Орієнтація на неперервну освіту

Поняття «неперервна освіта» — філософсько-пе­дагогічна категорія. Відповідно до цього освіта розглядаєть­ся як:

• процес, що охоплює все життя людини;

• аспект освітньої практики, що представляє її як цілеспря­моване засвоєння людиною соціокультурного досвіду, який не призупиняється з використанням усіх ланок наявної освітньої системи;

• принцип організації освітньої політики.

У сучасному суспільстві ідея неперервної освіти набуває характеру парадигми науково-педагогічного мислення.

У теорії і практиці неперервної освіти особлива увага звертається на освіту дорослих за межами базової освіти, а саме:

• набуття і підвищення професійної кваліфікації;

• перепідготовка внаслідок зміни професій;

• адаптація до мінливих соціальних умов;

• дозвіллєва освіта тощо.

Жодна країна ще не має чіткої системи неперервної осві­ти. Проте досвід багатьох країн, які керуються стратегією такої освіти, дає можливість побачити вже тепер деякі істотні ознаки моделей нової освітньої системи.

У проблематиці неперервної освіти умовно можна ви­окремити два основні аспекти:

• соціально-освітній (пов'язаний із побудовою системи не­перервної освіти як частини соціальної практики);

• психолого-педагогічний (пов'язаний із самим процесом освоєння людиною нового життєвого, соціального, професій­ного досвіду).

У соціально-освітній практиці велике значення для здій­снення неперервної освіти мають наступність ланок освіт­ньої системи та розгалуженість каналів неформальної освіти за межами базової освіти.

Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:

• «вертикальну інтеграцію» — наступність ступенів фор­мальної освіти — дошкільної, початкової, середньої й післясередньої (вищої, післядипломної), — за якої кожен рівень освіти передбачає можливість переходу на наступний;

• «горизонтальну інтеграцію» — співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (не­формальна освіта), з освітою у межах навчальних закла­дів і спеціально організованих освітніх програм (формаль­на освіта).Серед функцій неперервної освіти умовно виділяють:

• компенсуючі — заповнення прогалин у базовій освіті;

• адаптивні — оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої і соціальної ситуації;

• розвивальні (акмеологічні) — задоволення духовних за­питів особистості, потреб творчого зростання.

У розвинених країнах діють допоміжні, компенсуючі на­вчальні програми для випускників середніх шкіл із прогалина­ми в загальноосвітній підготовці, які продовжують освіту або проходять виробниче навчання. Поширені навчальні центри для дорослих, які співробітничають із традиційними вищими і середніми спеціальними навчальними закладами (універ­ситетами, коледжами тощо) і пропонують широкий спектр освітніх послуг.

У країнах, що розвиваються, діють освітні програми з формування основ грамотності.

Набувають поширення програми, якими послуговуються мри зміні місця роботи або професії.

У багатьох країнах створено програми, що забезпечують наступність освіти в середній школі і післясередній ланці: середня фахова освіта, вища і післядипломна освіта, вироб­ниче навчання, підвищення кваліфікації.

Значні зусилля державних і громадських організацій спря­мовані на розвиток програм неперервної освіти в контексті підновлення професійного досвіду, підвищення кваліфікації і перенавчання. При цьому особливу увагу приділяють не­традиційним сферам неперервної освіти, а саме:

• освіті інвалідів;

• освіті жінок, які працюють у виробничій сфері;

• дозвіллєвій освіті за інтересами для пенсіонерів.

Канали реалізації неперервної освіти охоплюють усю сферу формальної і неформальної освіти, зокрема й держав­ну освітню систему, приватні навчальні заклади, очне і вечірнє навчання, заочне навчання.

Здійснення неперервної освіти тісно пов'язане з каналами дистанційної освіти.

Неперервна освіта як керівна концепція ЮНЕСКО. Л початку 70-х років XX ст. ідеї неперервної освіти широко пропагуються ЮНЕСКО. У доповіді Міжнародної комісії з розвитку освіти (Париж, 1972) неперервна освіта пропонува­лася як керівна концепція для майбутнього розвитку освіти і! усіх країнах, вона стала гаслом III Міжнародної конфе­ренції ЮНЕСКО (Токіо, 1972).

На XIX Генеральній конференції ООН неперервна освіта розглядалася як така, що не обмежена ні в часі (за терміна­ми), ні в просторі (за місцем навчання), ні за методами навчання; вона поєднує усю діяльність і ресурси у сфері освіти і спрямована на досягнення гармонійного розвитку особи­стості та прогресу в перетворенні суспільства.

Неперервна освіта одночасно виступає як:

• засіб зв'язку та інтеграції елементів існуючої системи ос­віти;

• основний принцип організації перебудови різних ланок освіти.

Провідними принципами неперервної освіти є:

• гуманістичний характер;

• демократизм (рівність доступу);

• всезагальність (задіяність усього населення в різних струк­турах і рівнях освіти);

• інтеграція (формальних і неформальних освітніх струк­тур традиційного і нового типу);

• гнучкість навчальних планів і програм, альтернативність способів організації навчального процесу, варіативність стратегій навчання;

• релевантність (зв'язок із життям індивіда, професійною і соціальною діяльністю).

Координація з питань неперервної освіти. У бага­тьох країнах діють регіональні, національні й міжнародні центри, які розробляють проблематику і координаційні про­грами та забезпечують інформаційний обмін із питань непе­рервної освіти, наприклад:

• Європейський центр із питань освіти і дозвілля;

• Європейська асоціація з освіти дорослих;

• Африканська асоціація з грамотності та освіти дорослих та ін.

Найбільшим національним центром є Американська асо­ціація з освіти дорослих і неперервної освіти.

Із 1973 р. діє Міжнародна рада з освіти дорослих.