Модернізація форм і методів навчання студентів у контексті КМСОНП

Вища освіта України нині характеризується динамікою поглиблення процесів удосконалення змісту, форм і методів навчання студентської молоді. Запровадження ступеневої системи вищої освіти й нових освітньо-кваліфікаційних рівнів " бакалавр" та " магістр" надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особистості, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їхнього соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. З метою формування прозорих якісних показників освітньої діяльності відпрацьовано чіткий механізм її регулювання завдяки створенню Державної акредитаційної комісії, яка забезпечує дотримання вимог якості шляхом встановлення відповідних нормативних вимог до ліцензування та акредитації.

За кредитно-модульної системи студент має змогу обирати для послідовного вивчення усі навчальні дисципліни (інваріантну і варіативну частини), керуючись лише своїми інтелектуально-фізичними можливостями, й послідовністю їх вивчення (структурно-логічні схеми). Таким чином, кредитна система, з одного боку, дає змогу максимально демократизувати, диференціювати та індивідуалізувати навчальний процес, а з іншого — зобов'язує якісно засвоїти зміст вищої освіти й тим самим забезпечити визнання результатів навчання різними навчальними закладами і країнами. Навчившись обирати для послідовного засвоєння нормативну частину навчальних дисциплін і виконувати свої зобов'язання, студент тим самим готується до ще відповідальнішого вибору циклу навчальних дисциплін варіативної частини. До речі, її можна не ділити за способами вибору (навчальним закладом і студентом), університет має запропонувати максимальну кількість дисциплін на вибір і забезпечити демократичну процедуру вибору їх студентами залежно від їхніх уподобань, життєвих намірів та інтелектуальних можливостей.

Для безпосереднього управління процесом навчання студентів надзвичайно важливим є модуль, тобто логічно завершений елемент знань з конкретної дисципліни. Кількість змістових одиниць модуля співвідноситься з виділеним часом на їх засвоєння, впродовж якого суб'єкти навчання спроможні реалізувати психолого-педагогічні та кібернетичні вимоги до цілісного процесу засвоєння модульної сукупності знань і тим самим досягти оптимального ефекту в навчанні[10, c. 4-5].

Модульна технологія передбачає, згідно з кількістю виділених кредитів на вивчення предметів, поділ навчальної дисципліни на певну кількість логічно завершених частин-модулів, визначення сукупності елементів знань модуля у структурних взаємозв'язках, а також визначення найголовніших, знань, тобто тих, які треба засвоїти. Особлива увага при цьому приділяється освітньо-професійній програмі, яка має максимально диференціювати зміст (навчальні дисципліни) професійної підготовки (ядро освітньо-професійної програми).

Модульна система змінює навчальну технологію, що розглядається як цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок.

До психолого-педагогічного забезпечення модульної технології належать: складання модульних навчальних програм і модульного планування; модульний розподіл навчальних дисциплін і визначення оптимального часу на засвоєння кожного модуля; структурування й генералізація навчального матеріалу кожного модуля, навчальної дисципліни, міждисциплінарних курсів; підготовка модульних посібників і підручників; визначення системи контрольних параметрів з кожної навчальної дисципліни; напрацювання адекватних до генералізованої структури знань, умінь і навичок, матеріалів для проведення контролю й оцінювання за допомогою комп'ютерних технологій.

Викладач вищої школи підходить до вивчення матеріалу в дискретно-неперервному полі за програмою, яка складається з логічно завершених частин-модулів із структурованим змістом та цілісним навчально-управлінським циклом кожного модуля. Якщо модуль регулює в навчальній технології змістову компоненту з урахуванням кількості елементів знань модуля, рівня їх складності, методів навчання, то кредит передусім впливає на вибір форми навчання (колективна, групова, дрібногрупова чи індивідуальна)[13, c. 52-54].

Проблеми інноваційної перебудови навчального процесу передбачають перехід до здійснення нових форм і методів навчання у вищій школі, коли викладач намагається використовувати лекцію передусім як психологічно-педагогічну технологію спільної освітньої діяльності. Звичайно, всі ті вимоги щодо високого науково-теоретичного і соціально-культурного рівня мають забезпечити не лише теоретичні знання (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а і впорядкувати соціально-унормовану (проекти, плани, програми, технології, методики) та культурно-ціннісну інформацію (ідеї, ідеали, переконання, мотиви, оцінки). На перший план у сучасній лекції виступають проблемні запитання для створення відповідного психологічного клімату та одержання оперативного зворотного зв'язку, щоб бути в курсі розуміння студентами змісту та налагодити професійну роботу з психоемоційним настроєм аудиторії, розкритися як науковець, педагог і громадянин.

Запровадження кредитно-модульної технології навчання змінює і саму лекцію як основну форму і метод навчання в сучасній вищій школі.

Лектор і нині, на початку третього тисячоліття, є основною ланкою, головним суб'єктом в системі вищої освіти, хоча це твердження піддається критиці не тільки з боку маститих вчених і відомих експертів у галузі освіти, а й з боку самих студентів[5, c. 3].