Лекція 6.

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні іноземні інвестиції

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обўєктом розміщення капіталу і відповідний доход. Прямі іноземні інвестиції (ППІ) – вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

До складу прямих інвестицій входять:

- вкладання компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові, дочірних підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%, асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);

- реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденти і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;

- внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовўязання; інструменти грошового ринку та інші).

Інвестування може здійснюватися різними методами:

- через розвиток контрактних форм співробітництва;

- злиття і придбання підприємств;

- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств

Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:

· у посиленні диверсифікації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи та структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

· у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та та змін структури глобальної економіки;

· у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угрупувань;

· у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям;

· у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

- контроль над ними;

- високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;

- доступ до зовнішніх ринків;

- переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);

- часткове право власності.

Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

1.Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).

2.Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.

3.Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.

4.Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

5.Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентноздатність.

6.Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.

7.Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм.

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу. Досвід притягнення і використання іноземних прямих інвестицій як розвинутими, так і країнами, що розвиваються, свідчить, що при належній державній політиці вони служать потужним джерелом відновлення виробничого апарату країни-реципієнта (приймаючої країни), одним із важливих генераторів її економічного росту, ефективним засобом підвищення конкурентноздатності експорту, розширення і зміцнення позицій країни у світовій економіці.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій " скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно " брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику.

Середина 80-х років відзначена радикальним поворотом у політиці регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в усьому світі. Це було обумовлено прискоренням процесу глобалізації і початком проведення широкомасштабних ринкових реформ у ряді країн Третього світу, а потім і в постсоціалістичних державах. У переважній більшості держав, де колись існувала безліч обмежень на доступ іноземного капіталу і твердий контроль за його діяльністю, загальний вектор регулювання ПІІ змінився на прямо протилежний. Був переглянутий інвестиційний режим у напрямку максимально повного включення прямих закордонних інвестицій у стратегію економічного розвитку і росту. Це відбилося в безпрецедентній по масштабах і темпам лібералізації режиму регулювання ПІІ.

У цілому виділяються два основних типи торговельних та інвестиційних режимів: зовнішньоспрямовані (експортоорієнтовані) та внутрішньоспрямовані (імпортозаміщуючі). Регулювання іноземного інвестування здійснюється на внутрішньому (країн базування і вкладення капіталу) та зовнішньому (двосторонніх угод, регіональному, світовому) рівнях. Сучасна еволюція іноземного інвестування супроводжується його лібералізацією. В 2000 р. 60 країн ввели до своїх інвестиційних режимів зміни ліберального характеру, які були пов'язані з розширенням системи стимулів, лібералізацією умов діяльності, з лібералізацією галузевого регулювання і із збільшенням кількості гарантій. Водночас 4% їх було спрямовано на зменшення числа стимулів і 2% — на посилення контролю

На економіку приймаючої країни іноземне інвестування справляє двоякий вплив. З одного боку, через конкуренцію можливими є гальмування розвитку місцевих фірм або навіть їх банкрутство, а з іншого — навпаки, присутність іноземних філій змушує національні підприємства мобілізувати зусилля на оптимізації виробничого потенціалу. Іноземна конкуренція може і має бути використана як примусовий стимул до вдосконалення господарської діяльності національних підприємств.

Однак лібералізація режиму ПІІ, усуваючи формальні перешкоди, полегшує вхід на національні ринки, іноді загострюючи там конкуренцію. З огляду на специфічний характер активів ТНК та їх транснаціональних організаційних структур, і тим більше — на вагомі конкурентні переваги, за якими вони нерідко перевершують національні компанії, ПІІ здатні посилити концентрацію ринку, а ТНК — вдаватися до обмежувальної або анти конкурентної практики, що може загальмувати розвиток підприємств у країні-реципієнті. Це свідчить про необхідність диференціації регулюючих функцій держави, а також зваженого і поетапного проведення лібералізації її зовнішньоекономічної діяльності.

