Романтичний дух часу, що так яскраво був виражений у поетичній творчості, все сильніше пронизував і академічні роботи Шевченка. Прикладом є акварель Натурниця (1840).

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Присутність академізму загалом виправдана, що буде наявним в низці творів: " Марія" (ілюстрація до поеми О.Пушкіна " Полтава"), " Циганка-ворожка", навіть " Катерина" (1842).

Ародні демократичні симпатії Шевченка далі виявлялись ще проникливіше. Наступного року він створив картину " Селянська родина" (1843) — знову оригінальний твір, що не мав аналогій в українському та будь-якому іншому мистецтві

Мета: ознайомити учнів із графічним мистецтвом Т.Шевченка.

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

1.Особливості графічного мистецтва Т.Шевченка

Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі, любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії “Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Серія гравюр Шевченка з «Живописної України» — хоч сам альбом дуже велика рідкість — досить відома з репродукцій. Одна гравюра — історичного змісту («Дари в Чигирині»), одна — казкового («Москаль і смерть»), дві — побутового («Судня рада» і «Сватання») і два краєвиди — «Видубицький монастир» і «В Києві».

Серія " Живописна Україна" — унікальне явище в історії українського мистецтва. Без перебільшення, ця серія неповторна, адже ніхто з художників до Шевченка так широко ще не розкривав творчі можливості, поєднуючи високий мистецький рівень і масштабність творчого діапазону.

Центральний офорт — " Дари в Чигирині 1649 року", або як Шевченко сам назвав у листі до О.Бодянського — " Дари Богданові і українському народові", створений цим за ескізом, виготовленим ще в Україні, напевно, після відвідин Чигирина.

Шість офортів першого випуску " Живописної України" становили унікальну за художнім вирішенням і невідомим для попереднього мистецтва змістом серію, якою благородно завершиться духовний зв'язок з традицією, історією, літературою, хоча остання органічно входила в творче життя Шевченка, збагачуючи його творчий процес.

Відомий графічний твір — " Розп'яття" (1850), що мав перерости у закінчений вівтарний образ і на який Шевченко покладав великі надії, так і залишився в ескізі

У Шевченка в останньому короткому творчому періоді простежувались певні зміни, які торкнулися стилю художника, сприймання людини, інтерпретації природи і середовища, поглиблення уваги до технічної досконалості. Він звертався до мистецтва XVII ст., передусім до Рембрандта, за технічною довершеністю офорту, і переможно досяг виняткової досконалості. Крім нього, у мистецтві XIX ст. ніхто більше не осягнув такого глибокого пізнання мистецького світу геніального голландця. Шевченка назвуть " руським Рембрандтом"

Тема: Послідовники Т.Шевченка Жемчужников, Трутовський.

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом. Жемчужников, Трутовський.

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

У ці роки все, що заслуговує на увагу, було створено не у великих культурних центрах, а в степах Казахстану, де у важких умовах заслання намагався працювати, незважаючи на заборону, Т. Шевченко, а також в українських селах, де збирали матеріал для своїх творів вірні послідовники Кобзаря — Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутов-ський.

Лев Миха́ йлович Жемчу́ жников (*2 (14 листопада) 1828 — 24 липня (6 серпня) 1912) — український і російський художник.

Народився у селі Павловці Єлецького повіту на Орловщині. В 1849—1852 роках навчався в Петербурзькій академії мистецтв у Карла Брюлова та Олексія Єгорова. В 1852 році жив в Україні, збирав український фольклор. Мандрував селами України, жив у Василівці у матері Гоголя.Тоді ж вперше познайомився з творчістю Тараса Шевченка. Допомагав матеріально поету на засланні та особисто зустрічався з ним в 1860 році. Продовжуючи традиції Шевченкової «Живописної України» (1844) в 1861—1862 роках виконав серію офортів під такою ж назвою та видав їх альбомом як додаток до журналу «Основа».

Найвідоміші твори Жемчужникова присвячені Україні:

картини «Кобзар» (1854), «Лірник у хаті» (1857), «Козак їде на Січ» (1857);

графіка «Жниця» (1851), «Козак у степу» (1853), «Покинута» (1860), «Українка», «Хлопчик-жебрак», «За штатом» та інші твори.

Трутовський народився у Курську, вихований у родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині, 1845—1849 учився в Петербурзькій Академії Мистецтв, з 1860 — академік. Художник належав до панівного в другій половині 19 століття реалістично-академічного напрямку.

Численні жанрово-ілюстративні олії, акварелі з української тематики:

Мета: ознайомити учнів із причинами виникнення напряму в живописі.

1.Передумови створення нового напрямку в мистецтві Росії-передвижники.

