Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?
Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже.
Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал.
Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее. ✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать». Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами! Хххvіі. Після Котляревського.
Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним. Після появи ”Енеїди” український літературний обрій заряснів іменами: Сторожен- ко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шевченко, Куліш. І кожен з цих письменни- ків у своїй творчості так чи інак вдавався до русизмів. Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шевченка. Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов’янської мови, що, як знаємо, була до ХІХ ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати, глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка. Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників ХІХ ст. Форми ці - старослов’яніз- ми - характерні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і на- шим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумористичного стилю. Поруч із старослов’янізмами трапляються в Куліша і цілком невиправдані ру- сизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надрукова- но. Можна натрапити у Куліша і на живомовні форми, сучасною літературною мовою не практиковані: год, послі, тілько, первий, лучче. Для більшої наочности наведу зразок мови П. Куліша: ”ПРИКАЗКИ ГРЕБІНКИ ОД ІЗДАТЕЛЯ Тому назад двадцять шість год покійничок Євгеній Павлович Гребінка випустив невеличку книжечку ”Приказки”. Не чули ми про його працю й досі голосного слова, а ”Приказки” були найкраще діло зо всього, що понапечатував Гребінка. Коли рів- няти їх і до сусідньої словесности, то навряд чи є в їй кращі приказки од Гребі- нчиних, а тілько що московські дзвони голоснійші од наших. Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й непозиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь - тут же крізь сміх почуєте якийся сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії україн- ської. Широкі його приказки, як наші степи, жартовливі вони да якось і сумоваті, як наші селяни; шуткуючи, сі приказки займають душу зглибока”. І вже в цьому загалом українською мовою писаному уривку можна знайти сліди здобутої Кулішем російської освіти. ”Навряд чи є в їй кращі приказки” - речення чисто російського мовного стилю. Українець, незнайомий з російською мовою, скаже ”Навряд чи має вона кращі приказки”. Там, де росіяни кажуть у меня есть, україн- ці казали я маю. Форма у мене є розвинулася під впливом російської мови від ос- віченої в російських школах інтелігенції. Тільки російським впливом можна пояснити вираз тут же. Українській мові властивіше форма тут таки. Сполучник да у тексті - це теж слід російського пра- вопису, засвоєного Кулішем у школах. У поезії Куліш ще більше вдавався до запозичень з російської мови. Тут прозирає безперечний вплив Пушкіна та інших російських поетів: Я філософію, сказати, що люблю, І часто сам собі, пречасто говорю: Уви! Ми родимось на те, щоб нам умерти... Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму: Та щось нишком розмовляли - Здалека не чути - О отечестві, здається, Та нових петлицях... Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мо- ви. Практично усі вони в той чи інший спосіб використовують лексику росіян, ви- вчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім’ї. Українська мова адоптує цю лексику в різних варіяціях: І. Пряме запозичення російських форм: свинець. ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є замість я маю. ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням найближчої до російської: нагромаджувати (1), призбирувати (2), накопичувати (3). В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчої до російського накапливать. ІУ. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий. У. Зміна значень окремих слів на російський манір: знаменитий (значило: пречудовий, тепер значить: славнозвісний). УІ. Вживання граматичних форм властивих російській мові: по всім усюдам замість по всіх усюдах. УІІ. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: зраджувати кому замість зраджувати кого. УІІІ. Запозичення правописних норм: да замість та. Запозичення правописних норм після погрому українства 1933 р. набрало рис державної політики. Прикладів - сотні; обмежусь кількома: ад’ютант замість адьютюнт раз у раз замість раз-у-раз сухопутний замість сухопутній. Бодай одну з цих категорій запозичень можна знайти у найповажніших класик- ів. Серед дореволюційних авторів запозичена лексика особливо властива письмен- никам, що походять з інтелігентних родин, чиє виховання проходило під впливом російської мови та літератури. Підшукуючи лексику для свого мовлення - усного чи писемного - такі автори мимоволі звертаються до російської мови і позичають, або копіюють, або беруть за зразок російські форми. Наприклад, у М. Коцюбинського можна натрапити на такі кальки: Щемлячий трусок погнав його в гори. Нема ніякого сумніву, що слово щемлячий є копією російського щемящий, відо- мого у низці виразів, вживаних у російській літературі: щемящая боль, щемящий душу напев тощо. У нашій живій мові слова щемлячий не зафіксовано. Це стовід- соткова копія з російського зразка. Чому письменник вжив саме це слово, коли в інших творах він послуговується прикметником терпкий? Очевидно, автор хотів створити синонім до слова терпкий, для певної диференціяції між терпким та щем- лячим. На жаль, як на мене, це йому не вдалося, бо читачі, які знають російську мову, слово щемлячий зрозуміють через посередництво російської мови, а не з об- разу, що його мало б творити слово щемлячий. Ближче до української мовної стихії форми щемливий, щемкий, щімкий, що їх мовці вивели з українського слова щем, яке само по собі без жодних епітетів за- ступає російський вираз щемящая боль. Трапляється у М. Коцюбинського і російське керування іменника дієсловом з часткою не: Комісія не змогла злокалізувати філоксеру... Належало б сказати філоксери. Ось приклад з народніх уст: Ніхто не може світа пережити (Номис, 389). На російськйи манір вживає Коцюбинський і дієслово шкодувати: Уряд шкодував гроші на боротьбу (з філоксерою)... Дієслово шкодувати вимагає родового відмінку: шкодувати грошей. Саме так дієслово шкодувати керує іменником у інших класиків: ...та, видно тесля шкодував роботи (Л. Українка). Остання цитата з творів М. Коцюбинського є ілюстрацією до УІІ категорії за- позичень, перелічених вище. У наступних двох розділах ми розглянемо цю категорію запозичень докладніше.
|