Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Семінар






3. Соціологічна структура особистості

Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.
Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):
— фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);
— екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
— соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
— престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);
— духовні (у самовираженні через творчість).
Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинними і вродженими, інші — набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб, заміни первинних набутими людиною.
Потреби відображають об´єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створені суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним цивілізованих форм природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потребує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільства, національними традиціями, релігією, моральними нормами.
Тісно пов´язаний з потребою інтерес. Він також має об´єктивно-суб´єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об´єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з´ясуванні їх ролі як з´єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством — з іншого.
Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.
Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті.
Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови людини, регулюють її поведінку.
Соціальні настанови — соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об´єкта дії.
Людину як суб´єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій.
Мотиви — усвідомлена потреба особистості-суб´єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.
Мотиви класифікують, виокремлюючи серед них основні — матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні та ін. У свою чергу, кожен з них має свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мотивах вирізняють моральні, естетичні, релігійні, атеїстичні, філософські та ін. У системах мотивів виділяють домінуючі або периферійні, провідні або другорядні тощо.
Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально значущих дій в певному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальні відносини певних історичних типів суспільства виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Саме в процесі діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, з іншого — виробляє своє особливе ставлення до зовнішнього світу. Вони виявляються в діяльності людини як особисте ставлення до дійсності. Соціальні відносини є тривкою системою зв´язків індивідів, що склалася в процесі їх взаємодії в конкретному соціальному середовищі. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці як її соціальні якості.
Соціальна якість людини — сукупність взаємопов´язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах.
До елементів, що складають соціальні якості людини, належать соціально визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очікування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; система знаків, яку використовує; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.
Узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». При визначенні соціальної типології особистості за основу беруть категорію «суспільна формація». Зведення аналізу суспільної формації до аналізу особистості дає змогу розкрити в особистості істотне, типове, яке виявляється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах певного класу, соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких ця особистість належить.
Кожна людина має власні ідеї, мету, думки і почуття. Ці індивідуальні якості визначають зміст і характер її поведінки. Однак для соціології істотне значення мають не індивідуальні, а соціальні думки і почуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об´єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах. Підстави для соціальної типологізації особистостей можуть бути найрізноманітніші, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій тощо. Найважливіші з них — статус і роль в системі соціальних відносин.
Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.
Соціологія виокремлює такі типи особистості:
— ідеальний — втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;
— нормативний — репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;
— реально існуючий, або модальний — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного, а тим більше ідеального типів.
Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традиційний, технократичний та неадагітований тип. Вона може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства.
Найважливіші компоненти структури особистості — пам´ять, культура і діяльність.
Пам´ять — система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності.
Вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання, так і повсякденних знань відповідно до мети, яку переслідує особистість.
Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.
Постає як реалізація потреб та інтересів особистості, визначає особливості, взаємодії суб´єктів соціального процесу.
Діяльність — цілеспрямований вплив суб´єкта на об´єкт.
Поза відносинами суб´єкта та об´єкта діяльність не існує. Вона завжди пов´язана з активністю суб´єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота. Об´єктом діяльності можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя.
Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є переконання — стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спрощений, стандартизований образ будь-якого явища дійсності і як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб´єктивно.
Об´єктивним результатом стереотипізації є спрощене, схематичне, інколи близьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумачення є своєрідним психологічним бар´єром на шляху до подальшого пізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності, стереотипи, як правило, поєднують із сильними емоційними почуттями (симпатія або антипатія, прийняття або неприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінки та оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, а засвоюються під впливом його соціального оточення. Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої взаємодії людини з соціальним середовищем і через пропаганду, навчання, виховання особистості.
Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.
На підставі того, як індивід стає елементом соціальної організації, інтегрується в суспільство, визначається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.





 

 

4. Соціальна типологія особистості

 

Соціальна типологія особистості дозволяє: упорядкувати уявлення про характер, орієнтаціях, спонукальних механізмах поведінки індивіда; прогнозувати динаміку розвитку особистості, виявляти її можливості; розкрити єдність загальних, особливих та індивідуальних рис особистості; проаналізувати ті якості особистості, які обумовлені її буттям як особливого суб`єкта; охарактеризувати життєдіяльність, поведінка, соціальні зв`язки, внутрішню структуру особистості; сформувати критерії, ознаки, показники, що відображають сутнісні риси тієї чи іншої групи людей. В даний час відомі різні варіанти типології особистості. Має сенс виділити дві основні тенденції в типології особистості: в рамках соціально-психологічної типології людей розділяють за психологічним ознаками (темперамент, характер, інтелектуальні здібності та ін); в рамках соціологічної типології як критерії для класифікації використовуються такі показники, як соціальне становище, спосіб життя, характер і спрямованість інтересів і ін Соціальний тип - це узагальнена цілісна соціальна характеристика особистості. Однак все це лише ідеалізовані моделі: у реальності зустрічаються особистості, які володіють лише деякими ознаками того чи іншого типу. У сучасній соціології різняться такі соціальні типи особистості. Маргінальна особистість (поняттям «маргінальність» позначаються специфічні відносини між соціальним суб`єктом і соціальною спільністю, відносини, протипожежні-помилкові нормальним). Поняття «маргінальна особистість» сформульовано американським соціологом Робартом Парком в 1920-і рр.., Щоб позначити соціально-психологічні особливості іммігрантів, не адаптувалися до норм та вимог міського життя. Характеристики маргінальної особистості в соціології: аморальність; пасивність; агресивність. Передумови маргінальності: самотність, втрата соціальних зв`язків; бідність і безробіття, соціальна незахищеність, порушення громадянських прав і свобод особистості. Авторитарна особистість (детально описана Дугласом Келлнер). У числі особливостей даного типу особистості: орієнтація на цінності середнього класу; нездатність критично мислити, прагнення до покори; підозрілість, прагнення «знайти ворога», покарати тих, хто порушує загальноприйняті норми; нетерпимість до чужих поглядів і переконань; забобонність і стереотипність мислення; бескомпро -міссность, що доходить до фанатизму - відносини з людьми будуються на принципах панування і підпорядкування, сили і слабкості; жага руйнування і цинізм; катастрофізм і есхатологічно світогляду; перебільшений інтерес до сексуальних питань. Крім зазначених вище в соціології також виділяють такі типи, як культурний ідеал особистості, базисна особистість, нормальна особистість. Культурний, ідеал особистості - культурно обумовлений бажаний образ ідеальної особистості. Базисна особистість (поняття розроблено Д. Кардінер тощо) не ідеал особистості, а комплекс рис, досить часто виявляються у членів того чи іншого співтовариства; особистість, яка втілює в собі комплекс загальних типових рис, властивих великій кількості індивідів. Нормальною особистістю зазвичай називають статистично середню особистість, яка пристосувалася до умов даного суспільства, що діє в рамках встановлених соціальних правил і включену в систему суспільних відносин. Соціальна типологія особистості Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема соціальної типологіїособистості. Розрізняють такі типи особистості: o ідеальний(в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства); o нормативний(тобто сукупність властивостей особистості, формування яких об'єктивно необхідне для розвитку певного суспільства); o реально існуючий,або, за висловом В. Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і, тим більше, ідеального типу). Р. Дарендорф розрізняв чотири типи особистості: o людина-працююча (особистість, що створює суспільнокорисні блага, наприклад, селянин, воїн, політик та ін.); o людина-споживач(особистість, сформована масовим споживанням); o людина-універсальна(особистість, здатна займатися різними видами діяльності); o людина-тоталітарна(особистість, що залежить від тоталітарної держави).

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал