Життєвий шлях і загальна характеристика творчості

Питирим Сорокін, російсько-американський соціолог (1889-1968), переїхав до США з Чехословаччини восени 1923 р. на запрошення американських соціологів. Перші роки Американського періоду діяльності він працював в Університетах штатів Мінессота, Іллінойс, Вісконсін, з осені 1930 р. - У Гавардском університеті, де очолив новий соціологічний факультет

Вся творчість в США видатного соціолога XX ст. розглянута в рамках двох: періодів - Міннесотського і Гарвардського. У роки Міннесотського періоду (1923-1930) він написав дві великі роботи «Соціологія, революцій» (1925) та «Соціальна мобільність» (1927). А так само роботи «Соціокультурна динаміка» (1937-1941), «Суспільство, культура й особистість» (1947), «Примхи і слабкості сучасної соціології» (1956), «Сучасні соціологічні теорії» (1966). У 1964 році Сорокіна обирають президентом Американської соціологічної асоціації.

У своїй книзі «Соціологія революцій» він довів, що революції і супутні їм війни посилюють і підсилюють дезінтеграцію суспільства. Цінності та ідеали, відтворені в революційний період, найчастіше ілюзорні. Їх аналіз дозволив соціологу сформулювати закон «Соціального іллюзіонізма». Для доказу дійсності і життєвості цього закону він порівнює ряд гасел, висунутих Лютневої і Жовтневою революціями в Росії 1917 року, з дійсністю, яка настала через два - три роки. Приміром, ставилося завдання ліквідувати, зруйнувати піраміду соціальної нерівності, але замість одного нерівності з'явилося інше - у людей не стало навіть формальних прав, включаючи право на життя. Обіцяли всім хліб - отримали голод і вимирання. Хотіли і обіцяли всім знищити капіталізм - зруйнували засоби виробництва та обігу.

Як тільки тепер з'ясовується, закон «Соціального іллюзіонізма» активно працює в країнах, відірваних від досягнень світової цивілізації в галузі свободи і демократії.

Соціолог відзначає, що революції, незважаючи на спонукання самих революціонерів, змінюють поведінку людей не в кращу сторону, культивуючи ворожнечу, ненависть, злість, обман, руйнування. Звільнитися від цих явищ нікому не дано, вони неминучі, бо революції біологізіруют і навіть криміналізує поведінку людей. Вони призводять до встановлення авторитарного режиму, який тримається на культивуванні образу ворога і підтримці дефіциту. Сорокін прогнозував падіння влади комуністів Росії у зв'язку з припиненням війни і зростанням «ситості» населення, проте помилився в термінах, вважаючи, що це відбудеться досить швидко.

Ще один закон, сформульований Сорокіним для суспільства кризового періоду, був названий їм законом позитивної та негативної полерізаціі. Відповідно до цього закону люди під час криз поводяться неоднозначно: одна частина суспільства стає більш схильною до соціальної аномії (негативний полюс), інша - до морального вдосконалення і релігійності (позитивний полюс).

Найважливіша соціологічна концепція, розкрита Сорокіним у книзі «Соціальна мобільність» (1927), присвячена аналізу і викладу основи соціальної стратифікації і соціальної мобільності. У книзі пропонується наступне визначення соціальної стратифікації: «це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність - у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявність чи відсутність соціальних цінностей влади і впливи серед членів того чи іншого суспільства». Різноманіття стратифікації Сорокін зводить до трьох се основних форм: економічної, політичної та професійної.

Соціолог доводить, що соціальна стратифікація - це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Вона є скрізь - і економіці, і в політиці, науці, культурі та освіті, менеджменті і. Не стратифікованих суспільств не буває.

Настільки ж нормальним і природним станом суспільства є соціальна мобільність. Під нею Сорокін розумів «будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу» [Там само. С. 373]. Відповідно до його концепції мобільність розрізняється за спрямованістю (горизонтальна і вертикальна). Вертикальну розглянув у двох площинах - (як висхідна і спадна), за формою - (колективна і індивідуальна). За інтенсивністю та масштабністю горизонтальна мобільність передбачає перехід з однієї соціальної групи в іншу, але на тому ж рівні соціальної стратифікації. Вертикальна мобільність означає переміщення індивіда (групи) з одного шару в іншій (якщо вгору, го це висхідна мобільність, якщо вниз - то спадна). Вертикальна мобільність розглядається соціологом в трьох аспектах, що відповідають трьом формам соціальної стратифікації, - політичному, економічному, професійному. Він визначає основні механізми мобільності, за допомогою яких долаються «сита», як би просівні індивідів. Це сім'я, школа, церква, армія, всілякі професійні, економічні та політичні організації.

