Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Хххііі. Вивчаймо, розвиваймо, вдосконалюймо.






Про переваги української мови у процесі спілкування офіційне мовознавс-

тво УССР воліло не говорити. Мало говориться про це й сьогодні. Автор не

збирається вишукувати в нашій мові якихось месіянських рис, як це роблять

заполітизовані мовознавці (і не лише мовознавці) деяких національних меншин,

а просто хоче підкреслити окремі риси нашої мови, дотеперішнім мовознавством

замовчувані.

 

У пресі певного спрямування можна зустріти нарікання на малоінформативність

української мови. Автори таких нарікань нагадують тих, хто ”питає у слабого

здоров’я”. Чи ж могла знищувана століттями (!) в наслідок державної політики

мова стати інформативнішою від мови, якій держава надавала всіляку підтримку?

Коли у тридцятих роках ліквідовано інституції, покликані розвивати україн-

ську наукову мову, коли русифіковано усі навчальні заклади, коли припинено пуб-

лікацію словників та іншої наукової літератури, коли молоді кадри з усіх галу-

зей знань виховувано не українською мовою, то якої від неї можна чекати інфор-

мативности? Нарікання на малоінформативність української мови - це схвалення

расистської політики, що її вела імперія щодо ”інородців”. А коли глянути глиб-

ше, то подібні нарікання - це замаскована пропаганда проти незалежности України.

Чи ж можна погодитися з тезою про малоінформативність української мови?

Звернімось до джерел української мови, коли вона розвивалася без сторонньо-

го втручання. Тільки такий розвиток міг забезпечити їй високу інформативність.

Говорити про інформативність мов з належною мірою вірогідности можна лише

тоді, коли встановлено одиниці виміру інформативности. Сьогодні таких одиниць

немає. Усі міркування на тему інформативности базовано на здогадах осіб, котрі

обстоюють ту чи ту тезу.

Я теж не знаю одиниць виміру інформативности. Але чисто практично можна

покласти, що коротший вираз несе більше інформації, ніж вираз довший. А що про

малоінформативність української мови говориться здебільшого у порівнянні до ро-

сійської, то порівнявши деякі українські вирази з російськими, можна ”на око”

визначити інформативність одних і других.

Український вираз Російський вираз

Чекай, аж я скажу. Жди до тех пор, пока я не скажу.

Жди, пока я не скажу.

Кинувши оком, можна сказати, що коротший вираз інформативніший. І свою ви-

соку інформативність український вираз завдячує слівцеві аж. По-російськи за-

мість аж треба сказати до тех пор, пока... не, або пока...не. На те, що висло-

вив один склад аж, треба три або шість російських складів.

Розгляньмо ще кілька прикладів. На цей раз у вигляді діялогів:

Питання Відповідь-питання

То ти сміявся з власних батьків? Де ж би я сміявся?

А Іван що, їхав останній? Де ж би він їхав останній?

Спробуймо перекласти відповіді на російську мову, щоб вони передавали той

самий зміст.

Українська мова Російська мова

Де ж би я сміявся? Как бы я мог позволить себе смеяться?

Де ж би він їхав останній? Как бы он мог допустить, чтобы ехать последним?

Саме так треба висловити російською мовою українські відповіді-питання.

Тут нема жодної ”пересади” або ”натяжки”. Щоб точно передати весь емоційно-ін-

тонаційний заряд, закладений у двох складах де ж би, російській мові треба вісім

складів.

Багато цікавого для порівняння мов дає фразеологія.

Візьмім таке українське речення:

”Мене взяв жаль, що я не можу їй нічим зарадити”.

По-російськи цю думку треба висловити так:

”Меня охватило чувство сожаления, что я не могу ей ничем помочь”.

Порівняймо:

Український вираз Російський вираз

взяв жаль (два склади) охватило чувство сожаления (11 складів)

Ці приклади наведено не для того, щоб довести вищість української мови над

російською. Розмови про вищість і нижчість (малоінформативність, слабкість) мов

- це розмови расистські. І ведуть їх расисти.

Наведені приклади ілюструють інше, а саме, що в ”незамуленій” українській

лексиці, збереженій у живомовній стихії, закладено величезні інформативні можли-

вості. Коли дати їм ”зелену вулицю”, вони, якщо й не поб’ють усіх рекордів ін-

формативности, то бодай не ”пастимуть задніх” у порівнянні до інших мов. Однак,

ці можливості через ряд причин не реалізовано. Головною серед тих причин було

прагнення імперії накинути усім ”інородцям” єдину імперську мову, придушити роз-

виток національних мов народів, асимілювати ці народи, поширюючи і розвиваючи

тільки свою ”вищу” культуру, літературу, мистецтво.

Імперія не питала у підкорених народів, чи хочуть вони асимілюватися і зре-

ктися своєї культури на користь ”інформативнішої” імперської культури.

То ж чи не є балакання про інформативність і силу імперської культури сво-

го роду носталгією за імперією, за правом чинити геноциди та етноциди на зразок

того, який ”інформативніша” російська армія ще зовсім недавно чинила в Ічкерії?

Українська мова має багато прогресивних і позитивних рис, які треба вивча-

ти, розвивати і вдосконалювати. Для цього потрібно кадрів і кадрів мовознавців,

потрібна повсякденна увага до цього процесу з боку держави. Потрібна широка

програма українського відродження. А ще - поборювання расистських говорень.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.