Психологічні чинники магічної діяльності

2.

Психологія магії й анімізму

Магію й анімізм вивчає релігієзнавство (теологія). Разом з аніматизмом, землеробським культом вони належать до ранніх вірувань людей. Ці феномени ще не мають мінімуму (дедуктивного ядра) релігії — віри в надприродне і його промисел щодо людей, однак вони генетично передували релігії, яка розвинулася з них. Зрозуміти, як це відбувалось, дає змогу з'ясування пси­хологічної основи магічних уявлень, анімістичних віру­вань, а також для магічно-анімістичних комплексів, що трансформувались у релігійні культ і віру. Таке розуміння є особливо важливим для дослідження психо­логічних витоків релігії.

Психологічні чинники магічної діяльності

Віра в надприродне, від якого залежить матеріаль­ний, природний світ, його причинно-наслідкові зв'яз­ки, закономірності тощо, могла розвинутись у мислен-нєво-понятійному апараті, свідомості первісної людини на відносно зрілому етапі її розвитку, принаймні разом з появою більш-менш виразних уявлень про причинно-наслідкові зв'язки у природі. Адже функціонування по­няття «надприродне» неможливе за відсутності поняття «природне». З цього погляду магія, як і анімізм ти інші

_ подібні утворення свідомості первісної людини (аніма-

тизм, землеробський культ та ін.), психологічно є не ре-

лігією, а лише проторелігійними, дорелігійними фено-

менами, її передумовою, базою, витоками, з яких вона

закономірно, неминуче мала розвинутись.

Магія (грец. та£ еіа — чаклунство, чародійство) — діяльність, яка

ґрунтується на мисленнєвих ілюзіях, хибних уявленнях людини про

її здатність викликати бажані події, природні явища тощо.

Істотну відмінність магії від релігії вперше чітко ок-

реслив німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель, стверджую-

чи, що в молитві, яка є стрижнем усіх релігійних від-

прав, богослужінь, людина звертається до надприрод-

ної абсолютної волі, сподіваючись бути почутою. Під
час чаклунства як основи магії вона здійснює свою вла-

ду у своїй єдиній природності " (світ, неподілений на
природний і надприродний) відповідно до своїх потреб.

Принципово важливим для будь-якого психологіч­ного дослідження є те, що тільки суб'єкт діяльності мо-. тнвує діяльність, визначає її мету і зміст. У ній реалізу­ється зв'язок суб'єкта і об'єкта, наслідком чого є про­дукт діяльності, значущий лише для суб'єкта. Отож, які б дії не охоплювала діяльність, її сутнісну специфі­ку визначає не їх форма, а мотиваційне ставлення до цих дій їх суб'єкта. Психоаналіз дає змогу знайти у певних діях, поведінці суб'єкта приховані у несвідомій сфері його психіки їх мотиви. Це є лише поглибленою інтерпретацією у межах наукового аналізу чинників, які вплинули на формування мотивації діяльності. Са­мому суб'єктові такі аналітично з'ясовані чинники й механізми їх впливу невідомі. Тому об'єктивно діяль­ність має тільки той зміст, якого надає їй свідома моти­вація її суб'єкта, вибудувана відповідно до його потреб. Усе це означає, що не можна приписувати діям суб'єк­та те, чого він у них не вкладав, а тим більше те, про що він і не знає.

Людина на магічній стадії свого розвитку дуже мало знала про світ і тому легко піддавалася ілюзіям (хиб­ним уявленням) про нього. Магічна діяльність ґрунту­ється не на знанні її суб'єктом об'єктивних природних закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків, а на двох ілюзійних мисленнєвих принципах, які обґрунту­вав англійський етнограф, фольклорист Дж.-Дж. Фре-

Психологія релігії

ПсихологІя магії й анімізму

зер. Один із них проголошує, що подібне породжує, ви­робляє подібне, тобто наслідок зовні схожий на причи­ну. Це означає, що маг, чаклун вважає, ніби він може виробити, викликати будь-які бажані для нього речі, дії, перебіг подій, вдаючись до їх зображення, імітації. Це є основою виду магії, яку він назвав імітативною. Згідно з другим принципом речі, їх частини, зіткнув­шись одна з одною і перебуваючи певний час сукупно, цілісно, взаємодіють на віддалі й після переривання безпосереднього контакту. На цьому ґрунтується впев­неність мага у здатності його магічних дій з конкретною річчю чи її частиною вплинути на об'єкти, з якими вона перебувала в безпосередньому контакті як їх частина, ат­рибут, предмет використання тощо. На цій підставі Дж.-Дж. іФрезер виокремив контагіозну (контактну) магію. Конкретизуючи його класифікацію, російський релігієзнавець Сергій Токарєв узяв за основу спосіб здій­снення магічного впливу, що дало йому підставу вести мову про три види магії:

