Самостійне опрацювання матеріалу

Планування ліквідності, фінансової стійкості

Ліквідність фірми - це спроможність фірми перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Фірма, оборотний капітал якої складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило вважається більш ліквідною, порівняно з фірмою, оборотний капітал якої складається переважно з запасів.

Всі активи фірми в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно підрозділити на такі груп:

1. Найбільш ліквідні активи - суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2. Швидкореалізовані активи - активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

Ліквідність цих активів може бути різною і залежить від суб'єктивних та об’єктивних чинників: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин із платниками і їхньої платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу.

3. Повільнореалізовані активи - найменш ліквідні активи - це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним ценностям.

Бажано, використавши дані аналітичного обліку, зменшити податок на додану вартість на суму відшкодування з прибутку фірми. Товарні запаси не можуть бути продані до тих пір, поки не знайдено покупця. Запаси сировини, матеріалів, незавершеної продукції можуть потребувати попередньої обробки, перед тим, як їх можна буде продати і перетворити на явні кошти.

4. Важкореалізовані активи - активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. У цю групу можна включити статті I розділу активу балансу “Позаобігові активи”.

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться поточних активів фірми. Поточні активи більш ліквідні, ніж інші активи інше майно фірми.

Пасисви балансу по мірі зростання строків погашення зобов’язань групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов’язання, а також позички, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

2. Короткострові пасиви - короткострокові кредити банків та інші позчики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви - довгострокові кредиті та інші довгострокові пасиви - статті ІІ розділу пасиву балансу “Довгострокові зобов’язання”.

4. Постійні пасиви - статті I розділу балансу “Капітал, фонди і резерви”.

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Фірма вважається ліквідною, якщо її поточні активи перевищують її короткострокові зобов'язання. Для оцінки реального ступеня ліквідності фірми необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань фірми її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання фірми, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст: наявність у фірми власних оборотних коштів; дотримується мінімальна умова фінансової усталеності.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу тої чи іншої міри відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх нестачею по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання. Вони дають уявлення не тільки про платоспроможність фірми на даний момент, але й у випадку надзвичайних подій.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб.

Кп на початок року = (9.19)

Кп на початок року = 107680, 6 / 209568, 5 = 0, 51

Кп на кінець звітного періоду = (9.20)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1: 1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника, рівний 2, для оцінки платоспроможності і задовільної структури балансу. Доцільно цей показник порівнювати з середніми значеннями по групах аналогічних підприємств.

Коефіцієнт покриття, проте, є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці фінансового аналізу на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (суворої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов’язаннями. Він розраховується за формулою:

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0, 8 до 1, 0, однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

У роздрібній торгівлі цей коефіцієнт може знижуватися до 0, 4 - 0, 5.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців і власників акцій і облігацій підприємства.

Коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності (Кл) обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів (грошових коштів + дебіторська заборгованість) до поточних забов`язань. Товарно-матеріальні запаси при розрахунках цього показника виключаються з оборотних активів так як їх не можна швидко перетворити в грошові кошти.

Кл на кінець звітного періоду =

Із розрахунків видимо, що коефіцієнт загальної ліквідності, як на початок та і на кінець звітного періоду менше одиниці і не забезпечує ліквідності. Аналізуючи платоспроможність ми бачимо, що коефіцієнт покриття та ліквідності мають низьке значення. Це означає, що у підприємства значні матеріальні запаси, або значні товарні залишки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) який обчислюється як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів (а на підприємстві це знаки поштової оплати – конверти, марки) і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань.

(27.24)

Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол4

Кал на кінець звітного періоду =

Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол4

Слід зазначити, що в процесі господарської діяльності визначається теоретично достатнім значенням цього коефіцієнту в межах 0, 25 - 0, 3, тому що строки погашення зобов`язань не настають одночасно. Таким чином, особливо в умовах інфляції, аналізуєме підприємство може розмістити певну частину грошових коштів в інші доходні активи.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статтях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатністі, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Значно більший строк знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва в готову продукцію, а потім в грошову готівку. Тому вони віднесені до третьої групи.

Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:

1. заборгованість, строк оплати якої вже настав;

2. заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;

3. довгострокова заборгованість.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхідного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літературі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.

Поточна платоспроможність - це здібність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань, але для цього необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.

Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів до короткострокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткострокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання, тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:

Позитивне значення свідчить про високу ступінь стійкості підприємства. Чим більше величина поточних активів по відношенню до поточних пасивів, тим більше впевненість, що існуючі зобов’язання будуть погашені за рахунок існуючих активів. Багаторазове перевищення активів над короткостроковими зобов’язаннями дозволяє зробити висновок про те, що підприємство має значний об’єм вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів, такий варіант формування оборотних засобів найбільш вдалий. З точки зору ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволіканні засобів в дебіторську заборгованість може бути пов’язано з не вмілим управлінням активами.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов`язання з платежів, строк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю. У фінансово-економічному аналізі показники платоспроможності мають дещо інше аналітичне навантаження, ніж показники ліквідності (повної або поточної): якщо ліквідність характеризує підприємство з точки зору можливості розрахуватися за своїми зобов`язаннями за певних час за допомогою перетворення своїх активів на гроші, то під платосприжністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидко ліквідні цінні папери). Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:

1. недоїмок з платежу в до бюджету;

2. простроченої заборгованості підприємства робітниками і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;

3. непогашених у встановлений строк банківських кредитів;

4. заборгованості постачальникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.

При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.

Змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д.

Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін.

Постійні затрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства.

Поділ затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю.

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці.

В заключення необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити більш точний діагноз, а також його прогноз на перспективу. Необхідно розробити також конкретні міроприємства, що дозволяють покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості і конкурентноздатності, зниження собівартості, рост прибутку і рентабельності, прискорення обіговості капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу підприємства.

Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичені кошти. Не виключається випадок формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку.

Поточні активи формуються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичених коштів.

В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини:

1. Змінну частину, яка складена за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства;

2. Постійний мінімум поточних активів, який формується за рахунок власного і довгострокового позиченого капіталу.

Як відомо, власний капітал в балансі відображається загальною сумою. Щоб визначити, скільки його використовується в обороті, необхідно від загальної суми по першому і другому розділах пасиву балансу відрахувати суму довгострокових активів.

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати і таким чином: від загальної суми поточних активів відрахувати суму короткострокових фінансових зобов’язань. Різниця може показати, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу чи що залишається в обороті підприємства, якщо погасити всю короткострокову заборгованість кредиторам.

Розраховується також структура розподілення власного капіталу, а саме доля власного оборотного капіталу в загальній його сумі. Відношення власного оборотного капіталу в загальній його сумі отримало назву “коефіцієнта маневрування капіталу”, який показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами.

На аналізуючому підприємстві по стану на кінець року частка власного капіталу, яка знаходиться в обороті зросла на 0, 02 % (0, 02-0, 04), але це є незначне зростання для підприємства. Підприємство далі залишається з малою часткою власного оборотного капіталу, що не забезпечує підприємству достатню гнучкість у використанні власного капіталу.

Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість є забезпеченість матеріальними оборотними засобами власними джерелами фінансування. Вона встановлюється порівнянням суми власного оборотного капіталу з загальною сумою матеріальних оборотних фондів.

Аналіз стана власних оборотних коштів полягає у визначенні їхньої наявності на початок і кінець звітного періоду і перевірці їхній використання. Сума джерел власних і прирівняних до них засобів при правильному їхньому використанні повинне покривати вкладення підприємства в основні засоби і внеоборотні активи, а також у нормовані оборотні кошти в межах установленого нормативу.

Для визначення наявності власних оборотних і прирівняних до них засобів необхідно з результату поділу I пасиву балансу, у якому відбиваються джерела власних і прирівняних до них засобів (стійкі пасиви приймаються тільки в частині, спрямованої на покриття нормативу), виключити результат поділу I активу, у якому відбиваються основні засоби і внеоборотні активи. У результаті порівняння отриманої суми з установленим для даного підприємства нормативом (результат поділу II активу) визначається надлишок або недостатність власних оборотних коштів.

Головними чинниками, що визначають наявність власних оборотних коштів, є статутний фонд у частині оборотних коштів, прибуток і її використання, зміна сум стійких пасивів. Протягом року на збільшення (зменшення) статутного фонду в частині оборотних коштів надходять (списуються) визначені суми. На наявність оборотних коштів впливає сальдовий результат цих операцій, а також зміна засобів, що знаходяться в обороті підприємства в покриття його нормативу. На підприємствах, не переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, на наявність оборотних коштів впливає також відхилення фактичних витрат, зроблених за рахунок прибутків від планових розрахунків. На підприємствах, переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, усі витрати здійснюються за рахунок фондів, утворених від розрахункового прибутку по встановлених нормативах. Тому цей чинник на зміну наявності оборотних коштів не впливає.

