Складним називають речення, у якому його частини, які мають будову простих речень, об’єднані в одне ціле за змістом та інтонацією.

Отже, речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-присудкових) центрів, називається с к л а д н и м.

які ростуть поруч (М.Томенко).

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва “просте речення” хоч і двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об’єднуватися між собою різними зв’язками – як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них (сполучникові і безсполучникові).

Цей зв’язок (між двома простими реченнями в складному) буває:

Сурядний – за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко).

Підрядний – за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників):

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю.Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово – не просто школа, а життя (Ю.Яновський).

Цей погляд панував ще у XIX ст.

Безсполучниковий – за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло – не чекай добра (Д.Білоус).

Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв’язку).

На фоні складносурядних і складнопідрядних речень внаслідок удосконалення граматичної будови української мови розвинулися інші структури складного речення:

1. Складні речення змішаного типу (речення з сурядністю і підрядністю або сурядно-підрядні) є багаточленними (мінімум 3 члени і більше).

2. Складні речення проміжного типу між сурядністю й підрядністю).

Серед різноманітних складних речень в українській мові на першому місті за вживанням стоять змішані речення різних типів та різновидів, безсполучникові та складносурядні.

Смислові та синтаксичні зв’язки у складних реченнях виражаються за допомогою різних засобів. До них належать:

Сполучники; сполучні слова; співвідносні слова; інтонація; порядок компонентів; співвідношення способових форм присудків; лексичні засоби; спільні другорядні члени.

Декілька засобів розглянемо:

Сполучники є типовим засобом зв’язку в складних реченнях. Для вираження сурядних зв’язків між ними використовуються сполучники сурядності:

єднальні (зі сполучниками і (й), та (і), ні..ні);

протиставні (а, але, проте, зате, однак, та (але);

розділові (або, чи, хоч, то...то, не то...не то, хоч..хоч, або...або).

Сполучники підрядності пов’язують не тільки рівноправні частини складного речення – залежну частину та підпорядковану і разом з тим виражають смислові зв’язки між ними.

З’ясувальні: що, щоб, як

Часові: коли, тільки, як, ледве

Причиннові: бо, тому що, через те що

Умовні: або, як, коли

Мети: щоб, для того щоб, аби

Допустові: хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай

Порівняльні: як, мов, немов, наче.

Сполучні слова функціонують у складнопідрядних речень, пов’язуючи підрядне речення з головним, виражаючи певні відношення між ними і разом з тим є членами підрядних речень. У ролі сполучних слів виступають займенники й прислівники.

Хто в темряву дивиться, той от світла кривиться.

Співвідносні вказівні слова (переважно вказівні займенники) вживаються тільки в головних реченнях будуючи його членами.

Де робить гурточок, там повний куточок.

Інтонація об’єднує в одне граматичне ціле окремі компоненти надаючи вислову смислової закінченості. Розрізняють типи інтонації:

Перелічення, протиставлення, причинново-наслідкові відношення, умовно-наслідкові.

Схема 1.

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