом, етика допомагає людині бути людиною, цінувати красу душі та світу, жити гідно, чинити по совісті.

Термін «етика» походить від давньогрецького слова «етос», яке першочергово означало домівку, спільне житло, а згодом звичаї, норов, характер, темперамент. Виникнення етики повязанне з іменем давньогрецького філософа Арістотеля. Він взяв за основу слово «етос» у значенні характеру, утворив прикметник «етичний». За допомогою цього прикметника арістотель позначив людські чесноти душевні якості.науку що вивчає етичні чесноти він назвав етикою, праці арістотеля з етики: «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика». Після Арістотеля термін «етика» зустрічається у назвах творів П.Абеляра, Б.Спінози,.Гартмана.

Даньоримський філософ М.Т. Цицирон намагаючись точніше перекласти термін «етос», утворив слово «moralis» (моральний), яке стосується характеру людини, звичаїв. Виокремлення етики як особливого аспекту філософії повязано з думкою софістів стосовно того, що культура суттєво відрізняється від законів природи. Такої точки зору дотримувався давньогрецький філософ Сократ. Він вважав, що розум є джерелом досконалості людини та її добрих вчинків. Арістотель вважав, що доброчесність непотрібно ототожнювати з науками, тому що мета етики- не знання про етичні норми, а вчинки людини. Щастя людини, вважав Арістотель, залежить від діяльності душі, яка асоціюється з доброчесністю – предметом етики. Душа людини не тотожна розуму. Зважаючи на це Арістотель вказував на чесноти двох видів: 1) діаноетичні; 2) етичні-помірність, мужність тощо. Етичні чесноти означають таке співвідношення розуму і афектів, коли останній підпорядковується першому. А також етичні чесноти мають добровільний характер і формуються на протязі усього життя. В ході історії часто поняття етика, мораль вважали тотожними, хоча це не так. Етика подає певні визначення, правила, а мораль здатна констрактувати той чи інший факт. В історії етики подають таке співвідношення етики і моралі: «мораль у собі», «мораль для нас», етика як обгрунтування і пояснення.

Природа і специфіка моралі

Для з'ясування природи моралі потрібно перш за все визначити, яким феноменом вона є: природним чи надпри­родним. Проте однозначно визначити природу моралі неможливо, оскільки є як прихильники природного, так і надпри­родного характеру моралі.

П итання про пририроду моралі розглядається як виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

Релігійні концепції вважають мораль Божим даром. Добро - головний феномен моралі - постає як втілення божественної волі.

Релігійна етика не сприймає абсолютизації утилітарної оцінки моралі, напов­нюючи її високим духовним змістом.

Перед релігійними концепціями походження моралі постає складна проблема, яка полягає в узгодженні ідеї благого і розумного божественного управління світом зі злом, яке присутнє у ньому.

буддизм, брахманізм наполягають, що страждання людини пов’язані з негативними вчинками, які вони вчинили у попередньому житті.

Християнство вважає, що розплата Після смерті.».

Натураліслічні концепції вказують на те, що мораль виникла мільйони років тому як продов­ження та ускладнення групових інстинктів тварин. Наприклад, Ч. Дарвін, Г. Спенсер, П. Кропоткін, 3. Фрейд, К.-Г. Юнг по’язували мораль з процесом еволюції тваринного світу. Прихильники цих концепцій вбачали в інстинктах самозбереження і продовження роду. Так, П. Кропоткін, розмірко­вуючи над проблемою походження моралі, зазначав, що «почуття взаємодопомоги, справедливості та моральності глибоко закладені в людині зі всією силою вроджених інстинктів...».

На думку Ч. Дарвіна, у_тварин спостерігається багато таких почуттів та здібностей, які властиві людям. Тварини не люблять бути наодинці, вони здатні спілкуватися між собою, підтримують одне одного попереджають про небезпеку, турбуються про потомство.

Г. Спенсером, моральні стосунки людей не відрізняються від стосунків у тваринному світі, а є одним із видів поведінки, який зустрічається в усіх живих організмів.

Соціально-історичні концепції походження моралі. Прихильниками були _Арістотель, Т. Гоббс, Ж.-ЖJPycco, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер т а що джере­лом моралі є об'єктивна суспільна потреба в організації ко­лективного життя, узгодженні та, регулюванні процесів виробництва, відтворенщтюдського способу існування.

Концепції грунтуються на тому, що мораль виникла в період формування родового суспільства. Голо­вна функція моралі полягає в забезпеченні впорядкованості життя первісних людей, узгодженні колективної волі з волею окремих індивідів та соціальних груп, які, виокремлюючись з первісного людського стада, набували певної відносної са­мостійності та соціальної визначеності.

На думку представників марксизму мораль виникла разом з першими трудовими діями, регулюючи їх.

Марксизм наполягає на тому, що праця створила людину, а тому вона є джерелом усього людського (суспільного) в людині.

Отже, мораль виникає і розвивається у людському суспільстві задля регулювання стосунків_між індавідами

Специфіка моралі. У сучасній етичній літературі виокремлюють два основні підходи до з'ясування специфіки моралі.

мораль - це особлива форма ціннісно нормативної свідомості, яка виконує регулятивну функцію засобами неінституційного характеру. Людина несе_моральну відповідальність за свою поведінку і діє морапьно.

Правові норми чітко окреслені, впорядковані, систематизовані, відповідно інтерпретовані, що дає змогу контролювати їхнє виконання. Моральні норми такому підпорядкуванню не підлягають, оскільки мораль має позаінституційний статус. Люди повинні самостійно інтерпретувати норми моралі, особливо в нетипових ситуаціях.

Другий підхід полягає в тому, що мораль можна трактувати як духовно практичний спосіб освоєння світу людиною. /Мораль не лише регулює поведінку, але є засобом, що допомагає людині проявити свої сутнісні сили. самостійність, ВОЛЮ.

Отже, у моралі на перший план виступає не автономн|сть а гетерономність (зумовленість) моралі всією системою соціальних зв'язків.

Концепція духовно-практичної сутності моралі допомагає з'ясувати її конкретно-історичні форми існування.