Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ХХХІ. Профанізація.






До негативних явищ у сфері української мови треба віднести і намагання

будь-що-будь пропхати в масовий ужиток і узаконити як норму неправильні варіянт-

ні форми. Неправильні форми існують у кожній мові, а надто в процесі їхнього

розвитку. Але успішний розвиток мови вимагає такі форми поборювати, а не уза-

конювати.

Намагання канонізувати неправильні форми коштом правильних цілком доречно

назвати профанізацією.

Профанізацію широко практикувало колоніяльне мовознавство. Просування таких

форм, як чудовисько, безрозсудство, правлячий клас - це відверта профанізація.

Здавалося б, що із здобуттям незалежности профанізація нашої лексики в де-

мократичній Україні мала б зникнути. На жаль, цього не сталося. Демократичні

умови дуже сприяють псевдонауковцям і просто неукам вигадувати всілякі ”україн-

ські” риси в нашій мові, ”непомічені” письменниками й мовознавцями минулого.

Наприклад, здобула поширення в сучасній Україні думка, що назва козацької

організації минулого - Запорізька Січ - правильно по-українському має звучати

Запорозька Січ. Дехто не шкодує сил, вишукуючи аргументи на користь своєї

”концепції”.

Головним доказом профанізаторів служать документи минулого, де справді мож-

на натрапити на написання запорозький. При цьому не береться до уваги той факт,

що українською писемною мовою тих часів була старослов’янська мова, і документи

писані цією мовою могли вживати форму запорозький. Не береться до уваги і той

факт, що тодішня писемна мова була пристосована до українського мовлення: якщо

літеру О записувано з дашком Ô, то її належало читати як І. У давніх документах

існують написання з О та з Ô. Написання без дашка могли траплятися з багатьох

причин. Одною з таких причин може бути факт, що слово запорізький мало синонім

запорозький. Це могло бути хоч би через існування слова острозький, утвореного

від назви міста Острог.

Але ми знаємо, що норми сучасної української мови вироблювано на підставі

уніфікації живого мовлення. В основу українських літературних стандартів лягло

уніфіковане мовлення українців, базоване на живих мовних формах. Отже, виріша-

льне слово у спорі про О та І у слові запорізький належить живій українській мо-

ві, збереженій у фольклорних записах.

Отож, звернімось до цих авторитетних для нас джерел.

У 20-х роках в Одесі ще можна було почути, як співали пісню про Дорошенка:

Ой на,

Ой на горі там женці жнуть, (1)

А попід горою, (2)

Гаєм-долиною (3)

Козаки йдуть.

Гей, долиною гей,

Широкою козаки йдуть.

Попе-,

Попереду Дорошенко (1)

Веде своє військо, (2)

Славне запорізьке (3)

Хорошенько.

Гей, долиною гей,

Широкою, хорошенько.

Посе-,

Посереду пан хорунжий (1)

Під ним конниченько, (2)

Під ним вороненький, (3)

Сильне дужий.

Гей, долиною гей,

Широкою, сильне дужий.

А по-,

А позаду Сагайдачний, (1)

Що проміняв жінку (2)

На тютюн та люльку, (3)

Необачний.

Гей, долиною гей,

Широкою, необачний.

У цій пісні, як я її чув, вжито форму запорізький. Я навів усю пісню, щоб

показати, що інакше пісня і не могла співатися, бо в усіх наведених куплетах

рядки (2) і (3) римуються:

горою долиною

військо запорізьке

конниченько вороненький

Навіть у четвертому куплеті слова

жінку люльку

приблизно римуються. Коли взяти до уваги, що серед запорізького козацтва була

велика частина чернігівців, де могли слово ”жінка” вимовляти як ”жунка”, то і

рядки четвертого куплета майже римуються. Десь і кобзар-автор пісні був родом

з Чернігівщини.

Отже, в живій мові - яка є головним законодавцем уніфікованих літературних

норм - форма запорізький відбиває характерний спосіб творення українських прик-

метників від географічних назв:

Запоріжжя запорізький

Кривий Ріг криворізький

ХаркІв харкІвський

Чорний Острів чорноострівський

Дехто може спитати: ”Чому не можна толерувати існування форми запорозький,

а надто у такій парі як Запорозька Січ? Чи це шкодить мові? ”.

Так - це шкодить мові. Це шкодить простоті й легкості спілкування, просто-

ті й легкості вивчення мови. Запровадженням терміну Запорозька Січ, ми усклад-

нюємо нашу мову, ускладнюємо процес її опанування, додаємо, коли хочете, ще од-

ну каверзу для учнів, студентів, для всіх, хто хоче її опанувати. Замість спро-

щувати наше мовлення, ми його ускладнюємо: ми мусимо говорити й писати запорі-

зька область, але Запорозька Січ. Чи ж це узгоджується із здоровим глуздом?

Припустімо, що й справді колись переважала назва Запорозька Січ.

Чи ми дотримуємось ідентичного написання історичних назв? У ХІХ столітті

існувало Кирило-Методіївське братство. Саме так цю назву вимовляли українці,

дарма що в офіційних документах писано Кирилло-Мефодиевское братство. Чи ж наш

офіційний правопис додержується у цій назві правильного історичного написання?

Усі адепти написання Запорозька Січ любенько пишуть Кирило-Мефодіївське братст-

во, хоч це суперечить історії. У 1918 році в Києві постала Українська Народня

- не Народна - Республіка. Чи ж ми дотримуємось цього історичного написання?

Історично місто Прилуки звалося Прилука, а місто Лубни - Лубні. Як і у ви-

падку із Запорожжям, різниця в одній літері. Чому ж у даному разі адептів напи-

сання Запорозька Січ не хвилює відхід від принципу історичної точности?

То чим же пояснити існування такого подвійного стандарту? Чи не тим, що

написання запорозький - це крок до ”наближення” мов, а інші історичні написання

затавровано в минулому як ”націоналізм”?

Чи може наша ”вірність історії” похвалитися здоровим глуздом і незалежним

мисленням?

Подивіться скільки непотрібних ”ям” має наше офіційне язичіє:

1. Треба пильнувати написання дружний та дружній, штучно створений колоні-

яльним мовознавством поділ на дві мовні одиниці; основна підстава для такого по-

ділу - зближення з російською формою дружный;

2. Треба пильнувати написання богатир і багатир. Дві правописні одиниці,

замість одної, з’явилися, щоб ”наблизити” наш правопис до російського, де треба

писати богатырь;

3. Треба пильнувати написання родового відмінку від міста-держави Рим:

якщо держава, то Риму, а якщо місто, то Рима;

4. Тепер же любителі мовних ”ям” притягають за вуха ще одну каверзу: дво-

написання слова запорізький.

Додаймо до цього безпідставні вимоги ”дуже вчених” філологів вживати вирази

кров ІЗ носа, замість кров З носа, а також вимоги звертатися такими довжелезни-

ми пасажами, як панові директорові Арнольдові Григоровичеві Москаленкові,

і стане зрозумілим, чому від вивчення такого ”есперанто”, відмагатимуться не ли-

ше расисти-депутати Верховної Ради, а й рядові смертні, хто зберіг, хоч краплину

здорового глузду.

Чи ж не це ставлять собі за мету доктори й академіки колоніяльної школи?

Усі ”мудрування”, які підпирають профанізацію мови, ведуть лише до одного:

до знеохочення мовців послугуватися неоковирною мовною саламахою.

Чи ж нам цього треба?

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.