Психологічні чинники магічної діяльності

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Магію й анімізм вивчає релігієзнавство (теологія). Разом з аніматизмом, землеробським культом вони належать до ранніх вірувань людей. Ці феномени ще не мають мінімуму (дедуктивного ядра) релігії — віри в надприродне і його промисел щодо людей, однак вони генетично передували релігії, яка розвинулася з них. Зрозуміти, як це відбувалось, дає змогу з'ясування психологічної основи магічних уявлень, анімістичних вірувань, а також для магічно-анімістичних комплексів, що трансформувались у релігійні культ і віру. Таке розуміння є особливо важливим для дослідження психологічних витоків релігії.

Психологічні чинники магічної діяльності

Віра в надприродне, від якого залежить матеріальний, природний світ, його причинно-наслідкові зв'язки, закономірності тощо, могла розвинутись у мислен-нєво-понятійному апараті, свідомості первісної людини на відносно зрілому етапі її розвитку, принаймні разом з появою більш-менш виразних уявлень про причинно-наслідкові зв'язки у природі. Адже функціонування поняття «надприродне» неможливе за відсутності поняття «природне». З цього погляду магія, як і анімізм ти інші

_ подібні утворення свідомості первісної людини (аніма-

тизм, землеробський культ та ін.), психологічно є не ре-

лігією, а лише проторелігійними, дорелігійними фено-

менами, її передумовою, базою, витоками, з яких вона

Магія (грец. та£ еіа — чаклунство, чародійство) — діяльність, яка

ґрунтується на мисленнєвих ілюзіях, хибних уявленнях людини про

її здатність викликати бажані події, природні явища тощо.

Істотну відмінність магії від релігії вперше чітко ок-

реслив німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель, стверджую-

чи, що в молитві, яка є стрижнем усіх релігійних від-

прав, богослужінь, людина звертається до надприрод-

ної абсолютної волі, сподіваючись бути почутою. Під
час чаклунства як основи магії вона здійснює свою вла-

ду у своїй єдиній природності " (світ, неподілений на
природний і надприродний) відповідно до своїх потреб.

Принципово важливим для будь-якого психологічного дослідження є те, що тільки суб'єкт діяльності мо-. тнвує діяльність, визначає її мету і зміст. У ній реалізується зв'язок суб'єкта і об'єкта, наслідком чого є продукт діяльності, значущий лише для суб'єкта. Отож, які б дії не охоплювала діяльність, її сутнісну специфіку визначає не їх форма, а мотиваційне ставлення до цих дій їх суб'єкта. Психоаналіз дає змогу знайти у певних діях, поведінці суб'єкта приховані у несвідомій сфері його психіки їх мотиви. Це є лише поглибленою інтерпретацією у межах наукового аналізу чинників, які вплинули на формування мотивації діяльності. Самому суб'єктові такі аналітично з'ясовані чинники й механізми їх впливу невідомі. Тому об'єктивно діяльність має тільки той зміст, якого надає їй свідома мотивація її суб'єкта, вибудувана відповідно до його потреб. Усе це означає, що не можна приписувати діям суб'єкта те, чого він у них не вкладав, а тим більше те, про що він і не знає.

Людина на магічній стадії свого розвитку дуже мало знала про світ і тому легко піддавалася ілюзіям (хибним уявленням) про нього. Магічна діяльність ґрунтується не на знанні її суб'єктом об'єктивних природних закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків, а на двох ілюзійних мисленнєвих принципах, які обґрунтував англійський етнограф, фольклорист Дж.-Дж. Фре-

зер. Один із них проголошує, що подібне породжує, виробляє подібне, тобто наслідок зовні схожий на причину. Це означає, що маг, чаклун вважає, ніби він може виробити, викликати будь-які бажані для нього речі, дії, перебіг подій, вдаючись до їх зображення, імітації. Це є основою виду магії, яку він назвав імітативною. Згідно з другим принципом речі, їх частини, зіткнувшись одна з одною і перебуваючи певний час сукупно, цілісно, взаємодіють на віддалі й після переривання безпосереднього контакту. На цьому ґрунтується впевненість мага у здатності його магічних дій з конкретною річчю чи її частиною вплинути на об'єкти, з якими вона перебувала в безпосередньому контакті як їх частина, атрибут, предмет використання тощо. На цій підставі Дж.-Дж. іФрезер виокремив контагіозну (контактну) магію. Конкретизуючи його класифікацію, російський релігієзнавець Сергій Токарєв узяв за основу спосіб здійснення магічного впливу, що дало йому підставу вести мову про три види магії:

