Д. Левицький

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Д. Левицький

Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Ще як студент Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань.

1752-1755 рр- навчання у приїхавшого до Києва художника Антропова Олексія Петровича.

У 1758 р. дістався до Петербурга, де продовжив навчатися в майстерні Антропова, а відтак у робітнях Карла Легрена й Джузеппе Валеріані (1708? - 1761).

1764 р. - початок самостійної художньої практики в Москві.

1770 рік - перша участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі і отримання

Уже 1763 року Левицький був модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, дарма що тоді ж у столиці працювала ціла низка європейських знаменитостей

У цілому Левицький спортретував ледве не всіх помітніших представників свого часу.

Федір Степанович Рокотов (нар. в 1735 р., с. Воронцово, поблизу Москви - розум. в 1808 р. Москва)

Перше що дійшло до нас твір, що дозволяє вгадати своєрідне сприйняття Рокотова людської особистості, - портрет невідомого офіцера гвардії, закінчений 15 березня 1757.В

В 1762 Рокотов був призначений ад'юнктом живопису

Рокотову був замовлений офіційний портрет Катерини, приурочений до її коронування і одним з перших зображав її з атрибутами самодержавної влади. Мабуть, єдиний із російських художників, Ф. Рокотов був удостоєний честі, коли імператриця сама йому позувала.

Відомі портрети майстра: С. А. Порошина, В. І. Майкова, Б. Е. Єльчанінова, А. П. Сумарокова, Н. Е. Струйского

Найбільш пізніми із шедеврів художника є портрети подружжя Суровцева.

Мета:: ознайомити учнів із та творчістю В.Боровиковський, А.Лосенко

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Володимир Лукич Боровиковський (4 серпня 1757, Миргород —18 квітня 1825) — український та російський художник-живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795).

Володимир Лукич Боровиковський народився 4 серпня 1757 в Миргороді у сім'ї козака Луки Івановича Боровиковського (Боровика). Спеціальності, як і брати Василь, Іван, Петро і Дем'ян, вивчився у батька — іконописця.

У рідному Миргороді В.Боровиковський жив і працював понад 30 років, з 1774 року служив у Миргородському козачому полку — за полковою ієрархією був значковим товаришем.

Переїхавши до Петербурга (кінець 1780-х pp.), очевидно, працював під керівництвом Д.Г. Левицького.

З 1795 року — академік, з 1802 — радник Академії мистецтв.

Рання творчість Боровиковський зв'язана з традиціями українського живопису 18 століття (релігійні картини в Київському музеї українського мистецтва,

Портрет полковника П. Я. Руденка у Дніпропетровському художньому музеї та ін.).

Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі.

Боровиковський нерідко звертається до образів простих людей —подвійний портрет служниць архітектора Львова

портрет торжковської селянки Христини (бл. 1795), портрет селянина, названий

До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро–Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії таУкраїни.

Та коли Левицький більше, Боровиковський менше, але несли з собою ще дещо з духу рококо, то цього рішуче позбавився їхній третій земляк — Антін Лосенко (1737 — 73).

Антін Лосенко після школи в Аргунова та в Академії спочатку працював як типовий майстер доби рококо: такий його портрет пастелями Хлюстіної

За життя Лосенко славився як автор великих класичних або релігійних полотен, як «Володимир та Рогніда» або «Принесення в жертву Ісака

Тема: Мистецтво 19 ст. Архтектура українських міст 19ст. Розбудова Києва.

Мета: ознайомити учнів із особливостями Мистецтво 19 ст. Архтектура українських міст 19ст

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. «стиль імперії»), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою. Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.). Відтепер найбільше розвивається міське будівництво. Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони квадратового заложення, з квадратовою вежею,

В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Остання стадія класичності наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм, прикладом чого може служити будинок університету в Києві. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В заложенні вони переважно хрещатої форми. Це, наприклад, собор у Хоролі 1800 — 08 рр.

З більших будов з цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні та Кременчуці, що належать до течії академічного класицизму, який почав плекатися в офіційних технічних школах Росії. Досить поширеним був також тип зовсім округлих будов (ротонд) із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря в Галичині (1842) та ін.

Будівля вокзалів у ряді міст, театри в Одесі (1887 р., Ф. Фельнер і Г. Гельмер) та Києві (рубіж XIX-XX ст., В. А. Шрегер), без яких ці міста вже не можна уявити.

Кийвський Театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка

Тема: Архітектура міст Росії.Москва Петербург XIX ст.

Мета: ознайомити учнів із особливостями Архітектура міст Росії.Москва Петербург. розвинути художнє сприйняття в учнів,

2. Російська архітектуру другої половини XIX століття.