При розгляді названих Структур в руслі вертикальної мобільності Сорокін аналізує їх як «каналів соціальної циркуляції». Так, характеризуючи в цьому плані школу, він пише: «У суспільстві, де школи доступні всім його членам, шкільна система являє собою«соціальний ліфт ", який рухається з самого низу суспільства до самих верхів. У суспільствах, де привілейовані школи доступні тільки вищим верствам населення, шкільна система являє собою ліфт, що рухається тільки по верхніх поверхах соціального будинку, що перевозить вгору і вниз тільки мешканців верхніх поверхів. Однак навіть у таких товариствах певною індивідам з нижчих верств все-таки вдавалося проникнути в цей шкільний ліфт і завдяки йому піднятися»[ Там же. С. 396].

На базі багатого емпіричного матеріалу Сорокін, робить висновок, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція індивідів них розподіл здійснюється не з волі випадку, а за необхідності, і при цьому суворо контролюється різноманітними інститутами. При цьому він докопується, що «церква, сім'я і школа, а також професійні організації виступають не тільки засобами освіти і переміщення людей, але крім цієї функції вони наповнюють функції соціальної лекції та розподілу індивідів всередині соціального будівлі» [Сорокін. Людина, цивілізація... 1992. С. 423].

Основні теоретичні концепції Сорокіна були спрямовані на пояснення змін у світі. Серед них центральне місце займає теорія соціокультурної динаміки. У ній заміню прагнення соціолога проаналізувати джерела та рушійні сили соціальних змін та їх діалектику в суспільстві. Визнаючи велику роль теорій, в яких підкреслюється значення географічного, біологічного, психологічного чинників у соціокультурному зміні, він вважає, що «основні досягнення і основний погляд належать соціологічним теоріям, які розглянули різні соціальні і культурні фактори як головні рушійні сили соціокультурного зміни» [Сорокін. Соціокультурна динаміка....1996. С.386].

Аналізуючи громадську реальності в історичному зрізі, Сорокін характеризував її як ієрархію різних соціальних і культурних систем, починаючи з дрібних і закінчуючи самими великими і об'ємними - суперсистеми. Останні існують на протязі, сторіч, охоплюють всі види соціальних взаємодій, всі форми матеріального і духовного життя людей, включаючи науку, мистецтво, релігію, мову і т.д. У процесі аналізу суперсистем Сорокін особливу увагу приділяє характеристиці культурних суперсистем, де головну роль грають цінності. Ця категорія займає в концепції соціокультурної динаміки одне з центральних місць.

Відповідно до концепції соціокультурної динаміки всі люди так чи інакше входять у систему соціальної взаємодії під впливом цілої низки чинників: несвідомих (рефлекси), біосознательних (голод, спрага, статеві потягу) і соціосознательних (значення, норми, цінності) регуляторів. Система останньої групи регуляторів є культурне якість. Кожна епоха виробляє свої культурні якості, які змінюються від однієї з них до іншої і визначають типи соціокультурної динаміки. На підставі таких якостей створюються зразки культурного життя.

Центральна категорія в концепції соціокультурної динаміки Сорокіна - цінності. Їх класифікація представлена чотирма групами. Перша включає цінності, що виникають в результаті пізнавальної діяльності (основна серед них - істина), друга охоплює цінності естетичного задоволення (центральна - краса), третя стосується цінностей соціальної адаптації і моралі (домінанта - добро), четверта група передбачає наявність цінностей, які об'єднують всі в єдине ціле (користь). Будь-яку соціально значиму людську активність і діяльність можна пояснити за допомогою цих воістину універсальних категорій, найбільш інтегральної серед яких, на думку Сорокіна, є користь.

Соціолог прагнув обгрунтувати можливість подолання кризи культури і суспільства за допомогою «моральної реконструкції людства», в якій значна роль приділялася реалізації ідеї интегрализма.