1) контактна магія. Вплив відбувається через безпосередній контакт мага, чаклуна з об'єктом (людиною, твариною, рослиною);

2) парціальна магія. Чаклун діє з частиною об'єкта (кігті, шерсть звіра, волосся, нігті, одяг людини), які, як вважається, представляють усього його; отож, впливаючи певним чином на них, можна відповідно вплинути на об'єкт;

3) імітативна магія. Суть її полягає в імітативному зображенні бажаного, яке найчастіше постає редукованим (спрощеним), неповним, символічно-схематичним.

Ілюзійні мисленнєві принципи, на яких ґрунтується магія, є породженням поверхових мисленнєвих зв'язків (аналогій, асоціацій), властивих примітивному, нерозвиненому мисленню спільнот, розвиток яких затримався на доволі низькому рівні.

Аналогічні явища притаманні мисленню дитини, яке досліджували російський психолог Лев Вигот-ський (1896—1934) і швейцарець Жан Піаже (1896— 1980). їх напрацювання дають підстави для висновків, що мисленню первіснообщинної людини і дитини до 4—5 років властиве встановлення між об'єктами (предметами, явищами) відношення або часткової тотожнос-

ті, або дуже відчутного взаємного впливу, між якими об'єктивно такого зв'язку не існує. Поєднання відбувається на підставі суто поверхових аналогій, зовнішньої подібності, а думка рухається не від загального до часткового і не від часткового до загального, як у понятійному мисленні, а завжди від часткового до часткового, від одиничного до одиничного. Зв'язки між частковими, одиничними ознаками встановлюються на основі зовнішньої близькості, подібності, а не на основі мис-леннєво пов'язаних спільних для об'єктів ознак, істотних (суттєвих) властивостей. Ці зв'язки становлять не поняття, а комплекси ознак і поєднують усе, що якось збігається з будь-якою ознакою комплексу. При цьому суб'єкт не здатен відрізняти зв'язки, що виникають у його мисленні на основі випадкових, суто зовнішніх ознак, від об'єктивних, істотних зв'язків навколишнього світу. Слова відповідно виконують не семантичну, ос-мислювальну функцію, як у понятійному мисленні, а лише номінативну (називну), вказівну. Вони є не умовним позначенням понятійного змісту, а невід'ємною частиною чуттєвих характеристик об'єкта, його складовою. Це стосується і власних імен. Наприклад, дитина спочатку назвала звукосполученням «ква» качку, що плавала у ставку, потім кожну рідину, зокрема й молоко, яке пила зі своєї пляшечки, усіх птахів, яких бачила, зображення орла на монеті, монету, всі круглі предмети, що формою нагадували монету. Мешканці африканського племені нуер асоціювали бджолу з пітоном за подібністю малюнка на тілі цих істот. Ті, у кого тотемною твариною був пітон, не вбивали не лише цих плазунів, а й бджіл, і не їли меду. Тотем мовою одного з австралійських племен означає його рід. Тотемна свідомість, через яку пройшли в своєму розвитку всі племена, загалом полягає в тому, що засновником і охоронцем кожного роду, племені вважається тотем — якась тварина, рослина чи навіть об'єкт неживої природи. Рід до свого тотему ставився шанобливо, з толерантним острахом, а тотемних тварин не вбивали і не їли. Інді-анці-оседж поділяли речі та істот на три категорії: пов'язані з небом (Сонце, зорі, журавель, небесні тіла, ніч, сузір'я та ін.); з водою (мідія, черепаха, очерет, туман, риби тощо); з твердою землею (ведмідь чорний і бі-

лий, пума, дикобраз, -олень, орел та ін.). Становище орла на перший погляд здається незрозумілим, але оседж асоціюють його з блискавкою, блискавку — з вогнем, вогонь — з вугіллям, вугілля — із землею. Відтак орла вони вважають господарем вугілля, а тому — земною твариною.