У середині XIX ст. Росія пережила сильні потрясіння: поразкою закінчилася Кримська війна 1853-1856 рр.., Помер імператор Микола I, що зійшов на престол Олександр II (1855-1881 рр..) Готував довгоочікувану скасування кріпосного права та інші реформи. Відчувалася гостра потреба в змінах, і в суспільстві бурхливо обговорювалися можливі шляхи розвитку країни.

У другій половині XIX ст. архітектура і скульптура переживали кризу. У мистецтві панував реалізм, але стосовно архітектурі це слово навряд чи що-небудь означає, та й скульптура вимагає певної умовності та ідеалізації. Тому дійсно сміливих ідей ні архітектори, ні скульптори запропонувати не змогли.

Проблеми у цих мистецтв були загальні, але вихід із кризи вони шукали різними шляхами. Архітектори спробували знайти джерело натхнення в історичних традиціях, намагаючись відібрати краще і на цій основі створити оригінальний стиль. Однак на практиці елементи різних стилів механічно змішувалися в одній будівлі. Таке нетворче наслідування минулого називається еклектизмом. Він і переважав в архітектурі того часу.

У той час вигляд міст стрімко змінювався. Прибуткові будинки займали центральні вулиці, витісняючи особняки. Театри, музеї, банки, пасажі (універсальні магазини) і вокзали змагалися за розмірами і великій кількості прикрас з храмами і палацами. Отже, потрібні були яскраві архітектурні рішення.

Будинки другої половини XIX ст. містять риси, висхідні до давньоруської архітектури, орнаменти, запозичені з народної вишивки або відтворюють у камені різьблення по дереву... У більшості випадків все це не пов'язано з функцією і конструкцією споруди і виглядає штучно.

Тим не менш, архітектура цієї епохи багато в чому визначила вигляд сучасних міст: тоді були побудовані Церква Воскресіння «на крові» (1883-1907 рр.., Архітектор А. А. Парланд) у Петербурзі, Історичний (1875-1883 рр.., В. О. Шервуд) і Політехнічний (1873-1877 рр.., І. А. Монігетті і Н. А. Шохін) музеї, Верхні торговельні ряди (ГУМ; 1889-1893 рр.., Н. А. Померанцев) в Москві.

Вищим досягненням класицизму в Росії стали роботи зодчого К. Россі, який завершив створення ансамблів Палацовій площі дугою й аркою будівлі Головного штабу і Сенатської площі - будівлями Сенату і Синоду. У другій чверті сторіччя в Петербурзі був побудований за проектом архітектора О. Монферрана грандіозний Ісаакіївський собор.

Тема: Скульптура України та Росії.19 ст.І.Мартос

Мета: ознайомити учнів із особливостями Скульптура України та Росії.19

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Найбільше в добу класичності визначилися три українських скульптори: Михайло Козловський (1753 — 1802), творчість якого характерна для першого періоду класичності, Іван Мартос (1754 — 1835) — найбільший у Росії скульптор, якому не дорівнювали й чужинці в Петербурзі і творчість якого типова для доби ампіру (другого періоду класичності), і третій — Кость Климченко (1816 — 49), творчість якого характерна вже для часу Бідермайера.

Mиxайло Козловський учився у французького майстра в Петербурзі — професора Жиллє

Особливо характерний для творчості Козловського пам’ятник Суворову, поставлений у Петербурзі на майдані.

Іван Мартос народився в Ічні, в козацькій родині.

Академічну освіту мусив побирати вже в Петербурзі, але найбільше його великий хист до скульптури сформувався за кордоном, у Римі, в майстерні славного Канови.

Призначений до Академії мистецтв у Петербурзі, був її професором, а пізніше — й ректором. Більше ніж за півстоліття своєї праці Мартос залишив по собі в мармурі та бронзі велике число скульптур

Пам’ятники Івана Мартоса, поставлені по містах на майданах, менше вдавалися майстрові, ніж пам’ятники надгробкові. А якраз такі монументи найбільше працював Мартос наприкінці своєї діяльності. Між цими монументами особливо відомі найменш вдалий твір Мартоса — пам’ятник Мініну та Пожарському в Москві, пам’ятник Ломоносову в Архангельському та цареві Павлу І на селі в Аракчеєва. На Україні стояли пам’ятники роботи Мартоса — цареві Олександру І в Таганрозі, цариці Катерині II в Катеринославі, герцогові Ришельє в Одесі й, може, найбільш вдалий із монументів — пам’ятник Потьомкіну в Херсоні. З усіх цих пам’ятників на Україні після революції майже нічого не лишилося.

Тема: Піднесення живописної школи України та Росії..

Мета: ознайомити учнів із причинами піднесення живописної школи

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

1.Причини піднесення живописної школи України та Росії.

Консервативний характер політичної культури царської Росії. Економічні суперечності та зліт культури. Особливості російської культури. Золотий вік російської культури.

