Формування віри в особистості вождя

Проблема формування віри в лідерстві за С. Московичі

Виконав:

Студент групи ФФП-51с

Андросенко Тарас

Львів 2012

Відомий французький соціальний психолог Серж Московічі у своїх працях приділяв велику увагу феномену мас і масової свідомості як наріжного явища у ХХст. Але натовп без керівництва здатен лише на нетривалі деструктивні дії. Для того, щоб змінити історію, натовпу потрібен лідер, вождь, легітимізувати владу якого може лише віра у нього.

Московічі писав про те, що натовп без вірувань існувати не може, вони скріплюють його як цемент. Будь-яке колективне вірування безкомпромісне і радикальне по своїй суті. Утопічна віра – це вираження інстинкту самозбереження, якому властиві крайні прояви. Проте, щоб охопити масу, віра, алегорично, свій шлях має розпочати з майбутнього лідера натовпу.

Формування віри в особистості вождя

Феномен формування віри у лідерстві – це спис з двома вістрями. Щоб віра виникла і закріпилася у натовпі, вона спершу має оволодіти своїм провідником, особистістю, що буде пристрасно нести її у маси. Такий провідник має бути загіпнотизований своєю ідеєю, яка оволодіває ним, витісняючи на периферію, все що було раніше важливим.

У більшості випадків, це особистості з психічними відхиленнями, що втрачають чи втратили зв'язок з реальним світом. Гоніння та презирство з боку інших лише надають їм снаги, посилюючи віру в обраний шлях.

Вождь втілює свою владу, опираючись не на насилля, яке має допоміжну функцію, а на вірування, які постають головним чинником контролю над масами. Віра у вождя чи у ту ідею, яку він собою уособлює (в залежності від того, до якого типу він належить, мозаїчного чи тотемічного) надає йому карт-бланш на будь-які дії, заклики, слова, які зваблений натовп обов’язково позитивно оцінить, за виключенням того, що розходиться з цією вірою.

Вождь, який тримає в собі і надлишок відчуження, і спраглий до страждань, догматично впевнений і з великою силою волі, являють собою своєрідний згусток натовпу. Але він радикально від натовпу відмінний своєю енергією і твердістю. Сам Ле Бон кваліфікував таких лідерів у відношенні до розуму як таких, що проявляють надзвичайний натиск у постійному повторенні одного й того ж тими ж словами, зазвичай готових принести в жертву свої власні інтереси і своїм життям заради тріумфу ідеалу, який підкорив їх.

Таким чином, вождю необхідно, і це його найважливіша якість, бути людиною віри до крайнощів. Більшість людей є непостійними у власних переконаннях, тримають дистанцію, сумніваються в своїх думках. З появою вождя всіляка невпевненість зникає і будь-яка дистанція ліквідується.

Усіляка дія вождя здійснюється задля досягнення тріумфу – доктрини, релігії, нації – будь-якаю ціною; інші люди підкоряються йому, виконують свій обов’язок.

Сектанство, фанатизм йдуть від вождя, і будь-який великий вождь – фанатик. Маси заражуються фанатизмом легко. Незрівнянна впевненість у собі фанатиків породжує безмірну довіру інших. Коли вождь говорить мовою сили, осяяною світлом віри, слухачі підкорюються.

Лідер, спрямований на довгострокову роботу з масами, робить те, про що говорить, його прихованими думками є і ті, які він прямо висуває, рухається своїм шляхом до кінця, коли ніхто на це вже не сподівається, вважаючи його не таким нерозважним, яким він є насправді. Тому політичні махінації проти такого лідера не спрацьовують, адже натовп безоглядно вірить у нього, як у квінтесенцію заданої ідеї.

Інша якість вождя проявляється у переважанні сміливості над інтелектом. Інші політики європейського типу здатні чудово прорахувати ситуацію, розглянути проблему з усіх кутів і сформувати чудовий план виконання. Але усе це нічого не означає без волі до дії, вміння зробити ідею бажаною до виконання і іншими, чого у вождя є з надлишком. Отже, сміливість – це вміння перетворити можливість в реальність, розсуд у дію. У моменти, коли все вирішується, сміливість, а значить характер, бере верх над розсудливістю і йому властиве останнє слово. Питання відваги завжди є центральним в кризовому управлінні.

Ле Бон вважав, що вождю бути освіченим і інтелігентним скоріше заважатиме у здійсненні своїх цілей. Розум послаблює інтенсивність і дійсність переконань, а значить, заважає діяти. З іншого боку, люди не довіряють надто розумним, для них важливішою якістю є здатність чинити рішуче і відстоювати свої принципи, якими люди були заражені на передодні.

Властителі натовпів створюють навколо себе ореол володіння чимось таким, чого натовп не має. Таїна, якою вони себе огортають, виводить їх за рамки звичайного. Це те, що дозволяє їм без жодної шкоди для свого авторитету робити різні інсценування і істеричні спектаклі. Віра натовпу виношує цю таїну, прикрашає образ, який він хоче собі створити. Загіпнотизований ілюзією, натовп чинить супротив вторгненню реальності. Маса і вожді, як спільники, разом створюють світ бачень, центру їх загальних вірувань. Потреба в надії цементує їх союз.

Поява на політичному небосхилі людини, яку можна віднести до категорії вождя, можлива лише у періоди між стабільністю, в еру соціальних потрясінь. Суспільство потребує батька, який наведе лад і змінить стан справ на краще. Згадаймо образ класичного авторитарного батька з позицій дитини. Це людина, наділена надзвичайними здібностями, здатна зробити будь-що і володіюча безапеляційною владою. Людина, якій ми некритично віримо, боїмося, обожнюємо і захоплюємося. Такий образ для регресуючої людини у натовпі є надзвичайно звабливим. І це породжує стійкість віри у вождя.