1) контактна магія. Вплив відбувається через безпо­середній контакт мага, чаклуна з об'єктом (людиною, твариною, рослиною);

2) парціальна магія. Чаклун діє з частиною об'єкта (кігті, шерсть звіра, волосся, нігті, одяг людини), які, як вважається, представляють усього його; отож, впли­ваючи певним чином на них, можна відповідно впли­нути на об'єкт;

3) імітативна магія. Суть її полягає в імітативному зображенні бажаного, яке найчастіше постає редукова­ним (спрощеним), неповним, символічно-схематичним.

Ілюзійні мисленнєві принципи, на яких ґрунтуєть­ся магія, є породженням поверхових мисленнєвих зв'язків (аналогій, асоціацій), властивих примітивно­му, нерозвиненому мисленню спільнот, розвиток яких затримався на доволі низькому рівні.

Аналогічні явища притаманні мисленню дитини, яке досліджували російський психолог Лев Вигот-ський (1896—1934) і швейцарець Жан Піаже (1896— 1980). їх напрацювання дають підстави для висновків, що мисленню первіснообщинної людини і дитини до 4—5 років властиве встановлення між об'єктами (пред­метами, явищами) відношення або часткової тотожнос-

ті, або дуже відчутного взаємного впливу, між якими об'єктивно такого зв'язку не існує. Поєднання відбува­ється на підставі суто поверхових аналогій, зовнішньої подібності, а думка рухається не від загального до част­кового і не від часткового до загального, як у понятій­ному мисленні, а завжди від часткового до часткового, від одиничного до одиничного. Зв'язки між часткови­ми, одиничними ознаками встановлюються на основі зовнішньої близькості, подібності, а не на основі мис-леннєво пов'язаних спільних для об'єктів ознак, істот­них (суттєвих) властивостей. Ці зв'язки становлять не поняття, а комплекси ознак і поєднують усе, що якось збігається з будь-якою ознакою комплексу. При цьому суб'єкт не здатен відрізняти зв'язки, що виникають у його мисленні на основі випадкових, суто зовнішніх оз­нак, від об'єктивних, істотних зв'язків навколишнього світу. Слова відповідно виконують не семантичну, ос-мислювальну функцію, як у понятійному мисленні, а лише номінативну (називну), вказівну. Вони є не умов­ним позначенням понятійного змісту, а невід'ємною частиною чуттєвих характеристик об'єкта, його скла­довою. Це стосується і власних імен. Наприклад, дити­на спочатку назвала звукосполученням «ква» качку, що плавала у ставку, потім кожну рідину, зокрема й молоко, яке пила зі своєї пляшечки, усіх птахів, яких бачила, зображення орла на монеті, монету, всі круглі предмети, що формою нагадували монету. Мешканці африканського племені нуер асоціювали бджолу з піто­ном за подібністю малюнка на тілі цих істот. Ті, у кого тотемною твариною був пітон, не вбивали не лише цих плазунів, а й бджіл, і не їли меду. Тотем мовою одного з австралійських племен означає його рід. Тотемна свідо­мість, через яку пройшли в своєму розвитку всі племе­на, загалом полягає в тому, що засновником і охорон­цем кожного роду, племені вважається тотем — якась тварина, рослина чи навіть об'єкт неживої природи. Рід до свого тотему ставився шанобливо, з толерантним острахом, а тотемних тварин не вбивали і не їли. Інді-анці-оседж поділяли речі та істот на три категорії: пов'язані з небом (Сонце, зорі, журавель, небесні тіла, ніч, сузір'я та ін.); з водою (мідія, черепаха, очерет, ту­ман, риби тощо); з твердою землею (ведмідь чорний і бі-

Психологія релігії

лий, пума, дикобраз, -олень, орел та ін.). Становище ор­ла на перший погляд здається незрозумілим, але оседж асоціюють його з блискавкою, блискавку — з вогнем, вогонь — з вугіллям, вугілля — із землею. Відтак орла вони вважають господарем вугілля, а тому — земною твариною.

Саме так магічне мислення пов'язує явища з їх імі­тацією, зображенням, переносить властивості цілого на його частини. Спонукає до цього афективне (інтенсив­но-емоційне) бажання. Вірогідно, що витоки магічних дій людини -як--вияву афективних станів полягають у так званих ритуальних діях її тваринних предків, влас­тивих багатьом видам тварин.