Деталізація факторів, що впливають на стан оборотних коштів, пов'язана з розшифровуванням основних сум, що вплинули на зміну стійких пасивів у покриття нормативу. На підприємстві зменшення стійких пасивів пов'язано зі зміною розмірів кредитування.

Визначений на кінець року нестачі (надлишок) власних оборотних коштів коректується за результатами перерахунків по фактичному прибутку, що провадяться після закінчення звітного періоду. Шляхом порівняння належних сум і фактично внесених платежів із прибутку визначається сума, на якому коректується розмір нестачі власних оборотних коштів, обчислений по балансі. Якщо сума належних платежів більше фактично внесених, то розмір власних оборотних коштів зменшується, а якщо менше - збільшується.

На підприємстві може матері місце також відволікання частини оборотних коштів на цілі, не передбачені планом і маючи не законних джерел покриття. Таке відволікання називають іммобілізацією оборотних коштів.

Нормовані оборотні кошти включають запаси сировини й інших товарно-матеріальних цінностей для забезпечення виробничого процесу, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів і готової продукції, інші нормовані засоби. Мінімальна потреба в зазначених запасах покривається нормативом власних оборотних коштів.

Перевищення фактичних запасів над нормативом називають наднормативними запасами.

Аналіз нормованих оборотних коштів підприємств на зіставленні фактичних запасів із плановими і дослідження причин відхилень від плану.

Нормативи граничного рівня запасів товарно-матеріальних цінностей передбачають, як правило, зниження споживи в прирості запасів у порівнянні з планованими темпами росту реалізації продукції, робіт і послуг, а також залучення в господарський оборот надпланових зайвих і не використовує залишків матеріальних цінностей. У межах обсягу запасів виходячи з цього співвідношення йому може бути наданий кредит банку понад норматив власних оборотних коштів.

Хоча заснування банку в даний час кредитують загальні залишки запасів і витрат і наднормативні не прокредитовані запаси по окремих статтях нормованих оборотних коштів не можуть бути визначені, важливо зіставляти фактичні запаси з нормативам. Це необхідно для визначення обґрунтованості нормативу при одночасній перевірці складу фактичних запасів.

Банком не приймається до кредитування та частина виробничих запасів, що не відповідає потребам виробництва або тривалого часу не утягується у виробництво. Зайві і непотрібні матеріальні цінності потребують додаткових витрат на збереження, а іноді призводять до втрат споживчих властивостей.

По незавершеному виробництву повинно бути перевірено, чи немає в його складі бракованої продукції, витрат на анульовані і припинені замовлення, чи своєчасно списуються витрати на незакінчені замовлення, послуги і роботи.

Особо треба звернути увагу на стан запасів готової продукції. При кредитуванні сукупних запасів банк виключає їхні наднормативні залишки, якщо ріст останніх не викликаний транспортними забрудненнями або припиненням відвантаження неакуратним платникам. Тому перевищення планових запасів по цій статті призводить до відволікання засобів з обороту.

Наявність наднормативних, не прокредитованих банком запасів товарно-матеріальних цінностей, що впливають на платоспроможність підприємств, визначається в цілому по всій сукупності запасів у такому порядку.

З фактичної вартості нормованих оборотних, засобів виключається знос малоцінних і предметів, що швидко знашиваются, кредити банку по сукупності запасів і витрат, заборгованість постачальникам. Кредити банку і заборгованість постачальникам при цьому виключається у фактичних сумах, але не більш ніж перевищення фактичної вартості нормованих оборотних коштів, що залишилися після їхнього винятки, над сумою нормативу оборотних коштів.

Ненормовані оборотні кошти мають форму коштів і незакінчених розрахунків. У зв'язку з чинним порядком і термінами проведення розрахунків неминуче наявність визначених перехідних залишків заборгованості на звітні дати. Поряд із цим через порушення нормального ходи фінансово-господарської діяльності виникає додаткова не плануюча потреба у фінансових ресурсах. Планові норми і нормативи по цій групі оборотних коштів не встановлюється.

Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів, за винятком що кредитуються банком, є притягнуті поза планом ресурси. Відволікання засобів підприємства на не передбачені планом цілі найчастіше призводить до затримки в обороті засобів постачальників.

Аналіз ненормирует оборотних коштів підприємств на виявленні сум дебіторської і кредиторської заборгованості, причин, що призвели до утворення цих сум, їхній вплив на фінансовий стан підприємства.

Дебіторською заборгованістю називається заборгованість організацій і окремих осіб підприємству, а кредиторської - заборгованість підприємства організаціям і окремим особам. Збільшення дебіторської заборгованості означає відволікання з обороту засобів підприємства. Кредиторська заборгованість часто є результатом фінансових затруднень. Тому суворий контроль за платіжною дисципліною, виявлення невиправданих сум дебіторської і кредиторської заборгованості мають важливе значення.

До дебіторської заборгованості ставляться незакінчені розрахунки за товари відвантажені, відбивані в III поділі активу балансу. Звільнення оборотних коштів, вкладених у ці статті, значною мірою сприяє збільшенню обсягу реалізації, прибули, поліпшенню фінансового положення підприємства.

Частина незакінчених розрахунків за товари відвантажені пов'язана з нормальними термінами документообмена і відбивається по статті “Товари відвантажені і здані роботи з переданих у банк на інкасо розрахунковим документам, термін оплати яких не наступив”. Заборгованість по цій статті покривається кредитом банку під розрахункові документи в шляху. Заборгованість по статті “Товари на відповідальному збереженні в покупців через відмову від акцепту”, природно, банком не кредитується і є додатковим відволіканням засобів з обороту. Все це може бути пов'язане з помилками в оформленні розрахункових документів, а також із порушенням договірних розумів постачання по комплектності і якості продукції. Підприємство в цьому випадку несе непродуктивні витрати по відвантаженню, транспортуванню і збереженню продукції. Наявність цих сум на балансі підприємства свідчить про хиби в роботі підприємства, викликає необхідність детального аналізу відповідних сторін його діяльності.

По статті “Інші дебітори” відбиваються інші види заборгованості. За даними аналітичного урахування виявляються ті суми, що викликані незаконним авансуванням постачальників у рахунок майбутнього відвантаження матеріальних цінностей, невчасним стягненням сум по пред'явлених підприємствах претензіям і т.п.

При аналізі кредиторської заборгованості, відбитої в поділі III пасиву балансу, також варто виділити суми, обумовлені чинним порядком розрахунків і пов'язані з порушеннями розрахунково-платіжної дисципліни.

Нормальною кредиторською заборгованістю рахуються заборгованість постачальникам по акцептованих і інших розрахункових документах, термін оплати яких не наступив, переплати і недоплати на звітну дату по розрахунках із бюджетом (крім недоїмки по платежах), перевищення фактичної заборгованості по стійких пасивах над плановою.

Невиправданими рахуються прострочена кредиторська заборгованість, заборгованість постачальникам по неотфактованим постачаннях, відбиті по статті “Інші кредитори” незакінчені аванси покупців у рахунок майбутнього відвантаження продукції, що перевищує нормальні терміни заборгованість покупцям

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Завдання, зміст та принципи фінансового планування.

2.Завдання та види фінансових планів.

3.Зміст та характеристика оперативного фінансового планування.

4.Планування потреби в основному та оборотному капіталі.

5.Структура, показники і сфера застосування балансу доходів і видатків, платіжного календаря, кредитного та касового плану.

6.Суть та порядок визначення точки беззбитковості.

7.Методи розрахунку потреби в оборотних коштах.

8.Способи вимірювання прибутковості підприємства.

9.Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

10.Оцінка фінансового стану підприємства.

11.Шляхи вдосконалення фінансового планування в умовах реформування фінансового механізму.

12.Що таке податки, збори, платежі, внески, їх економічна структура.

13.На яких принципах повинна базуватися система оподаткування?

14.Види, сутність податків, мектодика їх нарахування.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Огляд інформації, підготовленої студентами щодо звіту підприємств „Фінансовий план”;

- самостійне опрацювання питання: „ Планування ліквідності, фінансової стійкості ”,

- інд.завд.за варіантом (пр.р.№7);

- Задачі №№ 81-83. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.- К.: КНЕУ, 1999.

- конспект;

- Інформація щодо формування цін на продукцію підприємств різних галузей.

ТЕСТИ ДО САМОКОНТРОЛЮ