Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?
Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже.
Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал.
Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее. ✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать». Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами! Елементи соціальної допомоги в античному суспільстві
Перші уявлення про процес допомоги, взаємну підтримку та виховання як суспільне явище, що сприяє соціалізації особистості, виникли у первісному суспільстві. Проте виділення соціальної роботи з інших сфер людського буття, зародження систем виховання, що справили вплив на подальший розвиток людства, виникнення елементів соціальної педагогіки відбулися у Давній Греції – державі, що виявилася перехідним містком між досягненнями сивої давнини та сучасними надбаннями. У VІ – V ст. до н.е. серед сотень давньогрецьких полісів на перший план висунулись два найсильніших міста-держави: Афіни і Спарта (Аттика і Лаконія). Так, в Афінах найповніше поширилися отримали приватна власність, ринкові відносини, рабство, утвердження громадянського суспільства, яке зв’язало в єдине ціле громадян полісу не залежно від їх майнового стану. У вихованні афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного, фізичного розвитку. Ця мета визначалася грецьким поняттям «калокагатія» (внутрішня і зовнішня досконалість). Школи були приватними і платними. Окремо існували мусичні і гімнастичні школи. Перші давали всебічний інтелектуальний розвиток, другі – таку ж культуру тіла. Саме в державах Стародавньої Греції і перш за все в Аттиці (Афіни) були закладені основи державного регулювання благодійності й опіки. У перекладі з грецької філантропія означає любов до людей; у ІV ст. до н. е. з цим поняттям пов’язане будь-яке доброзичливе ставлення одного індивіда до іншого. У гомерівському епосі philоs зв’язаний з інститутом сім’ї і гостинності. У Греції до злидарів проявляли співчуття, давали милостиню, іноді одежу та взуття, запрошували до участі в бенкетах. Виразом гостинності було створення готелів для приїжджих, розміщення в яких здійснювалося безкоштовно, але про харчування треба було дбати самому. Для фінансування всенародних свят та видовищ багаті люди відправляли літургії – своєрідні повинності, які полягали в покритті витрат. Розмір літургій наперед не визначався і залежав від того, наскільки багаті люди намагалися здобути прихильність і симпатію в народу чи перевершити один одного в багатствах і розкошах. У давніх Афінах склалася своєрідна система соціальної допомоги, коли частину благочинних функцій брала на себе держава: 1. Покривання витрат на організацію всенародних свят: видача народу грошей на їх відвідування та пригощання. 2. Надання соціальних допомог. Сини воїнів, що загинули на війні, виховувались за державний рахунок. Іноді в неврожайні роки голодуючим надавалась допомога у вигляді роздач або дешевого продажу хліба. 3. Відрядження громадян у подорожі (з метою навчитись корисного у заморських країнах). Інший приклад показувала Спарта, де в руках держави зосереджувалася вся справа виховання дітей. Мета виховання полягала у повному підкоренні індивіда державі; головне завдання – у підготовці мужнього, витривалого, фізично розвинутого, здорового і загартованого воїна – захисника земельної аристократії. Контроль держави за вихованням починався з перших днів життя дитини: новонароджених старійшини общини оглядали в спеціальному місці – лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам, які їх виховували до семирічного віку, після чого здійснювалоcя суспільне виховання. Хворобливих, тих, що мали вади, виродків знищували: найочевидніше, викидали в Тайгетську ущелину. Із семи до вісімнадцяти років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах. Спартанців виховували в жорстоких умовах, прагнучи виростити суворих, безжалісних воїнів. Займалися гімнастикою і дівчата, але окремо від хлопчиків. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробуваннях: їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18-20 років об’єднувались у групу ефебів. Громадянське повноліття наступало у 30 років. Спартанське виховання виявило суттєвий вплив на долю самої держави. Зворотною його стороною став поступовий занепад інтелектуального життя Спарти (відомо, що з ослаблених дітей часто виходили генії). Згодом відбувся занепад самої державності. Однією із серйозних проблем грецьких держав стала проституція, яка існувала на «законних» підставах: храми, в яких утримувалися жінки, знаходились в основному на узбережжях, де було багато приїжджих. Диктеріони (будинки проституції) вважалися настільки необхідними, що були визнані недоторканними сховищами: у них одружений чоловік не міг бути осуджений за подружню зраду, а кредитор не мав права шукати там боржника. Легальна проституція вела до поширення венеричних захворювань, про які писав ще батько медицини – Гіппократ. У Давньому Римі, як і в Греції повною мірою запроваджувався принцип влаштування за державний рахунок свят і пригощань для бідняків. Видовища можна розділяти на такі групи: ігри в цирку, ігри в амфітеатрі (бої гладіаторів), балет, театральні вистави тощо. Бої дуже часто завершувалися смертю переможених, часто за вимогою глядачів (вони при цьому опускали вниз палець). Слід відзначити, що мало хто відважувався засуджувати людські змагання, тим більше, що вільні римські громадяни не вважали повноцінними людьми ні рабів, ні злочинців, ні військовополонених. Одним із небагатьох, хто відважився виступити проти вбивств людей на арені амфітеатру, був філософ Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), вихователь та вчитель імператора Нерона. Спроби забезпечити порядок у державі філантропічним шляхом проявлялися в діяльності римських імператорів не тільки через влаштування «видовищ». Так, Август запровадив спеціальні посади чиновників, які відповідали за організацію суспільних робіт та за розподіл хліба серед народу; при Клавдії з’явились чиновники, які відповідали за опіку сиріт. У суспільній свідомості також виникли ідеї необхідності організації системи державної допомоги нужденним. Так, наприклад, римський письменник і вчений Пліній Старший вважав за необхідне підтримувати нужденних. Політичний діяч і письменник Цицерон вбачав смисл служіння державі в збагаченні бідних та у викупі полонених співвітчизників. Слід відзначити, що Рим та інші міста імперії перебували в дуже складному становищі. Хворі помирали від безсоння через те, що неперетравлена їжа застрявала у запаленому шлунку. Міста переслідували дві біди: злидарі та розбійники. Мандрівники часто ставали здобиччю злодіїв. Дуже серйозною проблемою для Риму стала проституція. Вона підтримувалася давніми традиціями. Ставлення до проституток було відкрито зневажливе. Вони не вносилися в цензи (списки населення), а реєструвались в особливих списках, що означало відсутність громадянства. Така ж роль відводилась і особам, які займалися посередництвом, хоч при цьому вони мали плати податки на утримання громадянських споруд. Проститутки носили спеціальний одяг. Їм не дозволялося використовувати білі стрічки, якими підтримували зачіски молоді дівчата. Політика «хліба і видовищ» не принесла Риму тих переваг, які були в Давній Греції – внутрішня гармонія і соціальний мир. На фоні загальної духовної кризи, що вразила античний світ на межі двох ер, популярності набуло християнство і діяльність перших християнських діячів. Отже, зародки підтримки нужденних виникли ще в стародавньому світі. На Давньому Сході існували спеціальні установи для надання допомоги нужденним – бідним, бездомним, калікам, сиротам, вдовам, старим. Існувала система допомоги дітям незаможних батьків і сиротам (аліментації), практикувалися превентивні заходи: розподіл хліба та грошей з метою запобігання бідності тощо.
|