Хххііі. Вивчаймо, розвиваймо, вдосконалюймо.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Про переваги української мови у процесі спілкування офіційне мовознавс-

тво УССР воліло не говорити. Мало говориться про це й сьогодні. Автор не

збирається вишукувати в нашій мові якихось месіянських рис, як це роблять

заполітизовані мовознавці (і не лише мовознавці) деяких національних меншин,

а просто хоче підкреслити окремі риси нашої мови, дотеперішнім мовознавством

У пресі певного спрямування можна зустріти нарікання на малоінформативність

української мови. Автори таких нарікань нагадують тих, хто ”питає у слабого

здоров’я”. Чи ж могла знищувана століттями (!) в наслідок державної політики

мова стати інформативнішою від мови, якій держава надавала всіляку підтримку?

Коли у тридцятих роках ліквідовано інституції, покликані розвивати україн-

ську наукову мову, коли русифіковано усі навчальні заклади, коли припинено пуб-

лікацію словників та іншої наукової літератури, коли молоді кадри з усіх галу-

зей знань виховувано не українською мовою, то якої від неї можна чекати інфор-

мативности? Нарікання на малоінформативність української мови - це схвалення

расистської політики, що її вела імперія щодо ”інородців”. А коли глянути глиб-

ше, то подібні нарікання - це замаскована пропаганда проти незалежности України.

Чи ж можна погодитися з тезою про малоінформативність української мови?

Звернімось до джерел української мови, коли вона розвивалася без сторонньо-

го втручання. Тільки такий розвиток міг забезпечити їй високу інформативність.

Говорити про інформативність мов з належною мірою вірогідности можна лише

тоді, коли встановлено одиниці виміру інформативности. Сьогодні таких одиниць

немає. Усі міркування на тему інформативности базовано на здогадах осіб, котрі

Я теж не знаю одиниць виміру інформативности. Але чисто практично можна

покласти, що коротший вираз несе більше інформації, ніж вираз довший. А що про

малоінформативність української мови говориться здебільшого у порівнянні до ро-

сійської, то порівнявши деякі українські вирази з російськими, можна ”на око”

Чекай, аж я скажу. Жди до тех пор, пока я не скажу.

Кинувши оком, можна сказати, що коротший вираз інформативніший. І свою ви-

соку інформативність український вираз завдячує слівцеві аж. По-російськи за-

мість аж треба сказати до тех пор, пока... не, або пока...не. На те, що висло-

вив один склад аж, треба три або шість російських складів.

Розгляньмо ще кілька прикладів. На цей раз у вигляді діялогів:

То ти сміявся з власних батьків? Де ж би я сміявся?

А Іван що, їхав останній? Де ж би він їхав останній?

Спробуймо перекласти відповіді на російську мову, щоб вони передавали той

Де ж би я сміявся? Как бы я мог позволить себе смеяться?

Де ж би він їхав останній? Как бы он мог допустить, чтобы ехать последним?

Саме так треба висловити російською мовою українські відповіді-питання.

Тут нема жодної ”пересади” або ”натяжки”. Щоб точно передати весь емоційно-ін-

тонаційний заряд, закладений у двох складах де ж би, російській мові треба вісім

Багато цікавого для порівняння мов дає фразеологія.

”Мене взяв жаль, що я не можу їй нічим зарадити”.

”Меня охватило чувство сожаления, что я не могу ей ничем помочь”.

взяв жаль (два склади) охватило чувство сожаления (11 складів)

Ці приклади наведено не для того, щоб довести вищість української мови над

російською. Розмови про вищість і нижчість (малоінформативність, слабкість) мов

- це розмови расистські. І ведуть їх расисти.

Наведені приклади ілюструють інше, а саме, що в ”незамуленій” українській

лексиці, збереженій у живомовній стихії, закладено величезні інформативні можли-

вості. Коли дати їм ”зелену вулицю”, вони, якщо й не поб’ють усіх рекордів ін-

формативности, то бодай не ”пастимуть задніх” у порівнянні до інших мов. Однак,

ці можливості через ряд причин не реалізовано. Головною серед тих причин було

прагнення імперії накинути усім ”інородцям” єдину імперську мову, придушити роз-

виток національних мов народів, асимілювати ці народи, поширюючи і розвиваючи

тільки свою ”вищу” культуру, літературу, мистецтво.

Імперія не питала у підкорених народів, чи хочуть вони асимілюватися і зре-

ктися своєї культури на користь ”інформативнішої” імперської культури.

То ж чи не є балакання про інформативність і силу імперської культури сво-

го роду носталгією за імперією, за правом чинити геноциди та етноциди на зразок

того, який ”інформативніша” російська армія ще зовсім недавно чинила в Ічкерії?

Українська мова має багато прогресивних і позитивних рис, які треба вивча-

ти, розвивати і вдосконалювати. Для цього потрібно кадрів і кадрів мовознавців,

потрібна повсякденна увага до цього процесу з боку держави. Потрібна широка

програма українського відродження. А ще - поборювання расистських говорень.