Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Складним називають речення, у якому його частини, які мають будову простих речень, об’єднані в одне ціле за змістом та інтонацією.
|
|
Отже, речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-присудкових) центрів, називається с к л а д н и м.
Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В.Сосюра) – складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: Лиш той може творити і хто любить.
Складне речення об’єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв’язки між явищами.
В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що
мають свої синтаксичні центри, робляться невеликі паузи, а на письмі ставляться коми: : Живем'о так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев,
які ростуть поруч (М.Томенко).
Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва “просте речення” хоч і двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.
Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об’єднуватися між собою різними зв’язками – як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них (сполучникові і безсполучникові).
Цей зв’язок (між двома простими реченнями в складному) буває:
Сурядний – за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко).
Підрядний – за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників):
Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю.Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово – не просто школа, а життя (Ю.Яновський).
Цей погляд панував ще у XIX ст.
Безсполучниковий – за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло – не чекай добра (Д.Білоус).
Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв’язку).
На фоні складносурядних і складнопідрядних речень внаслідок удосконалення граматичної будови української мови розвинулися інші структури складного речення:
1. Складні речення змішаного типу (речення з сурядністю і підрядністю або сурядно-підрядні) є багаточленними (мінімум 3 члени і більше).
2. Складні речення проміжного типу між сурядністю й підрядністю).
Серед різноманітних складних речень в українській мові на першому місті за вживанням стоять змішані речення різних типів та різновидів, безсполучникові та складносурядні.
Смислові та синтаксичні зв’язки у складних реченнях виражаються за допомогою різних засобів. До них належать:
Сполучники; сполучні слова; співвідносні слова; інтонація; порядок компонентів; співвідношення способових форм присудків; лексичні засоби; спільні другорядні члени.
Декілька засобів розглянемо:
Сполучники є типовим засобом зв’язку в складних реченнях. Для вираження сурядних зв’язків між ними використовуються сполучники сурядності:
єднальні (зі сполучниками і (й), та (і), ні..ні);
протиставні (а, але, проте, зате, однак, та (але);
розділові (або, чи, хоч, то...то, не то...не то, хоч..хоч, або...або).
Сполучники підрядності пов’язують не тільки рівноправні частини складного речення – залежну частину та підпорядковану і разом з тим виражають смислові зв’язки між ними.
З’ясувальні: що, щоб, як
Часові: коли, тільки, як, ледве
Причиннові: бо, тому що, через те що
Умовні: або, як, коли
Мети: щоб, для того щоб, аби
Допустові: хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай
Порівняльні: як, мов, немов, наче.
Сполучні слова функціонують у складнопідрядних речень, пов’язуючи підрядне речення з головним, виражаючи певні відношення між ними і разом з тим є членами підрядних речень. У ролі сполучних слів виступають займенники й прислівники.
Хто в темряву дивиться, той от світла кривиться.
Співвідносні вказівні слова (переважно вказівні займенники) вживаються тільки в головних реченнях будуючи його членами.
Де робить гурточок, там повний куточок.
Інтонація об’єднує в одне граматичне ціле окремі компоненти надаючи вислову смислової закінченості. Розрізняють типи інтонації:
Перелічення, протиставлення, причинново-наслідкові відношення, умовно-наслідкові.
Схема 1.
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
|
|