2.Які художники створили об`єднання передвижників

Передвижники – це живописці реалістичного напрями, котрі входили в найбільше російське прогресивне демократичне об'єднання – Товариство пересувних художніх виставок (1870- 1923гг). Створене з ініціативи РР. Мясоєдова, М.М. Ге, В. Г. Перова, Товариство включило до свого складу передові сили російської демократичної художньої культури, зокрема ряд членів распадавшейся вже до того часу Артілі художників, воно розвивало кращі традиції такого поєднання. Товариство була принципово нову, своєрідну творчу організацію художників, виникнення якої, проте, було підготовлено попереднім розвитком російського реалістичного мистецтва і особливо мистецтва 50-60-х років 19 века.

Передвижники ставили собі завдання общественно-эстетического виховання народних мас і прагнули широкої популяризації свого мистецтва. У зв'язку з цим вони влаштували, починаючи з 1871 року, у Петербурзі й у Москві 48 виставок, які потім зазвичай пересувалися ними на Київ, Харків, Одесу, Кишинів, Риги, Казань, Орел й великі міста країни. Звідси й сталося назва «передвижники».

Ідейним і організаційним керівником передвижників довгі рік було І.Н. Крамськой. Важливе значення у розвиток і популяризація мистецтва передвижників мала діяльність В.В. Стасова, зокрема, його критичні статті, що й ні формально членом Товариства, по суті був поруч із Крамским ідеологом цього объединения.

До складу товариства у різний час входили А.М. і В.М. Васнецови, І.І. Левітан, В.Є. Маковський, В.М. Максимов, В.Д. Полєнов, И.Е. Рєпін, К.А. Савицький, О.К. Саврасов, В.А. Сєров, В.І. Суриков, І.І. Шишкін, Н.А. Ярошенко. У виставках передвижників брали участь М.М. Антокольський, В.В. Верещагін, С.А. Коровін. Членами Товариства були також визначні українські, вірменські, латиські, мордовські художники: К.К. Костанди, П.О. Левченко, В.Я. Суреньянц, К.Ф. Гун.

Передвижники боролися і з Академією мистецтв, культивировавшей абстрактне, идеализированное мистецтво, далекий від потреб і запитів трудового народу, і з різними декадентськими, естетичними течіями, провозглашавшими ідеалістичний гасло «мистецтво для искусства».
Своїм творчістю, і діяльністю з його популяризації передвижники активну участь у широкому общедемократическом русі епохи, у боротьбі прогресивних суспільних груп проти самодержавства і пережитків кріпацтва за царської Росії. Саме тому передвижників підтримувала передова частину майна товариства. Разом про те передвижники піддавалися усіляким обмеженням із боку офіційних установ царської Росії, прямий цькуванні і гонінням із боку реакційної печати.
Протягом 70-80-х років 19-го століття творчість передвижників поглиблювалося і удосконалювалося. Їх організація міцніла, набувала дедалі більше авторитет популярність широкій публики.

Мета: ознайомити учнів із творчістю І.Крамського.

Художник-живописець, малювальник, майстер картини на історичний, казковий сюжет. Теоретик мистецтва, художній критик, педагог. Представник критичного реалізму.

Народжений у провінції, в сім'ї писаря, І. Н. Крамськой пробивався до мистецтва з рідкісним завзяттям. У 1857 р., опинившись у Петербурзі, ризикнув без підготовки складати іспити до АХ і був прийнятий.

Рано подорослішав, мислячий і начитаний, він швидко набув авторитет серед товаришів і, природно, став одним з ватажків " бунту чотирнадцяти" в 1863 р., коли група випускників відмовилася писати дипломні картини на заданий міфологічний сюжет. Після відходу бунтарів з АХ саме Крамськой очолив створену за його ініціативою Артіль художників - своєрідну комуну. У ці роки він багато займався портретами, головним чином замовними, для заробітку, виконуючи їх у техніці " мокрого соусу", що дозволяла імітувати фотографію. З його ранніх робіт особливо виділяються портрет В. М. Максимова (1866) і автопортрет (1867).

Крамськой покинув Артіль, захоплений новою ідеєю - створенням ТПХВ. Він взяв участь у розробці статуту Товариства і відразу став не тільки одним з найбільш діяльних і авторитетних членів правління, але й ідеологом Товаристває

Найбільших успіхів Крамського вдалося домогтися в портретному творчості. Він зобразив багатьох діячів російської культури: Л. М. Толстого (1873), І. І. Шишкіна (1873), І. А. Гончарова (1874), Я. П. Полонського (1875), П. П. Третьякова, Д. В. Григоровича, М. М. Антокольського (усі 1876), Н. А. Некрасова (1877-78), М. Є. Салтикова-Щедріна (1879) та ін; частина цих портретів була написана спеціально на замовлення П. П. Третьякова для його картинної галереї.