Головні методи стимулювання іноземних інвесторів охоплюють:

1) фіскальні (зниження податку на доходи корпорацій; податкові канікули; прискорена амортизація; дозвіл на інвестування та реінвестування; зменшення податкових платежів залежно від кількості працюючих чи інших видатків, пов'язаних з працею; скорочення податку на доходи корпорацій залежно від обсягу витрат на маркетинг і підвищення дієздатності підприємства; заходи, спрямовані на збільшення доданої вартості; стимулювання імпорту (звільнення від імпортного мита на інвестиційні товари, устаткування, запчастини, комплектуючі та сировину, пов'язані з виробничим процесом; відстрочки сплати мита на імпортні матеріали); стимулювання експорту (звільнення від експортного мита; пом'якшення оподаткування доходів від експорту; зменшення податків на прибуток для діяльності, що приносить валюту, або на експортну продукцію обробної промисловості; повернення мита);

2) фінансові (прямі субсидії на повне або часткове покриття капіталовкладень, витрат виробництва або вартості маркетингу інвестиційного проекту; субсидована позичка; гарантування позички; поручництво експортного кредитування; покриття витрат венчурного капіталу за рахунок коштів державного бюджету; державне страхування за пільговими ставками; покриття від коливань валютного курсу, знецінення валюти, некомерційних ризиків (експропріації, політичних заворушень);

Інші (субсидування послуг, включаючи допомогу в пошуках ресурсів на фінансування і втілення проекту, а також на управління ним; надання інформації про ринки і наявність сировини; допомога у навчанні та перенавчанні; технічне сприяння " ноу-хау"; укладання преференційних урядових контрактів; захист від імпортної конкуренції; спеціальний режим щодо курсу іноземної валюти (включаючи спеціальний валютний курс); спеціальні знижки при переказі прибутку чи капіталу).

В основі залучення кожною країною іноземного капіталу лежать галузеві та регіональні пріоритети. У чистому вигляді їх не існує, тому при дослідженні мову можна вести лише про загальну перевагу тим чи іншим критеріям у рамках пріоритетів економічної політики (це актуально для України, хоча в умовах переходу до ринкової економіки та обмеженості фінансових ресурсів визначення пріоритетів, з одного боку, є дуже складним, а з іншого — актуальним). Урахування цих критеріїв слугує важливим інструментом регулювання надходження іноземного капіталу в національну економіку.
Необхідно виходити з того, що значне прискорення темпів зростання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) — одна з визначальних характеристик інтенсифікації глобалізаційних процесів, транснаціоналізації системи міжнародних фінансів. Лише в період від 1990-го по 2003 рік загальний обсяг ПІІ в світовій економіці зріс з 1954 млрд. до 7123 млрд. дол. До того ж зазначена динаміка супроводжувалася розширенням потоків іноземних портфельних інвестицій, як і загалом — випереджальним зростанням обсягів зовнішньої торгівлі. Важливо враховувати: темпи відповідного зростання ПІІ істотно перевищують кумулятивні (внутрішні + зовнішні) вкладення в основний капітал, що прийнято вважати одним із найважливіших індикаторів інтернаціоналізації відтворювальних процесів. Якщо 1999 року частка ПІІ в загальному обсязі капіталовкладень у світі становила 4, 3%, то в 2003-му — 10, 1%.

Не можна сказати, що в попередні роки наша країна цілком випадала з цього процесу. Якщо на кінець 1999-го ПІІ в Україну дорівнювали 2, 8 млрд. дол., то на 1 липня ц.р. — 9, 1 млрд. Лише за один 2004-й їхній обсяг зріс на 1930, 3 млн. дол. (23%). Однак ці показники істотно поступаються динаміці ПІІ в країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). 2004 року в загальному обсязі капітальних інвестицій в Україні ПІІ становили лише 3, 6%, тоді як у країнах ЦСЄ — близько 15%. Лідером серед тамтешніх країн є Чехія, де на душу населення припадає 2, 6 тис. дол. ПІІ, тоді як у Польщі — 1, 2 тис., а в Україні — лише 192 дол.