Саме так магічне мислення пов'язує явища з їх імітацією, зображенням, переносить властивості цілого на його частини. Спонукає до цього афективне (інтенсивно-емоційне) бажання. Вірогідно, що витоки магічних дій людини -як--вияву афективних станів полягають у так званих ритуальних діях її тваринних предків, властивих багатьом видам тварин.

Напевне, що руховий компонент магії, магічні дії генетично (грец.genesis — походження) пов'язані з так званими ритуальними рухами тварин. Психічний фактор ритуальних рухів тварин етологи (вчені, котрі вивчають поведінку тварин у природних умовах), зоопсихо-логи вбачають у амбівалентних (протилежно-суперечливих) афективних станах, які гальмують їх звичайні реакції. Наприклад, рухи півнів у розпалі бійки нерідко нагадують збирання корму. Це ритуальний зовнішній вияв їх амбівалентного емоційного стану. Вірогідно, що півня водночас охоплюють і страх перед суперником, що спонукає до втечі, і агресивні емоції, що підштовхують до бою. В результаті зіткнення цих спонук відповідні їм дії взаємно гальмуються, а натомість виникають ритуальні. Шимпанзе перед грозою розмахують палицями, гілками над головою, підкидають їх, присідаючи і підстрибуючи. Напевне, це теж спричинюється подібним за змістом амбівалентним емоційним станом — бажанням і втікати від грозових хмар, і намагатися їх відігнати.

Ритуальні рухи, які виникають як наслідок амбівалентних емоційних станів тварин, інколи закріплюються за конкретною ситуацією та емоційною реакцією на неї, набуваючи сигнальної функції — стають засобами передавання інформації про цю ситуацію. При цьому вони дещо змінюються — редукуються (зменшуються, стираються амплітуда і деталі) не дуже виразні компоненти ритуальних рухів і ще більше підкреслюються виразні, здатні інтенсивно привертати увагу тих, кому

адресуються сигнали. Це явище особливо поширене се-

ред несвійських тварин, про що свідчать відмінності за
зовнішньою формою сигналів в аналогічних ситуаціях у

різних таксонах (групах) однієї популяції. Одним з важ-

ливих наслідків такої відмінності сигналів є зміцнення

зв'язків між особинами і каналізація (відвернення, усу-

Ритуальні рухи первісної людини змінювалися від-

повідно до особливостей функціонування і розвитку її

психіки. Первісні люди нерідко потрапляли в ситуації,
які викликали у них амбівалентні емоційні стани. На-
приклад, під час полювання з'являлось і спричинене
голодом бажання вбити тварину, і страх перед нею, і
тривога через загрозу втратити здобич. Вірогідно, що
такі стани знаходили ритуальну емоційну розрядку.
Людина є суспільною істотою, тому здатна реалізу-

вати свою сутність (жити і діяти як людина) тільки у
складі групи, соціуму. А групове, суспільне життя
ґрунтується на взаємодії, що вимагає взаєморозуміння і
взаємодопомоги, які забезпечуються не лише засобами

сигналізації, обміну інформацією, а й засобами внутрі-
групової інтеграції (поєднання групи у монолітне ціле на

основі спільних ціннісних орієнтацій і цілей її членів,

згуртування) і каналізації агресивності назовні, за межі
групи. Такими засобами були ритуально-магічні дії пер-

вісних людей. Кожне ритуальне дійство, зокрема й

магічне, є безпосередньо відчутним, хвилюючим, вража
ючим уяву тлом, на якому матеріалізуються, виража-
ються почуття «Ми», групова єдність, солідарність,

спільність цінностей і цілей. Ритуали, спрямовані проти ворогів, недругів, каналізують агресивність.

Ритуальні дії людини суттєво відрізняються від ритуалів тварин, які також виконують функції розрядки амбівалентних емоційних станів, каналізації агресії та інтеграції. Магічно-ритуальні дії людей ґрунтуються на уявленні, образному мисленні, усвідомлюються, чого немає у психіці тварин.

Є підстави припускати, що уява сформувалась у психіці людини під час ритуального спілкування. Водночас уявлення як продукт уяви неминуче поверталось до ритуальних жестів, дій, які імітували, зображували важливі для людини процеси, об'єкти, події тощо. Уяв-

лення первісної людини служило її прагненню до бажаних змін. Проте його можливості були надто обмеженими, щоб впливати на вироблення навичок, які відповідали б суттєвим особливостям: речей, давали змогу керувати ними. Тому уявлення було змушене шукати засоби впливу в імітації, зображенні свого змісту.