Великим явищем мистецтва стали зображення російських селян: " Полесовщік" (1874), " Споглядальник" (1876), " Мина Моїсеєв" (1882), " Селянин з вуздечкою" (1883).

Все ж саме в 1880-х рр.. він піднявся на новий щабель - добився більш глибокого психологізму, що дозволяв часом оголити приховану суть людини. Таким він проявив себе у портретах І. І. Шишкіна (1880), В. Г. Перова (1881), А. С. Суворіна (1881), С. С. Боткіна (1882), С. І. Крамськой, дочки художника (1882), В. С. Соловйова (1885). Напружена життя підірвала здоров'я художника, не дожив до п'ятдесяти років.

Мета: ознайомити учнів із творчістю В.Перова

Перов Василь Григорович [21.12.1833 (2.1.1834) або 23.12.1833 (4.1.1834), Тобольськ, — 29.5(10.6). 1882, с. Кузьмінки, нині в межі м. Москви], російський живописець. Вчився в Арзамаській школі живопису А. В. Ступіла (1846—49) і в Московському училищі живопису, творення і архітектури (1853—61)

Член-засновник Товариства пересувних художніх виставок. На початку 60-х рр. Перов створив ряд викривальних жанрових картин: детально розповідаючи про нескладні буденні події, підсилюючи і загострюючи (аж до гротеску) соціальні характеристики персонажів, вказував на конкретних носіїв суспільного зла в крепостнічеськой Росії [«Сільський хресний хід на пасці» (1861), «Чаювання в Митіщах» (1862).

У 2-ій половині 1860-х рр. критичні тенденції в творчості Перов реалізуються в творах, пройнятих співчуттям і співчуттям до жебрака, знедоленого люду. У картинах створює загальний емоційний стан твору («Проводи небіжчика», 1865, «„Тройка". Учні майстрові везуть воду», 1866, «Утоплениця», 1867, «Останній шинок в застави», 1868, - все в Третьяковськой галереї). У 2-ій половині 1860-х рр. створив ряд картин, близьких по жанру до портрета, в яких прагнув передати індивідуальні якості людей з народу, їх здатність глибоко мислити і відчувати («Фомушка-сич», 1868, «Мандрівник», 1870, - обидві в Третьяковськой галереї). На початку 70-х рр. у пошуках позитивних героїв П. працював над портретами представників передової російської інтелігенції, підкреслюючи в них творчий початок. Для портретів П. характерні об'єктивність відношення до моделі точність соціальної характеристики, єдність композиції, пози і жесту з психологічним станом людини (портрети: А. Н. Островського, 1871, В. І. Даля і Ф. М. Достоєвського — обидва 1872).

У 1870—80-х рр., в умовах зростання суспільних протиріч в післяреформену епоху, коли були вичерпані можливості просвітницької критики дійсності, Перов випробувала ідейна криза (у 1877 порвав з передвижниками): від викривальних жанрових тим він перейшов переважно до побутопісательським «мисливським» сценам («Птахолов», 1870, «Мисливці на привалі» і «Рибалка» — обидві 1871. Викладав в Московському училищі живопису, творення і архітектури (1871—82). Учні: Н. А. Касаткин, С. А. Коровін, М. Ст Нестеров, А. П. Рябушкин.

«Син дяка, вироблений в колезькі реєстратори» (1860)

«Проповідь на селі», «Сільський хресний хід на Великдень» (обидві-1861), «Чаювання в Митищах» (1862)

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом. Куїнджі

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Художник-живописець, пейзажист, Академік, керівник класу пейзажної і перспективною живопису Академії мистецтв. Представник романтичного напрямку російського живопису другої половини дев'ятнадцятого століття

В початку 1860-х рр.. Куїнджі двічі намагався вступити до АХ, але не було прийнято через слабку підготовку і почав працювати сам, відверто наслідуючи І. К. Айвазовському, тоді - свого кумира. Він так швидко розвивався, що в 1868 р. був допущений на академічну виставку з картиною " Татарська сакля", одержав за неї звання некласного художника і став вільним слухачем АХ.

Риси наївного романтизму він незабаром зжив, створивши кілька картин, пройнятих іншим настроєм. Центральне місце серед них зайняла " Осіння бездоріжжя" (1872)

Ще декілька робіт, примикали до " Осінній негоді", у тому числі " Забута село " (1874) і" Чумацький шлях в Маріуполі " (1875), принесли йому новий успіх.

