Сцена третя

Луг біля Альторфа.

На передньому плані дерева. У глибині на жердині висить капелюх. Перспектива замикається покритої заповідним лісом горою, над якою височіє ланцюг снігових вершин.

Фрісгард і Лёйтхольд стоять на сторожі,

Фрісгард

Ми вартуємо даремно. Ніхто сюди Віддати пошану капелюсі не входить. Бувало, як на ярмарку, народ Юрмився тут. Але став пустелею луг, Коли на жердині опудало повисло.

Лёйтхольд

До досади нашої, тільки набрід один В дірявих шапках повз нас проходить. А хто поважний, ті швидше гака Неабиякого дадуть, щоб повз капелюхи Не проходити і спін перед нею не гнути.

Фрісгард

А все ж по цій площі сьогодні З ратуші довелося йти народу. Ну, думаю, улов багатий буде, Адже нікому до капелюхи справи немає. Але Рёссельман, їх поп, побачивши це, Якраз він йшов з причастям від хворого, У нашої капелюхи раптом зупинився Псаломщик у дзвоник задзвонив І на коліна стали всі, я теж Перед причастям, але не перед капелюхом.

Лёйтхольд

Ганебний стовп для нас самих, приятель, Ось цей жердину з напяленная капелюхом. Адже его сором для доброго вояки Бути на посту перед пустою капелюхом. За це все нас має право зневажати. Відважувати поклони перед капелюхом Повір! безглуздий це, брат, наказ!

Фрісгард

Ну, ось ще, перед пустою капелюхом! Ти ж кланяєшся голові порожньою?

Гільдегарди, Мехтгільда ​ ​ і Ельсбет входять з дітьми і стають навколо жердини.

Лёйтхольд

Ех, бачу я, ти підслужитися хочеш, І добрий люд залучити в біду ти радий. По мені, йди хто хоче повз капелюхи, А я на все дивитися крізь пальці буду.

Мехтгільда

Он Фохт висить! Поважний більше, діти!

Ельсбет

Забратися б йому, залишивши капелюх. Повір, не гірше було б країні!

Фрісгард

(Проганяючи їх)

Ви тут навіщо? Забирайтеся! Живо! Хто кликав вас? Ви мужів сюди надішліть. Їх підбили не виконувати наказ!

Жінки йдуть.

Входить Телль з самострілом, ведучи сина за руку. Вони йдуть на авансцену, не звертаючи уваги на капелюх.

Вальтер

(Показує на гору, покриту заповідним лісом)

Чи не правда, батько, там, на горі, Як сокирою по дереву вдариш, З рани бризне кров?

Телль

А хто сказав?

Вальтер

Пастух Там зачаровані дерева. І кажуть, у тих, хто їм шкодив, Одна рука з гробу проростала.

Телль

Неправда, це заповідний ліс. Он бачиш там вершини снігові, Ті, що йдуть вгору, за хмари?

Вальтер

Те льодовики. Вони гримлять ночами, На нас звідти котяться лавини.

Телль

Так от, давно б важкі лавини Засипали селенье наше Альторф, Але ніби всенародним ополченням Зустрічає їх наш заповідний ліс.

Вальтер

(Трохи подумавши)

А є краї, де немає ні скель, ні гір?

Телль

Спускаючись з наших гір все нижче, нижче, Перебіг слідуючи потоків бурхливих, Доходиш до рівнини неосяжної, Де, пінячись, не шумлять лісові води, Але річки тихо, спокійно ллються; Там широчінь спокійна іншої природи, Куди сягає око всюди ниви, І вся країна як сад великий, красивий.