Обмеженість уяви була наслідком обмеженості предметно-перетворювальної діяльності людини, яка відображалася в її психіці. Відомо, що обмежена, позбавлена достатніх для ефективного перетворюючого впливу на дійсність знань і засобів практика породжує негативно забарвлені, здебільшого амбівалентні емоційні стани у психіці людей-суб'єктів цієї практики. Найлегше подолати негативно забарвлені емоційні стани, усунувши чинники, які їх породжують. Але первісні люди були явно безсилими перед тим, що обмежувало їх практично-перетворювальну діяльність, тому чинили навмання, вибираючи засоби протидії об'єктам, які породжували їх негативно забарвлені емоційні стани.

Такі об'єкти, процеси, явища, предмети були здебільшого життєво важливими, особливо значущими, від них залежали благополуччя, здоров'я, життя первісних людей. Тому вони намагались активно впливати на ці об'єкти, щоб підпорядкувати їх своїм бажанням, волі, оволодіти ними.

Основним засобом такого впливу первісна людина зробила магічні, насамперед імітативно-зображуючі дії. Вірогідно, до цього спонукали психофізіологічні механізми, схожі на ті, що зумовлюють ритуальні рухи тварин. Напевно, діяли і механізми, які спрацьовують при формуванні так званих магічних дій, які дослідники виявили у маленьких дітей і в шимпанзе. Так, за спостереженнями Ж. Піаже, діти падали і вставали, щоб примусити рухатись предмет, мружили і заплющували очі, щоб засвітилась лампа. Ці дії свідчили про переміну в їх свідомості місць причин і наслідків. Шимпанзе, щоб спонукати інших мавп до якихось дій, починають самі їх виконувати, закликаючи до наслідування. Ритуальні дії первісної людини набували імітативно-зображуючого характеру через обмеженість її свідомості, в якій образи уявлень ще не відрізнялися від

образів сприймання, а те, що відбувалося в уяві, від того, що діялося в навколишньому середовищі.

Під впливом інтенсивного фруструючого (стан відчаю, розпачу, зумовлений неспроможністю суб'єкта досягти важливих для нього цілей) емоційного збудження, вжитих психоделіків (речовин, які впливають на біохімічні процеси в головному мозку, викликаючи галюцинації), соціально-психологічних механізмів (емоційного зараження, наслідування, навіювання і самонавіювання), які інтенсивно діють під час ритуальних танців у свідомості первісної людини стиралася межа між уявленням і сприйманням. Численні спостереження свідчать про те, що під час викликаних сильним бажанням за дуже малої вірогідності його задоволення ритуальних " Танців, їх учасники впадають у транс навіть без вживання психоделіків. Загалом транс є станом зміненої свідомості, якому притаманні галюцинації щодо здійснення палких бажань. Трансові галюцинації є своєрідним сновидінням наяву, доволі виразним, деталізованим, емоційно насиченим. Дослідники помітили, що в ритуальний транс найшвидше впадають молоді жінки, потім старші жінки, ще пізніше — чоловіки.

Ті, хто перебував у такому стані, розповідають про нього як про реальні події, які для них нічим принципово не відрізняються від повсякденної дійсності. Наприклад, індіанець племені сіу розповідав, що коли настало «це», прилетів Головний Великий Орел і поніс його понад високими горами, що височіли над чудовими долинами. Індіанці зігрівались тоді, загортаючись у шкури буйволів, користувались тільки луками та стрілами, і білим не було дозволено жити на цій землі. Головний Великий Орел приніс індіанця до Месії, який наказав їм усім шукати інше, незіпсоване місце для поселення, де білі негідники не зможуть їм шкодити. Потім він звелів індіанцю повернутись до своїх людей і постійно з ними танцювати, не звертаючи уваги на білих, доки не прийде Месія, щоб допомогти їм. Зроблений і зачаклований шаманами спеціальний одяг буде оберігати танцівників від напасті, зокрема і від куль білих, які намагатимуться перервати Танок порятунку. Той, хто вистрелить, сам упаде мертвий. Сказав Месія і

про те, що вже готові ями з вогнем і окропом для прийо
му всіх білих.

