Проблеми періодизації історії соціальної роботи

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Система соціальної допомоги подолала в своєму розвитку шлях від філантропічного підходу в підтримці соціально вразливих груп населення, що зародився в прадавні часи, до перетворення її на професійну діяльність. Соціальна робота як фах зародилася в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Професіоналізація соціальної допомоги охоплює певні послідовні етапи. В процесі свого розвитку фахова діяльність соціальних працівників збагачувалась новими моделями практики і методами роботи, перебувала під впливом різних наукових та ідеологічних концепцій, які вагомо позначалися на змісті соціальної роботи.

Соціальна робота, як і будь-який вид діяльності, має власну історію і логіку розвитку. Проте спроби визначити більш-менш точну дату її виникнення не були успішними, оскільки науковці схиляються до різних точок відліку цієї історії. Це зумовлено тим, що до соціальної роботи часто відносять програми суспільної допомоги, традиції доброчинності й волонтерства.

За твердженням авторів енциклопедичного словника із соціальної роботи, становлення її відбувалося за такою логікою: «потреби: індивіда та суспільства, суспільне усвідомлення їхньої значущості – накопичення практичного досвіду допомоги у реалізації індивідуальних і загальносоціальних потреб, його осмислення і формування теоретичної бази – визнання необхідності професійної підготовки кадрів для здійснення цього специфічного виду діяльності». Відповідно до цього підходу чимало авторів розпочинають відлік історії соціальної роботи від Давніх Єгипту, Китаю, часів античності, часів Київської Русі тощо. У деяких українських та російських університетах до програми підготовки соціальних працівників включено курси, у межах яких вивчають історію соціальної роботи від прадавніx традицій милосердя.

На Заході, де соціальна робота як фахова діяльність існує понад сторіччя, розмежовують благодійність як добровільну діяльність і соціальну роботу як систематичну, організовану фахову допомогу. Ілюстрацією цього підходу є міркування сучасного британського вченого Теодора Шаніна: «Часто доводиться чути думку, мовляв, соціальна робота – це просто сучасний світський варіант релігійної благодійності, вкорінений у середньовіччі. Насправді благодійність і соціальну роботу об'єднує лише загальна альтруїстична установка. За всіма основними параметрами – цілями, методами і структурою, пов'язаною зі спеціальною підготовкою працівників-виконавців, – вони суттєво відрізняються, являючи собою якісний стрибок у нове і різне. Найважливішим рушієм людей, котрі займалися благодійністю, було їхнє почуття морального обов'язку, прагнення робити добро – зазвичай вони походили від віри у безсмертя душі. Акцент робився на того, хто творив добро, а його внесок вимірювався розміром і тривалістю допомоги. Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, котрій він допомагає, могла обходитися без цієї допомоги і без соціального працівника, що стає тепер ключовим критерієм професійного успіху. Процес, за допомогою якого намагаються досягнути цього, називають по-різному: реабілітація, нормалізація, реадаптація. Але головна мета тут завжди полягає в поверненні «клієнтові» здатності діяти самостійно за наявних соціальних умов. Для цього майбутніх соціальних працівників вчать розуміти індивідуальну психологію «клієнтів», характер зв'язків людини із родинним та більш широким оточенням, навчають засобам розвитку у підопічних активності та самостійності. Можна сказати, що наріжним каменем благодійності як виду соціальної активності є прагнення та переконання тих, хто надає допомогу. У соціальній роботі центральною фігурою є «клієнт», а метою – звільнення його від потреб у соціальних працівниках».

Наявність двох підходів (соціальна робота як благодійництво і соціальна робота як фахова діяльність) до визначення початку відліку історії соціальної роботи певною мірою обумовлена базовим конфліктом цього фаху. Річ у тім, що в процесі становлення соціальної роботи конкурували різні погляди щодо її суті і призначення, внаслідок чого утворилися дві її моделі:

1) науково-виробнича модель, яка ґрунтуєтеся на емпіричних методах і поціновує аналіз, техніку виконання;

2) гуманістично-демократична модель, яка спирається на філософські принципи і поціновує свободу вибору, здатність до особистого розвитку і права людини.

Попри те що на основі гуманістично-демократичної моделі створено міжнародні етичні стандарти соціальної роботи, домінантною парадигмою (грец. paradeigma – приклад, взірець) фаху стала саме наукова модель. Тому відлік історії соціальної роботи прийнято вести від часу її професіоналізації. Однак навіть такий відлік є проблематичним, оскільки в різних країнах соціальна робота професіоналізувалася в різний час. Крім того, відсутнє єдине розуміння самого поняття «професіоналізація». Одні вчені пов'язують її з виникненням спеціальної підготовки соціальних працівників, інші – з появою фахових асоціацій, розвитком наукових підходів у соціальній роботі та визначенням її фахових меж, з появою державної системи соціального забезпечення.

Американська дослідниця Філіс Дей пов'язує початок «професіоналізації» соціальної роботи зі створенням у 1913 р. спеціального бюро із соціальної роботи у межах Міжуніверситетського бюро професій. Український фахівець Ганна Попович стверджує, що визнання соціальної роботи як професії відбулося в США у 1915 р. Британська асоціація соціальних працівників у 1995 р. відзначила сторіччя медичної соціальної роботи, оскільки в 1895 р. у королівському госпіталі було створено спеціальні посади «елмонерів» (добровільних помічників).

Радикальніших поглядів дотримується Т. Шанін, стверджуючи, що «поняття соціальний працівник» увійшло в обіг наприкінці XIX – на початку XX ст. Але як самостійний фах і академічна дисципліна «соціальна робота» утвердилася лише після Другої світової війни. Ідеї New Deal («Нової справи», політичного курсу, що заклав основи соціального забезпечення) у США в 30-ті роки, а в 40-ві на західноєвропейських теренах ідеї держави загального добробуту (welfare state) стали визнанням права кожної людини на певний мінімум гідного існування і перетворення держави на гаранта реалізації цього права. Однак невдовзі після цього з'ясувалося, що для їх втілення недостатньо належних законів і матеріальних ресурсів, необхідна ще й спеціальна система індивідуальної допомоги людям, які з різних причин не вписуються у суспільство. Нормативні положення уряду, державні асигнування на соціальні потреби повинні були дійти до конкретного адресата, відповідати його потребам і запитам, а іноді й мали бути суттєво переглянуті, як того потребує практика. Реалізацію цієї функції взяли на себе соціальні працівники.

Загалом виникнення фаху «соціальна робота» важко пов'язати з конкретною датою, раціональніше розглядати його як історичний процес, який у своєму розвитку подолав такі етапи професіоналізації:

- перетворення діяльності на основне заняття для певної групи людей;

- організація спеціальних навчальних закладів для підготовки соціальних працівників;

- політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів щодо надання професійній асоціації офіційних повноважень;

- розроблення і затвердження етичного кодексу професії.

У кожній країні процес професіоналізації мав свої особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу. (Т.В. Семигіна)