Напевне, що руховий компонент магії, магічні дії генетично (грец.genesis — походження) пов'язані з так званими ритуальними рухами тварин. Психічний фак­тор ритуальних рухів тварин етологи (вчені, котрі вив­чають поведінку тварин у природних умовах), зоопсихо-логи вбачають у амбівалентних (протилежно-супереч­ливих) афективних станах, які гальмують їх звичайні реакції. Наприклад, рухи півнів у розпалі бійки нерідко нагадують збирання корму. Це ритуальний зовнішній вияв їх амбівалентного емоційного стану. Вірогідно, що півня водночас охоплюють і страх перед суперни­ком, що спонукає до втечі, і агресивні емоції, що під­штовхують до бою. В результаті зіткнення цих спонук відповідні їм дії взаємно гальмуються, а натомість ви­никають ритуальні. Шимпанзе перед грозою розмаху­ють палицями, гілками над головою, підкидають їх, присідаючи і підстрибуючи. Напевне, це теж спричи­нюється подібним за змістом амбівалентним емоцій­ним станом — бажанням і втікати від грозових хмар, і намагатися їх відігнати.

Ритуальні рухи, які виникають як наслідок амбіва­лентних емоційних станів тварин, інколи закріплюють­ся за конкретною ситуацією та емоційною реакцією на неї, набуваючи сигнальної функції — стають засобами передавання інформації про цю ситуацію. При цьому вони дещо змінюються — редукуються (зменшуються, стираються амплітуда і деталі) не дуже виразні компо­ненти ритуальних рухів і ще більше підкреслюються виразні, здатні інтенсивно привертати увагу тих, кому

Психологія магії й анімізму 31

адресуються сигнали. Це явище особливо поширене се-

ред несвійських тварин, про що свідчать відмінності за
зовнішньою формою сигналів в аналогічних ситуаціях у

різних таксонах (групах) однієї популяції. Одним з важ-

ливих наслідків такої відмінності сигналів є зміцнення

зв'язків між особинами і каналізація (відвернення, усу-

нення) агресії в межах групи.

Ритуальні рухи первісної людини змінювалися від-

повідно до особливостей функціонування і розвитку її

психіки. Первісні люди нерідко потрапляли в ситуації,
які викликали у них амбівалентні емоційні стани. На-
приклад, під час полювання з'являлось і спричинене
голодом бажання вбити тварину, і страх перед нею, і
тривога через загрозу втратити здобич. Вірогідно, що
такі стани знаходили ритуальну емоційну розрядку.
Людина є суспільною істотою, тому здатна реалізу-

вати свою сутність (жити і діяти як людина) тільки у
складі групи, соціуму. А групове, суспільне життя
ґрунтується на взаємодії, що вимагає взаєморозуміння і
взаємодопомоги, які забезпечуються не лише засобами

сигналізації, обміну інформацією, а й засобами внутрі-
групової інтеграції (поєднання групи у монолітне ціле на

основі спільних ціннісних орієнтацій і цілей її членів,

згуртування) і каналізації агресивності назовні, за межі
групи. Такими засобами були ритуально-магічні дії пер-

вісних людей. Кожне ритуальне дійство, зокрема й

магічне, є безпосередньо відчутним, хвилюючим, вража­
ючим уяву тлом, на якому матеріалізуються, виража-
ються почуття «Ми», групова єдність, солідарність,

спільність цінностей і цілей. Ритуали, спрямовані проти ворогів, недругів, каналізують агресивність.

Ритуальні дії людини суттєво відрізняються від ри­туалів тварин, які також виконують функції розрядки амбівалентних емоційних станів, каналізації агресії та інтеграції. Магічно-ритуальні дії людей ґрунтуються на уявленні, образному мисленні, усвідомлюються, чо­го немає у психіці тварин.

Є підстави припускати, що уява сформувалась у психіці людини під час ритуального спілкування. Вод­ночас уявлення як продукт уяви неминуче поверталось до ритуальних жестів, дій, які імітували, зображували важливі для людини процеси, об'єкти, події тощо. Уяв-

Психологія релігії

Психологія магії й анімізму

лення первісної людини служило її прагненню до бажа­них змін. Проте його можливості були надто обмежени­ми, щоб впливати на вироблення навичок, які відпові­дали б суттєвим особливостям: речей, давали змогу ке­рувати ними. Тому уявлення було змушене шукати за­соби впливу в імітації, зображенні свого змісту.

