Соціальна політика і соціальна робота в кінці ХХ ст.

Порівняно з 1991 р. реальні доходи населення України у 1999 р. знизилися до 32, 9 %; а згодом у 2008 р. зросли до 101, 3 % Це означає, що за 18 років (майже два десятиліття) з точки зору зростання доходів населення час і можливості було втрачено.

У сучасній соціально-класовій структурі України відчутно проявляються процеси соціальної диференціації та поляризації суспільства. Обраний шлях приватизації спричинив формування в Україні неефективного власника, націленого на примноження багатства в результаті перерозподілу суспільного багатства, а не відтворювального виробничого процесу. Суспільне багатство країни привласнила нечисленна група олігархів, у той час як більшість населення країни змушена працювати за мізерну заробітну плату, яка не забезпечує нормальних умов життя.

В Україні повільним є процес зростання середнього класу, частка якого не перевищує 15 % населення. Проте при цьому спостерігається тенденція швидкого зростання вищого і нижчого класів, що поглиблює соціальну поляризацію суспільства.

Серед інших соціальних явищ в незалежній Україні мають місце безробіття, деіндустріалізація економіки, недосконалі механізми розвитку освіти і охорони здоров'я, поширення злочинності, зменшення народжуваності й зростання смертності.

Соціально-економічна ситуація в Україні у значній мірі зумовлюється процесами, що спостерігаються в глобальному світі (так званими екзогенними загрозами), та внутрішніми тенденціями (ендогенними загрозами). До найбільш значних екзогенних загроз дослідники відносять:

• зростання в усьому світі дефіциту стратегічних ресурсів;

• погіршення екологічної ситуації та зростання ймовірності природних і техногенних катастроф;

• посилення глобальної конкуренції за інтелектуальні ресурси;

• масові захворювання, епідемії, поширення міжнародної злочинності та інші.

Серед основних внутрішніх загроз науковці вказують на:

• погіршення демографічної ситуації внаслідок прискорених темпів депопуляції та старіння населення, що формує тенденції зниження кількісних та якісних параметрів трудового потенціалу країни;

• посилення сировинної спрямованості виробництва України;

• гальмування інноваційної діяльності, відсутність мотивації для прискореного розвитку наукомістких та високотехнологічних видів економічної діяльності;

• імовірне посилення негативних тенденцій у соціальній інфраструктурі (зокрема у системі охорони здоров'я, освіти);

• зростання бюджетних витрат на погашення кредитів, взятих під гарантії уряду;

• недостатнє фінансування інвестиційних бюджетних програм;

• наявність вагомих стримуючих факторів зростання платоспроможного попиту населення тощо.

Імовірність указаних загроз буде зменшуватиметься за умови успішного впровадження антикризових заходів у всіх сферах суспільного життя країни.

Як зазначає український дослідник І. Мигович, подолання кризи українського суспільства, як і збереження та оновлення усього людства на рубежі віків і тисячоліть, потребує радикальних політичних, наукових, технологічних, культурних, моральних змін. Вони мають ґрунтуватися на засадах соціальної справедливості і взаємодії, взаємовигідного міжнародного співробітництва, економічної та інтелектуальної свободи, подолання роз'єднаності, невпевненості, підозрілості, страху, досягнення законності і правопорядку, громадянської злагоди, віри у реальність прогресивних суспільних цілей.

Розглянемо соціальну політику Української держави. У сучасних умовах домінуючим напрямом здійснення соціальної політики в Україні є цілеспрямована діяльність з утвердження соціальної стабільності суспільства, забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціального буття, створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, розкриття творчого соціального потенціалу кожної людини, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності, соціальної цілісності.

Сучасна ситуація в Україні характеризується становленням офіційної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, формуванням уявлень про пріоритети загальнолюдських цивілізаційних цінностей у суспільній свідомості.

Важливою проблемою соціальної політики в Україні є орієнтація на соціальний захист без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення. Це спричинило брак мотивації до праці, і, як наслідок, – спад виробництва. Виникла парадоксальна ситуація, коли матеріальної, допомоги і підтримки в країні потребують ті, хто працює.

Створені в країні соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення та ефективних механізмів реалізації. Тому на сучасному етапі актуальним є завданням переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальні потреби, обмеження державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров'я не мають змоги забезпечити себе самостійно.

Основними пріоритетами соціальної політики в незалежній Україні на сучасному етапі її розвитку окреслено:

• досягнення соціальної злагоди у процесі суспільного розвитку;

• забезпечення економічного зростання країни;

• утвердження в суспільстві соціальної справедливості;

• формування в суспільстві нової соціальної культури;

• створення умов для заохочення продуктивної трудової діяльності;

• створення умов для самовідтворення населення;

• створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім'ї;

• формування ефективної системи соціального захисту;

• розробка і впровадження у практику цілісної концепції, нової моделі розвитку соціального страхування;

• реформування системи пенсійного забезпечення;

• регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості;

• інтеграція осіб з обмеженими фізичними можливостями і особливими потребами у суспільне життя та інші.

Невідповідність між потребами в реалізації соціальних програм і наявними фінансовими можливостями е поки що однією з найбільш важко вирішуваних проблем для України. Проте ідеали соціальної держави є привабливими для України. Уряд країни здійснює пошук оптимальних варіантів соціальної політики відповідно до власного історичного досвіду, сучасних надбань і перспектив функціонування системи соціальної підтримки і забезпечення громадян.

Практичним механізмом реалізації соціальної політики в Україні, як і будь-якій іншій країні світу, є соціальна робота. (В. Поліщук)