Української мови

Міжпредметні зв'язки є необхідною передумовою організації навчального процесу вищого навчального закладу. Вони є засобом комплексного підходу до навчання майбутніх фахівців. У той самий час реалізація між предметних зв'язків є дидактичного умовою активізації навчального процесу, систематизації знань, інтеграції науки та практики.

«Міжпредметні зв'язки - це відображення у змісті навчальних дисциплін тих діалектичних взаємозв'язків, які об'єктивно діють у природі й використовуються у сучасних науках. Міжпредметні зв'язки - це еквівалент між наукових зв'язків».

Міжпредметні зв'язки сприяють розв'язанню чинних у предметній системі викладання та навчання у вищих навчальних закладах суперечностей між розрізненими знаннями студентів з окремих предметів та необхідністю їх синтезу, комплексного використання здобутих знань у педагогічній практиці.

Учені (В.М.Максимова, А.І.Єрьомкін та ін.) по-різному класифікують Міжпредметні зв'язки. Вони можуть бути між предметними, між курсовими, комплексними, фактичним, понятійними, теоретичними, філософськими, історичними і т. ін.

Методика навчання дітей української мови як наука щільно пов'язана з іншими науками. Це вимагає від викладача знання методики здійснення різноманітних між предметних зв'язків (див. схеми 1, 2).

Методика навчання дітей української мови пов'язана з теорією пізнання, філософією, історією України, українознавством, фізіологією, психологією та психолінгвістикою, мовознавством, педагогікою, фаховими дисциплінами, народознавством.

Методика навчання дітей української мови як наука керується найзагальнішими діалектичними принципами розуміння суб'єктно-об'єктних відношень у пізнанні довкілля: довкілля є матеріальним, об'єктивним, воно існує в постійному русі, зміні та розвитку і доступне для пізнання.

Пізнання включає два взаємопов'язані боки ~ чуттєвий і логічний, раціональний.

Процес оволодіння другою мовою також підпорядковується основним законам та принципам теорії пізнання. Через безпосередній чуттєвий досвід, наочність дитина засвоює нові слова, які поступово узагальнюються, перетворюються у поняття, які дитина використовує під час спілкування з Іншими людьми, у своєму практичному досвіді. Викладач методики навчання дітей української мови повинен спиратися на відповідні теми з курсу філософії (див. таблицю на с.23).

Розкриття таких розділів методики, як «Методика використання народних джерел у розвитку українського мовлення», «Методика ознайомлення дітей з національною

культурою, традиціями та побутом українського народу», потребує знань із «Історії України», зокрема з розвитку культури українського народу в різні історичні періоди. Анатомія та фізіологія людини допоможе студентам розібратися в будові центральної та периферійної частин мовленнєвого аналізатора, врахувати під час навчання другої мови особливості нервової діяльності дітей дошкільного віку, використати вчення І.М.Сєченова й І.П.Павлова про умовно-рефлекторну діяльність, першу та другу сигнальні системи.

У навчанні дітей другої мови не можна обійтися й без психологічних знань. Загальна психологія озброює майбутніх фахівців знаннями про структуру мовної діяльності та мовленнєвих навичок. Дитяча психологія розкриває специфіку засвоєння мови на кожному віковому етапі, сенситивні періоди навчання дітей другої мови.

Педагогічна психологія орієнтує методику на побудову навчання з урахуванням «зони найближчого розвитку» дітей та «соціальної ситуації розвитку» (Л.С.Виготський).

Психологічна наука дає відповіді на такі запитання методики, коли ж саме потрібно починати вчити дітей другої мови, як впливає друга мова на розумовий розвиток дітей, з'ясовує причини та шляхи запобігання явищ інтерференції в умовах близькоспорідненої двомовності.

Оскільки методика орієнтована на навчання дітей української мови, стає зрозумілим її тісний зв'язок із мовознавством. Розкрити методичні прийоми навчання дітей правильної звуковимови допоможуть відомості з таких мовознавчих наук, як фонетика та орфоепія. Методика лексичної роботи з української мови в дошкільному закладі враховує дані лексикології. Формування граматичної правильності мови та розвиток зв'язного мовлення потребує ґрунтовних знань з граматики та синтаксису.

Враховуючи те, що українську мову вивчають діти некорінної національності (російськомовні дошкільні заклади), у методиці використовують також знання з курсу російської мови, застосовуючи порівняння й зіставлення мовних явищ обох цих мов.

Педагогіка озброює вихователів загально дидактичними принципами, методами, прийомами, засобами й формами навчання дітей дошкільного віку, розкриває суть навчання та шляхи ефективного розвитку дітей під час навчання. Все це дає змогу методичній теорії визначити специфічне принципи,

методи і прийоми навчання дітей української мови, спрямовані на ефективність розвитку мовленнєвих навичок. Методика навчання дітей української мови також пов'язана з логопедією (правильна артикуляція та поставлення звуків української мови), дитячою літературою, методикою навчання рідної мови, ознайомлення дітей з довкіллям та рідною природою, методиками математичних знань, образотворчого мистецтва, музики та фізичного виховання.

Викладач методики сам планує і передбачає використання різних між предметних зв'язків у процесі викладання свого предмета.

Проте, враховуючи специфіку російськомовних груп студентів та учнів, обов'язковими повинні стати курсові супровідні між предметні зв'язки, спрямовані на формування культури українського мовлення майбутніх педагогів. Цього можна досягти читанням спецкурсу та спецпрактикуму: «Культура українського слова», «Особливості вивчення української мови в дошкільних закладах з російською мовою навчання».

Отже, використання між предметних зв'язків у викладанні методики навчання дітей української мови допоможе сформувати в майбутніх фахівців системні знання, озброїти їх методичними прийомами розвитку українського мовлення, прищепити їм самим навички літературного українського мовлення, досягти культури мовного спілкування у двомовному оточенні,