Однак Куїнджі зробив раптовий поворот. У 1876 р. він показав картину " Українська ніч", в якій зумів передати чуттєве сприйняття південної літньої ночі, з небаченою для свого часу сміливістю узагальнюючи колір і спрощуючи форму. Картина стала сенсаційною подією мистецького життя, а за нею пішли інші, що не поступалися їй в зухвалому декоративності: " Березовий гай" (1879), " Місячна ніч на Дніпрі" (1880), " Дніпро вранці" (1881) та ін

Розгніваний поведінкою деяких своїх колег, Куїнджі навіть залишив ТПХВ, членом якого був з 1875 р. Втім, він вже відчував себе настільки впевнено, що вирішив влаштувати виставку всього однієї своєї картини -- " Місячна ніч на Дніпрі".

В зеніті слави Куїнджі зробив новий несподіваний крок: він взагалі припинив виставляти свої твори. Це він пояснював тим, що хотів розлучитися зі глядачами будучи цілковито творчу силу, не чекаючи, поки його талант і майстерність почнуть слабшати. Він продовжував старанно працювати, але зроблене показував тільки близьким людям. Серед виконаних робіт були не тільки пейзажі, продовжували розпочату раніше, такі як " Вечір на Україні" (1878-1901), " Дуби" (1900-03) та ін, але й зовсім незвичайні крихітні картинки, в яких він гостро, з дивним лаконізмом передавав свої враження від природи (" Місячні плями на снігу", " Квітник" та ін.)

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом. Куїнджі

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Шишкін Іван Іванович народився 13 (25) січня 1832 року у Єлабузі - маленькому містечку, розташованому на високому березі Ками. Вразливий, допитливий, обдарований хлопчик знайшов незамінного одного в свого батька.

У серпні 1852 року він був включений в список учнів, які у Московське Училище живопису і скульптури, де до січня 1856 навчався під керівництвом академіка Аполлона Мокрицького.

Прийнятий без особливого клопоту в Академію мистецтв у рік закінчення художнього училища, Шишкін в той же час звертається не раз за порадами до Мокрицького й охоче вводить його в коло своїх занять, успіхів і труднощів.

В Академії мистецтв Шишкін швидко виділився серед учнів підготовленістю і блискучими здібностями.

Справжньою школою для Шишкіна став Валаам, який був місцем річної роботи на натурі академічним учням-пейзажистам.

Етюд " Сосна на Валаамі" - один з восьми удостоєних в 1858 році срібної медалі - дає уявлення про захопленість, з якою художник підходить до зображення натури, і про що почало проявлятися вже у той час характерному властивості дарування Шишкіна - змістовному сприйнятті природи

Тема російського лісу після Рубки лісу тривала і не висихала до кінця життя художника. Влітку 1869 року Шишкін працював над кількома картинами, готуючись до академічної виставці. Картина " Полудень. Довкола Москви" вибивалася із загального ладу.

Струмок в лісі (На косогорі") (1880), " Заповідник. Сосновий бір" (1881), " Сосновий ліс" (1885), " У сосновому лісі" (1887)

" Дуби. Вечір", багато чудові етюди Шишкіна кращої пори його творчості майже не згадуються в мистецтвознавчій літературі. До них належать " Куточок зарослого саду. Яглиця-трава" (1884), " Ліс (Шмецк біля Нарви)", " Біля берегів Фінської затоки (Удріас біля Нарви)" (обидва 1888 р.),

Ярошенко, Микола Олександрович (1/13.12.1846, Полтава — 25.06/7.07.1898, Кисловодськ) — живописець і рисувальник, типовий представник " ідейного реалізму"; генерал-майор.

Народився в Полтаві в родині кадрового офіцера. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Перший кадетський корпус у Петербурзі, Павловське і Михайлівське артилерійські училища, Михайлівську артилерійську академію (1870 p.)

У 1875 p. M. Ярошенко дебютував на 4-й пересувній виставці передвижників,

Художник створив також ряд портретів сучасних йому діячів культури. Найвідоміші твори: " Кочегар" (1878 p.), " В'язень" (1878 p.), " Студент" (1881 p.), " Курсистка" (1883 p.), " Скрізь життя" (1888 p.); портрети П. Стрепетової, Д. Менделєєва, М. Салтикова-Щедріна, Г. Успенського, В. Короленка, О. Плещеева, М. Ге; пейзажі. На українську тематику створив картини: " Дівчина з рогачем" (1864 р.), " Сліпі каліки під Києвом" (1879 р.), " Жебраки в Києво-Печерській лаврі" (1879—1880 pp.).