ХХХІ. Профанізація.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

ХХХІ. Профанізація.

До негативних явищ у сфері української мови треба віднести і намагання

будь-що-будь пропхати в масовий ужиток і узаконити як норму неправильні варіянт-

ні форми. Неправильні форми існують у кожній мові, а надто в процесі їхнього

розвитку. Але успішний розвиток мови вимагає такі форми поборювати, а не уза-

Намагання канонізувати неправильні форми коштом правильних цілком доречно

Профанізацію широко практикувало колоніяльне мовознавство. Просування таких

форм, як чудовисько, безрозсудство, правлячий клас - це відверта профанізація.

Здавалося б, що із здобуттям незалежности профанізація нашої лексики в де-

мократичній Україні мала б зникнути. На жаль, цього не сталося. Демократичні

умови дуже сприяють псевдонауковцям і просто неукам вигадувати всілякі ”україн-

ські” риси в нашій мові, ”непомічені” письменниками й мовознавцями минулого.

Наприклад, здобула поширення в сучасній Україні думка, що назва козацької

організації минулого - Запорізька Січ - правильно по-українському має звучати

Запорозька Січ. Дехто не шкодує сил, вишукуючи аргументи на користь своєї

Головним доказом профанізаторів служать документи минулого, де справді мож-

на натрапити на написання запорозький. При цьому не береться до уваги той факт,

що українською писемною мовою тих часів була старослов’янська мова, і документи

писані цією мовою могли вживати форму запорозький. Не береться до уваги і той

факт, що тодішня писемна мова була пристосована до українського мовлення: якщо

літеру О записувано з дашком Ô, то її належало читати як І. У давніх документах

існують написання з О та з Ô. Написання без дашка могли траплятися з багатьох

причин. Одною з таких причин може бути факт, що слово запорізький мало синонім

запорозький. Це могло бути хоч би через існування слова острозький, утвореного

Але ми знаємо, що норми сучасної української мови вироблювано на підставі

уніфікації живого мовлення. В основу українських літературних стандартів лягло

уніфіковане мовлення українців, базоване на живих мовних формах. Отже, виріша-

льне слово у спорі про О та І у слові запорізький належить живій українській мо-

Отож, звернімось до цих авторитетних для нас джерел.

У 20-х роках в Одесі ще можна було почути, як співали пісню про Дорошенка:

У цій пісні, як я її чув, вжито форму запорізький. Я навів усю пісню, щоб

показати, що інакше пісня і не могла співатися, бо в усіх наведених куплетах

приблизно римуються. Коли взяти до уваги, що серед запорізького козацтва була

велика частина чернігівців, де могли слово ”жінка” вимовляти як ”жунка”, то і

рядки четвертого куплета майже римуються. Десь і кобзар-автор пісні був родом

Отже, в живій мові - яка є головним законодавцем уніфікованих літературних

норм - форма запорізький відбиває характерний спосіб творення українських прик-

Дехто може спитати: ”Чому не можна толерувати існування форми запорозький,

а надто у такій парі як Запорозька Січ? Чи це шкодить мові? ”.

Так - це шкодить мові. Це шкодить простоті й легкості спілкування, просто-

ті й легкості вивчення мови. Запровадженням терміну Запорозька Січ, ми усклад-

нюємо нашу мову, ускладнюємо процес її опанування, додаємо, коли хочете, ще од-

ну каверзу для учнів, студентів, для всіх, хто хоче її опанувати. Замість спро-

щувати наше мовлення, ми його ускладнюємо: ми мусимо говорити й писати запорі-

зька область, але Запорозька Січ. Чи ж це узгоджується із здоровим глуздом?

Припустімо, що й справді колись переважала назва Запорозька Січ.

Чи ми дотримуємось ідентичного написання історичних назв? У ХІХ столітті

існувало Кирило-Методіївське братство. Саме так цю назву вимовляли українці,

дарма що в офіційних документах писано Кирилло-Мефодиевское братство. Чи ж наш

офіційний правопис додержується у цій назві правильного історичного написання?

Усі адепти написання Запорозька Січ любенько пишуть Кирило-Мефодіївське братст-

во, хоч це суперечить історії. У 1918 році в Києві постала Українська Народня

- не Народна - Республіка. Чи ж ми дотримуємось цього історичного написання?

Історично місто Прилуки звалося Прилука, а місто Лубни - Лубні. Як і у ви-

падку із Запорожжям, різниця в одній літері. Чому ж у даному разі адептів напи-

сання Запорозька Січ не хвилює відхід від принципу історичної точности?

То чим же пояснити існування такого подвійного стандарту? Чи не тим, що

написання запорозький - це крок до ”наближення” мов, а інші історичні написання

Чи може наша ”вірність історії” похвалитися здоровим глуздом і незалежним

Подивіться скільки непотрібних ”ям” має наше офіційне язичіє:

1. Треба пильнувати написання дружний та дружній, штучно створений колоні-

яльним мовознавством поділ на дві мовні одиниці; основна підстава для такого по-

ділу - зближення з російською формою дружный;

2. Треба пильнувати написання богатир і багатир. Дві правописні одиниці,

замість одної, з’явилися, щоб ”наблизити” наш правопис до російського, де треба

3. Треба пильнувати написання родового відмінку від міста-держави Рим:

4. Тепер же любителі мовних ”ям” притягають за вуха ще одну каверзу: дво-

Додаймо до цього безпідставні вимоги ”дуже вчених” філологів вживати вирази

кров ІЗ носа, замість кров З носа, а також вимоги звертатися такими довжелезни-

ми пасажами, як панові директорові Арнольдові Григоровичеві Москаленкові,

і стане зрозумілим, чому від вивчення такого ”есперанто”, відмагатимуться не ли-

ше расисти-депутати Верховної Ради, а й рядові смертні, хто зберіг, хоч краплину

Чи ж не це ставлять собі за мету доктори й академіки колоніяльної школи?

Усі ”мудрування”, які підпирають профанізацію мови, ведуть лише до одного:

до знеохочення мовців послугуватися неоковирною мовною саламахою.