Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Хххvіі. Після Котляревського.






Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним.

Після появи ”Енеїди” український літературний обрій заряснів іменами: Сторожен-

ко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шевченко, Куліш. І кожен з цих письменни-

ків у своїй творчості так чи інак вдавався до русизмів.

Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шевченка.

Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов’янської мови, що, як

знаємо, була до ХІХ ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати,

глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка.

Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників ХІХ ст. Форми ці - старослов’яніз-

ми - характерні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і на-

шим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумористичного стилю.

Поруч із старослов’янізмами трапляються в Куліша і цілком невиправдані ру-

сизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надрукова-

но. Можна натрапити у Куліша і на живомовні форми, сучасною літературною мовою

не практиковані: год, послі, тілько, первий, лучче.

Для більшої наочности наведу зразок мови П. Куліша:

”ПРИКАЗКИ ГРЕБІНКИ

ОД ІЗДАТЕЛЯ

Тому назад двадцять шість год покійничок Євгеній Павлович Гребінка випустив

невеличку книжечку ”Приказки”. Не чули ми про його працю й досі голосного слова,

а ”Приказки” були найкраще діло зо всього, що понапечатував Гребінка. Коли рів-

няти їх і до сусідньої словесности, то навряд чи є в їй кращі приказки од Гребі-

нчиних, а тілько що московські дзвони голоснійші од наших. Гребінка, пишучи

приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й непозиченими

фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь - тут же крізь сміх почуєте якийся

сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії україн-

ської. Широкі його приказки, як наші степи, жартовливі вони да якось і сумоваті,

як наші селяни; шуткуючи, сі приказки займають душу зглибока”.

І вже в цьому загалом українською мовою писаному уривку можна знайти сліди

здобутої Кулішем російської освіти. ”Навряд чи є в їй кращі приказки” - речення

чисто російського мовного стилю. Українець, незнайомий з російською мовою, скаже

”Навряд чи має вона кращі приказки”. Там, де росіяни кажуть у меня есть, україн-

ці казали я маю. Форма у мене є розвинулася під впливом російської мови від ос-

віченої в російських школах інтелігенції.

Тільки російським впливом можна пояснити вираз тут же. Українській мові

властивіше форма тут таки. Сполучник да у тексті - це теж слід російського пра-

вопису, засвоєного Кулішем у школах.

У поезії Куліш ще більше вдавався до запозичень з російської мови. Тут

прозирає безперечний вплив Пушкіна та інших російських поетів:

Я філософію, сказати, що люблю,

І часто сам собі, пречасто говорю:

Уви! Ми родимось на те, щоб нам умерти...

Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму:

Та щось нишком розмовляли -

Здалека не чути -

О отечестві, здається,

Та нових петлицях...

Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мо-

ви. Практично усі вони в той чи інший спосіб використовують лексику росіян, ви-

вчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім’ї.

Українська мова адоптує цю лексику в різних варіяціях:

І. Пряме запозичення російських форм:

свинець.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування):

у мене є замість я маю.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням

найближчої до російської:

нагромаджувати (1), призбирувати (2), накопичувати (3).

В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчої до російського накапливать.

ІУ. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення:

плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий.

У. Зміна значень окремих слів на російський манір:

знаменитий (значило: пречудовий, тепер значить: славнозвісний).

УІ. Вживання граматичних форм властивих російській мові:

по всім усюдам замість по всіх усюдах.

УІІ. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:

зраджувати кому замість зраджувати кого.

УІІІ. Запозичення правописних норм:

да замість та.

Запозичення правописних норм після погрому українства 1933 р. набрало

рис державної політики. Прикладів - сотні; обмежусь кількома:

ад’ютант замість адьютюнт

раз у раз замість раз-у-раз

сухопутний замість сухопутній.

Бодай одну з цих категорій запозичень можна знайти у найповажніших класик-

ів. Серед дореволюційних авторів запозичена лексика особливо властива письмен-

никам, що походять з інтелігентних родин, чиє виховання проходило під впливом

російської мови та літератури. Підшукуючи лексику для свого мовлення - усного

чи писемного - такі автори мимоволі звертаються до російської мови і позичають,

або копіюють, або беруть за зразок російські форми.

Наприклад, у М. Коцюбинського можна натрапити на такі кальки:

Щемлячий трусок погнав його в гори.

Нема ніякого сумніву, що слово щемлячий є копією російського щемящий, відо-

мого у низці виразів, вживаних у російській літературі: щемящая боль, щемящий

душу напев тощо. У нашій живій мові слова щемлячий не зафіксовано. Це стовід-

соткова копія з російського зразка. Чому письменник вжив саме це слово, коли в

інших творах він послуговується прикметником терпкий? Очевидно, автор хотів

створити синонім до слова терпкий, для певної диференціяції між терпким та щем-

лячим. На жаль, як на мене, це йому не вдалося, бо читачі, які знають російську

мову, слово щемлячий зрозуміють через посередництво російської мови, а не з об-

разу, що його мало б творити слово щемлячий.

Ближче до української мовної стихії форми щемливий, щемкий, щімкий, що їх

мовці вивели з українського слова щем, яке само по собі без жодних епітетів за-

ступає російський вираз щемящая боль.

Трапляється у М. Коцюбинського і російське керування іменника дієсловом з

часткою не:

Комісія не змогла злокалізувати філоксеру...

Належало б сказати філоксери. Ось приклад з народніх уст:

Ніхто не може світа пережити (Номис, 389).

На російськйи манір вживає Коцюбинський і дієслово шкодувати:

Уряд шкодував гроші на боротьбу (з філоксерою)...

Дієслово шкодувати вимагає родового відмінку: шкодувати грошей. Саме так

дієслово шкодувати керує іменником у інших класиків:

...та, видно тесля шкодував роботи (Л. Українка).

Остання цитата з творів М. Коцюбинського є ілюстрацією до УІІ категорії за-

позичень, перелічених вище.

У наступних двох розділах ми розглянемо цю категорію запозичень докладніше.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.