Обмеженість уяви була наслідком обмеженості предметно-перетворювальної діяльності людини, яка відображалася в її психіці. Відомо, що обмежена, по­збавлена достатніх для ефективного перетворюючого впливу на дійсність знань і засобів практика породжує негативно забарвлені, здебільшого амбівалентні емо­ційні стани у психіці людей-суб'єктів цієї практики. Найлегше подолати негативно забарвлені емоційні стани, усунувши чинники, які їх породжують. Але первісні люди були явно безсилими перед тим, що об­межувало їх практично-перетворювальну діяльність, тому чинили навмання, вибираючи засоби протидії об'єктам, які породжували їх негативно забарвлені емоційні стани.

Такі об'єкти, процеси, явища, предмети були зде­більшого життєво важливими, особливо значущими, від них залежали благополуччя, здоров'я, життя пер­вісних людей. Тому вони намагались активно впливати на ці об'єкти, щоб підпорядкувати їх своїм бажанням, волі, оволодіти ними.

Основним засобом такого впливу первісна людина зробила магічні, насамперед імітативно-зображуючі дії. Вірогідно, до цього спонукали психофізіологічні механізми, схожі на ті, що зумовлюють ритуальні рухи тварин. Напевно, діяли і механізми, які спрацьовують при формуванні так званих магічних дій, які дослідни­ки виявили у маленьких дітей і в шимпанзе. Так, за спостереженнями Ж. Піаже, діти падали і вставали, щоб примусити рухатись предмет, мружили і заплю­щували очі, щоб засвітилась лампа. Ці дії свідчили про переміну в їх свідомості місць причин і наслідків. Шимпанзе, щоб спонукати інших мавп до якихось дій, починають самі їх виконувати, закликаючи до насліду­вання. Ритуальні дії первісної людини набували іміта­тивно-зображуючого характеру через обмеженість її сві­домості, в якій образи уявлень ще не відрізнялися від

образів сприймання, а те, що відбувалося в уяві, від то­го, що діялося в навколишньому середовищі.

Під впливом інтенсивного фруструючого (стан від­чаю, розпачу, зумовлений неспроможністю суб'єкта досягти важливих для нього цілей) емоційного збу­дження, вжитих психоделіків (речовин, які впливають на біохімічні процеси в головному мозку, викликаючи галюцинації), соціально-психологічних механізмів (емоційного зараження, наслідування, навіювання і са­монавіювання), які інтенсивно діють під час ритуаль­них танців у свідомості первісної людини стиралася ме­жа між уявленням і сприйманням. Численні спостере­ження свідчать про те, що під час викликаних сильним бажанням за дуже малої вірогідності його задоволення ритуальних " Танців, їх учасники впадають у транс навіть без вживання психоделіків. Загалом транс є станом зміненої свідомості, якому притаманні галюци­нації щодо здійснення палких бажань. Трансові галю­цинації є своєрідним сновидінням наяву, доволі вираз­ним, деталізованим, емоційно насиченим. Дослідники помітили, що в ритуальний транс найшвидше впада­ють молоді жінки, потім старші жінки, ще пізніше — чоловіки.

Ті, хто перебував у такому стані, розповідають про нього як про реальні події, які для них нічим принци­пово не відрізняються від повсякденної дійсності. На­приклад, індіанець племені сіу розповідав, що коли на­стало «це», прилетів Головний Великий Орел і поніс його понад високими горами, що височіли над чудови­ми долинами. Індіанці зігрівались тоді, загортаючись у шкури буйволів, користувались тільки луками та стрі­лами, і білим не було дозволено жити на цій землі. Го­ловний Великий Орел приніс індіанця до Месії, який наказав їм усім шукати інше, незіпсоване місце для по­селення, де білі негідники не зможуть їм шкодити. По­тім він звелів індіанцю повернутись до своїх людей і постійно з ними танцювати, не звертаючи уваги на бі­лих, доки не прийде Месія, щоб допомогти їм. Зробле­ний і зачаклований шаманами спеціальний одяг буде оберігати танцівників від напасті, зокрема і від куль бі­лих, які намагатимуться перервати Танок порятунку. Той, хто вистрелить, сам упаде мертвий. Сказав Месія і

₂а-4Ь

Ті- Психологія релігії

Психологія магії й анімізму

про те, що вже готові ями з вогнем і окропом для прийо­
му всіх білих.

Цей сюжет виразно засвідчує ілюзійне здійснення фрустрованих бажань за допомогою магії, оскільки го­ловним засобом досягнення недосяжної іншим спосо­бом мети індіанець вважав зачарований одяг і ритуаль­ний танок.

