Виникнення соціології як окремої науки. Концепція О. Конта

Семінар

Філософія історії як проміжний напрямок на межі філософії та соціології зробила найбільше відкриття, науково довівши факт, що історія — продукт виключно людської діяльності. Тож, сформувалося уявлення, що соціальне, яке постає з природного, є особливим феноменом. Такими ж особливими феноменами є людина як соціальна істота та суспільство як сукупність людей — соціальних істот. Зрозуміло, що це поставило перед наукою початку XIX ст. глобальне завдання — вивчення суспільства як окремого, особливого соціального феномена, що потребувало формування нової галузі знань, яка б досліджувала виключно суспільство і усе те соціальне, що у ньому відбувається.

Підґрунтям для цього були дослідження класиків політекономії, які довели що економіка розвивається не хаотично, а за об'єктивними закономірностями. Логічно було припустити, що подібні закономірності розвитку існують і у інших сферах людської діяльності, а значить існують закономірності розвитку і суспільства як єдиного цілого.

Зрозуміло, що пошук таких закономірностей здебільшого проводився в природничих науках — фізиці, хімії, біології, оскільки людина як соціальна істота формується у надрах людини як істоти природної, а отже, соціальне є логічним продовження природного.

Першим, хто уловив подібні тенденції у розвитку суспільствознавства початку XIX ст. був французький філософ-утопіст Анрі Сен-Сімон (1760 - 1825).

А. Сен-Сімон впритул наблизився до визначення соціологічної науки, розробивши класифікацію наук, але не завершив її. Він поділив усі науки на три частини – фізику неорганічних частин (власне фізика, астрономія), фізику органічних частин (хімія, біологія, психологія) і соціальну фізику (науку про людину).

На формування поглядів О. Конта великий вплив зробили ідеї Ш-Л. Монтеск'є й А. Кондорсе про природно-закономірний розвиток людського суспільства. Але особливо плідним була його співпраця із А. Сен-Сімоном, у якого О. Конт працював секретарем. Вплив А. Сен-Сімона на творчість його секретаря дійсно був істотним, але не прямим, тому що багато його ідей одержали іншу інтерпретацію. А. Сен-Сімон був одним із провідних представників утопічного соціалізму, О. Конт же, навпаки, дотримувався ліберально-консервативних переконань, був прихильником сильної держави, соціального порядку, твердої соціальної ієрархії й поступових реформ.

Основна праця О. Конта " Курс позитивної філософії" в 6 томах була опублікована в 1830-1842 роках.

Творчість О. Конта збіглася з періодом глибоких соціальних змін, які сприймалися вченим як загальна моральна, інтелектуальна й соціальна криза. Перехід суспільства до нового стану, гадав учений, не може відбутися без активної участі людини, її вольових і творчих зусиль. О. Конт, як і А. Кондорсе вірив у безмежні можливості розуму як рушійної сили історії, в " позитивну" науку, що повинна замінити релігію й стати основною організуючою силою суспільства. Свою історичну місію він бачив у тому, щоб створити " Наукову Біблію" майбутнього, поставити науку на чолі всіх форм людського існування: релігії, політики, соціальної практики й т.д.

О. Конт продовжив розпочату А. Сен-Сімоном теоретичну розробку позитивізму як методології наукових досліджень. Учений відноситься негативно до всього негативного, руйнівного, критичного. Категорія " позитивного" стає найбільш загальною і головною в його світогляді, тому " позитивізм" і інші слова, похідні від " позитивного", стають основними термінами для позначення контівського учення.

Що ж таке " позитивне" в тлумаченні засновника позитивізму? Він указує п'ять значень цього слова:

1) реальне на противагу химерному;

2) корисне на противагу непридатному;

3) достовірне на противагу сумнівному;

4) точне на противагу абстрактному;

5) організуюче на противагу руйнівному.