В ХІХ ст. на східноукраїнських землях спостерігалася певна українсько-російська єдність в образотворчому мистецтві. Хоча на той час головним центром освіти в Російській імперії продовжує залишатись Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна – “ нова Італія ”, як її тоді називали.

Відомий російський художник В. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі велику кількість портретів: “ Дівчина з Поділля ”, “ Хлопчик з сокирою ”, “ Весілля в селі Кукавці ”, “ Українець ”, “ Портрет подільського селянина ”.

В.Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він пише безліч портретів (“Дівчина з Поділля”, “Хлопчик з сокирою”, “Весілля в селі Кукавці”, “Українець”, “Портрет подільського селянина”), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Після звільнення Тропінін жив у Москві. Знаменитий портрет О.С.Пушкіна його роботи. І.Сошенко, який залишився після Академії в Петербурзі, у своїй творчості не забував Україну (наприклад, “Продаж сіна на Дніпрі”, “Ріка Рось біля Білої Церкви”, “Хлопчики-рибалки”).

Загалом у живописі початку XIX ст. переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна - “нова Італія”, як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В.Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля.

По смерті Боровиковського в 1825 р. в класичному малярстві цілої Російської держави почувається ніби застій, а подекуди навіть і реакція проти класичності з напрямом до реалізму. Цей рух заініціював теж українець (грецького кореню) з Ніжина — Олекса Венеціанов (1779 — 1847), учень Боровиковського. Він зібрав у своїй майстерні досить значну групу учнів. Але його скромне мистецтво не було як слід оцінене сучасниками, а коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні Венеціанова всі перебігли до цього модного і зрекламованого професора. В числі учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін.

Мета:: ознайомити учнів із творчістю К.Брюлова

Карл Павлович Брюллов - талановитий художник 19 століття, який подарував світувеликі творіння

Брюллов Карл Петрович (1799 - 1852) - відомий живописець, майстерпортретного жанру. Першим учителем художника був його батько, скульптор -орнаментіст. З 1809 р. навчався в Петербурзькій Академії мистецтв у А.І.
Іванова та А.Є. Єгорова, закінчив академію в 1822 р. із золотою медаллю. У
1823 - 1835 рр.. працював в Італії, здобув популярність як портретист.
Чудові його портрети та картини: «Вершниця» (1832 р.), «Ю.П. Самойлова звоспітаніцей і арапчонком»(1832 - 1834). Писав ескізи і картини наміфологічні та історичні теми, жанрові - на тему життя італійськихселян. Найвідоміша - «Італійський полудень» (1827). Головнетвір Брюллова - «Останній день Помпеї». Над величезним полотном
(розміром 456x651 см) художник працював протягом трьох років. У ньому йомувдалося зберегти традиції академізму. Тим не менше, живопис, завдякипрагненню Брюллова до психологічної правді та історичної достовірності, спроби представити різноманітні переживання маси людей в моментлиха, справила на публіку приголомшливе враження.

Надалі ряд задуманих Брюлловим великих історичних композицій
(у тому числі і картина «Облога Пскова», 1839-1947) не отримав остаточноговтілення. Художник продовжував залишатися прекрасним майстром портретногожанру, про що свідчать портрети

Н.В. Кукольника (1836), В.А.Жуковського (1837-1838), І.А. Крилова (1839) та інші. Одним з кращих впізній творчості художника вважається портрет Ю.П. Самойлової з приймальнідочкою (до 1842 р.).

Займався Брюллов та педагогічною діяльністю. У 1836 р. він отримавзвання професора другого ступеня (у 1846 р. - професор першого ступеня).
Викладав в Академії мистецтв. Вчитися у Брюллова вважалося за честь, такяк викладач він був чудовий, був зацікавлений в успіху кожногоучня.

Здоров'я у Брюллова погіршувався і в 1849 р. він відправився на лікування закордон. Побував у Німеччині, Англії, Іспанії. Помер в Італії від серцевогонападу, похований на римському кладовищі.

Тема: Т.Шевченко. Його живопис та графіка.Основоположник реалізму в Україні.

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом Т.Шевченка.

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів.

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретисті

Кілька олійних портретів належать до найкращих в цьому жанрі: Т.Маєвської, Г.Закревської, П.Закревського; дещо пізніше — Й.Рудзинського, І.Лизогуба, Горленко, К.Кейкуатової та ін. Кожен із портретованих втілює окремий характер і долю, окреслені без будь-якої тенденційності, артистично вільно і тактовно

Перший твір, що вирвався із залізних академічних лабет, був Шевченків " Автопортрет" (1840). Від нього повіяло свіжістю і духом нового мистецтва, — " найромантичніший" у романтичному портреті