Під дією своїх афективних бажань первісна людина пластично, наочно, графічно, звуками імітувала, зоб­ражувала те, що було для неї бажаним, жаданим і вва­жала, що так «вмикала» його. При цьому вона керува­лась ілюзією, що подібне породжує подібне, що явище є схожим на свою причину.

Ініних пояснень сутності психічних механізмів, які породжують цю ілюзію, ґрунтовніших висвітлень їх поки що немає.

Незаперечним є те, що саме ця ілюзія підтримує са­мовіддане старання, з яким у магічних ритуалах зобра­жували, імітували дії успішного полювання, риболов­лі, дощ, ріст рослин, визрівання плодів, народження і смерть, знищення ворогів тощо. Люди вважали, що, одягаючись у листя і квіти, допомагають оголеній зем­лі вкритися рослинністю; хоронячи зиму, уявляли, що вона вмирає тощо. Сповнених подібного змісту магіч­них ритуалів зафіксовано дуже багато. Наприклад, се­ред мисливських племен магічні ритуали, танці з іміта­цією рухів, повадок тварин, сцени успішного полюван­ня завжди домінували над усіма іншими. Так, індіанці племені мандан, що харчувалися м'ясом бізонів, коли ці тварини зникали у величезній прерії, вдень і вночі, іноді протягом місяця, поки на горизонті не з'являлося стадо тварин, «танцювали бізона» в масках з бізонових голів, з причепленими хвостами цих тварин тощо. Як­що хтось із танцівників втомлювався, то вдавав, що йо­го вбили, після чого з нього «знімали шкуру» і «розрі­зали здобич» на частини. Місце «вбитого» у «табуні» займав інший індіанець. Усе це свідчить, що танок, енергійна, жвава експресивність якого забезпечує ви­раження і розрядку емоційних переживань, є динаміч­ною основою магії.

Імітуюче-зображувальні танцювально-магічні ком­плекси первісних людей виконували роль і своєрідного

фіксатора, і засобу передавання мисливського, рибаль­ського, військового та іншого досвіду, тренування, перевірки готовності до зображуваної діяльності, на­лаштовування, настроювання на неї. Але головним смисло- і цілеутворюючим моментом, їх сенсом, при­значенням, покликанням для виконавців була спроба примусити предмети, явища, події, які зображувались, імітувались у магічно-танцювальному дійстві, так само діяти, відбуватись, розвиватись. Невипадково перебіг подій, зображуваних у таких дійствах, закінчувався для людей, що їх здійснювали, завжди сприятливо.

Дослідники, які виявляли і вивчали магічну діяль­ність нерозвинених, примітивних первісних спільнот, не знаходили в них уявлень про надприродне. Виявле­ні ними факти свідчили, що первісна людина не знала слова «природа», не розрізняла природних і надпри­родних явищ. Англійський етнограф Е.-Б. Тейлор на основі вивчення первісної культури австралійців, тас­манійців довів, що навіть діяння героїв міфів, будучи охарактеризованими у первісних культурах як чудес­ні, надприродні, виражали первісно-зародковий сенс цих термінів — як дивовижні, вражаючі, незвичайні. Але ці культури не уявляли чудеса, надприродне у їх нинішньому розумінні — як порушення чи анулюван­ня законів природи внаслідок волюнтаристичного втручання надприродних істот, сил. Англійський при­рододослідник Чарльз Дарвін (1809—1882) стверджу­вав, що, вивчаючи побут та звичаї тубільців Вогняної Землі, він не знайшов у них найменших слідів того, що можна було б назвати божеством, жодної ознаки релі­гійного обряду за наявності магії.

У 20-ті роки XX ст. у болотистих лісах південного сходу Суматри, які називаються римба, було знайдено племена кубу. Ретельне дослідження не виявило у них ніяких ознак релігії. У книзі одного з дослідників ку­бу (В. Фольц, «Римба») йдеться про його спроби вста­новити наявність у представників племені уявлень про вищі істоти. Він не ставив прямих питань, щоб убезпечитись від помилок. А діалог почав запитан­ням, чи його співрозмовник коли-небудь ходив сам уночі до лісу.

— Так, часто, — відповів тубілець.

Психологія релігії

Психологія магії й анімізму 37

— Чи чув ти там стогін і зітхання?

— Так.

— Що ж ти подумав?

— Що тріщить дерево.

— Чи не чув ти криків?

— Так.

— Що ж ти подумав?

— Що кричить звір.

— А якщо ти не знаєш, який звір кричить?

— Я знаю голоси всіх звірів.

— Отже, вночі в лісі ти нічого не боїшся?

— Нічого.

— І ти ніколи не зустрічав нічого невідомого, що могло б тебе налякати?

— Ні, я знаю всеї