Цей сюжет виразно засвідчує ілюзійне здійснення фрустрованих бажань за допомогою магії, оскільки головним засобом досягнення недосяжної іншим способом мети індіанець вважав зачарований одяг і ритуальний танок.

Під дією своїх афективних бажань первісна людина пластично, наочно, графічно, звуками імітувала, зображувала те, що було для неї бажаним, жаданим і вважала, що так «вмикала» його. При цьому вона керувалась ілюзією, що подібне породжує подібне, що явище є схожим на свою причину.

Ініних пояснень сутності психічних механізмів, які породжують цю ілюзію, ґрунтовніших висвітлень їх поки що немає.

Незаперечним є те, що саме ця ілюзія підтримує самовіддане старання, з яким у магічних ритуалах зображували, імітували дії успішного полювання, риболовлі, дощ, ріст рослин, визрівання плодів, народження і смерть, знищення ворогів тощо. Люди вважали, що, одягаючись у листя і квіти, допомагають оголеній землі вкритися рослинністю; хоронячи зиму, уявляли, що вона вмирає тощо. Сповнених подібного змісту магічних ритуалів зафіксовано дуже багато. Наприклад, серед мисливських племен магічні ритуали, танці з імітацією рухів, повадок тварин, сцени успішного полювання завжди домінували над усіма іншими. Так, індіанці племені мандан, що харчувалися м'ясом бізонів, коли ці тварини зникали у величезній прерії, вдень і вночі, іноді протягом місяця, поки на горизонті не з'являлося стадо тварин, «танцювали бізона» в масках з бізонових голів, з причепленими хвостами цих тварин тощо. Якщо хтось із танцівників втомлювався, то вдавав, що його вбили, після чого з нього «знімали шкуру» і «розрізали здобич» на частини. Місце «вбитого» у «табуні» займав інший індіанець. Усе це свідчить, що танок, енергійна, жвава експресивність якого забезпечує вираження і розрядку емоційних переживань, є динамічною основою магії.

Імітуюче-зображувальні танцювально-магічні комплекси первісних людей виконували роль і своєрідного

фіксатора, і засобу передавання мисливського, рибальського, військового та іншого досвіду, тренування, перевірки готовності до зображуваної діяльності, налаштовування, настроювання на неї. Але головним смисло- і цілеутворюючим моментом, їх сенсом, призначенням, покликанням для виконавців була спроба примусити предмети, явища, події, які зображувались, імітувались у магічно-танцювальному дійстві, так само діяти, відбуватись, розвиватись. Невипадково перебіг подій, зображуваних у таких дійствах, закінчувався для людей, що їх здійснювали, завжди сприятливо.

Дослідники, які виявляли і вивчали магічну діяльність нерозвинених, примітивних первісних спільнот, не знаходили в них уявлень про надприродне. Виявлені ними факти свідчили, що первісна людина не знала слова «природа», не розрізняла природних і надприродних явищ. Англійський етнограф Е.-Б. Тейлор на основі вивчення первісної культури австралійців, тасманійців довів, що навіть діяння героїв міфів, будучи охарактеризованими у первісних культурах як чудесні, надприродні, виражали первісно-зародковий сенс цих термінів — як дивовижні, вражаючі, незвичайні. Але ці культури не уявляли чудеса, надприродне у їх нинішньому розумінні — як порушення чи анулювання законів природи внаслідок волюнтаристичного втручання надприродних істот, сил. Англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809—1882) стверджував, що, вивчаючи побут та звичаї тубільців Вогняної Землі, він не знайшов у них найменших слідів того, що можна було б назвати божеством, жодної ознаки релігійного обряду за наявності магії.

У 20-ті роки XX ст. у болотистих лісах південного сходу Суматри, які називаються римба, було знайдено племена кубу. Ретельне дослідження не виявило у них ніяких ознак релігії. У книзі одного з дослідників кубу (В. Фольц, «Римба») йдеться про його спроби встановити наявність у представників племені уявлень про вищі істоти. Він не ставив прямих питань, щоб убезпечитись від помилок. А діалог почав запитанням, чи його співрозмовник коли-небудь ходив сам уночі до лісу.

— І ти ніколи не зустрічав нічого невідомого, що могло б тебе налякати?