ХХХ. Перетягання струни або псевдоукраїнізація.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

До негативних явищ сучасного мовного процесу треба зарахувати і явище псе-

вдоукраїнізації. Псевдоукраїнізація - це нічим не виправдане вигадування ”рис”

української мови, яких насправді наша мова не має.

Читачі вже знайомі з вигаданою формою налаштовувати, якою дехто з сучасни-

ків заступає питому українську форму настроювати. Як ми бачили така псевдоукраї-

нізація на ділі є русифікацією, бо вигадана форма виникла на підставі ”логічних”

побудов, що спираються кінець-кінцем на російські словесні моделі.

Псевдоукраїнізацію породжено тією самою причиною, що й інші хиби сучасного

мовлення, а саме недостатнім знанням української мови. Особи, які дуже поверхово

орієнтуються в українській мові, а їх було чимало саме серед колоніяльних мово-

знавців, щоб показати свою мовну ерудицію, шукають ”кісток у молоці” у текстах

Так, доктор філологічних наук А. Бурячок, у рецензії (”Час/Тіме” # 29,

1997) на ”Українсько-англійсько-німецько-російський словник фізичної лексики”

В. Козирського та В. Шендеровського (надалі - СФЛ) критикує мову авторів.

Зокрема, спираючись на правила чергування прийменника З, ІЗ, ЗІ, доктор фі-

лології вважає вживання прийменника З у виразах ”термін З галузі фізики”, ”дові-

дник З питоменної лексики”, ”вибраний З монографій” неправильним, а правильним -

вживання прийменника ІЗ: ”термін ІЗ галузі фізики”, ”довідник ІЗ питоменної лек-

Навіть непідкутий у мовознавчій казуїстиці читач може відчути незграбність

та ”слонуватість” останніх виразів із сполучником ІЗ. Ми всі - в тому числі і

А. Бурячок - говоримо ”хліб З маслом”, ”кров З носа” ”іспит З математики”, а не

”хліб ІЗ маслом”, ”кров ІЗ носа”, ”іспит ІЗ математики”, як вимагає рецензія.

Саме так фіксують наведені вирази словники:

Іспит З математики; пробув З місяць; хліб З маслом (УРС)

Виберіть кого-небудь З вас; він З робітників, родом З Києва (УРС).

Довільне тлумачення правила чергування А. Бурячком, стоїть у кричущій супе-

речності з мовною практикою та літературною творчістю усіх українських письмен-

Як З лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою (Номис)

Без Божої волі й волос З голови не впаде (Номис)

Вийшов З води (Новий завіт. Переклад П. Куліша та І. Пулюя)

Ото, був собі такий бідний вовк, та трохи не здох З голоду (Фольклор)

Я тільки хотів сказати: не один З Вас родину має (Л. Українка)

Була фабрика, а хто мав користь З неї? (М. Коцюбинський)

Сержант... неохоче сплигнув З коня (О. Гончар)

Зрошений З голови до ніг, він зрештою виходить на берег (М. Стельмах).

В усіх цих прикладах З вжито після приголосного і перед приголосним звуком.

Виходить, що визначні майстри слова не відчували духу української мови, а вихо-

вані на теоріях ”двомовности” та ”злиття мов” мовознавці цей дух засвоїли та во-

Ні! Тут щось не так. Краще, мабуть, припустити, що правило чергування

прийменника З, ІЗ, ЗІ хибно витлумачено філологом. У вживанні прийменника З по-

трібна ширша свобода, відповідно до звукової доцільности та милозвучности висло-

Те, що боронить доктор філології, - це зайве ускладнення української мови,

Правило чергування фахівець-мовник помилково тлумачить так, що між двома

будь-якими приголосними треба вживати не З а ІЗ: ”разом із тим”.

На ділі ж правило говорить зовсім інше: ”Щоб уникнути збігу приголосних,

важкихдлявимови (підкреслення моє - С.К.), вживаємо ІЗ або ЗІ”.

Отже, доктор наук не розуміє і кривотлумачить норми створеного з його учас-

Я гадаю, що такі кривотлумачення потрібні тим, хто маскує ними своє примі-

тивне знання української мови, а вигадані ними ”правила” дозволяють їм числитися

”знавцями”, коли на ділі вони такими не є. І це доводить згаданий доктор наук.

У виданому ”Російсько-українському словнику для військовиків”, де А. Бурячок -

один з трьох авторів, учень сьомого класу може знайти десятки граматичних ляпсу-

сів, в тому числі і огріхів проти правил, встановлюваних доктором наук для ін-

У згаданому словнику на стор. 373 наведено команду:

”Занурюватися на глибину стільки-то метрів З диферентом на стільки-то

На стор. 379: ”Зняти тиск З цистерни такої-то! ”.

Отже, оборонець ”правила” сам його не дотримує. І тут нема нічого дивного,

бо тлумачення правила А. Бурячком суперечить здоровому глузду, мовній практиці і

легкості спілкування. Згадане тлумачення свідомо чи несвідомо дискредитує украї-

ську мову, ставить україномовному спілкуванню безпідставні та неможливі для ви-

Якщо цитована вимога А. Бурячка спирається на кривотлумачення, то ще одну

вимогу до авторів СФЛ базовано на особистих (і ненайкращих) уподобаннях доктора

А. Бурячок вимагає, щоб усім іменникам чоловічого роду в давальному відмін-

ку однини давати закінчення -ові /-еві/. Згідно з цією ”вимогою” треба дякувати

докторові Богданові Закутовичеві, а не доктору Богданові Закутовичу.

Тобто доктор філології хоче обернути легку і плавну українську мову на важ-

ке ”теоретично-обґрунтоване” нагромадження штучно культивованих закінчень.

Спробуйте вимовити докторові Богданові Закутовичеві! Шановний мовознавець забу-

ває, що мова існує для того, щоб полегшувати спілкування між людьми, а не для

того, щоб без потреби ускладнювати його. Мова, що ускладнює спілкування, прире-

чена на забуття. Саме тому, жоден український правопис не вимагав і не вимагає

обов’язковости закінчень -ові /-еві/ в давальному відмінку чоловічих іменників.

Усі нормальні українські правописи поруч із закінченням -ові /-еві/ наводять за-

кінчення -у /-ю/. І це відповідає і народній мовній практиці і літературній

Присягаю зеленому гаЮ: як гай розів’ється, то й служба минеться

Лучче панУ кланяться, як підпанкам (Номис, 1240)

Не дав Біг свині ріг, а мужикУ панства (Номис, 1266)

Дай пан дурнЮ корову, а не волю: корова хліб дасть,... (Номис, 1290)

Буде гарно на світі, як попУ підсипать, а пана засипать (Номис, 1321)

Хто вітрУ служить, тому димом платять (Номис, 7166)

Як маєш кланяться лаптЮ, то лучче поклонись чоботУ (Номис, 7302).

Усіх прикладів короткого закінчення в давальному відмінку однини у записах

фольклору годі списати - їх тисячі. Не менш популярні ці закінчення і в літера-

Ацест ЕнеЮ, як би братУ, велику ласку показав... (І. Котляревський)

Витяг товстенну біблію... і подав ТарасУ ГригоровичУ (З. Тулуб)

Досталось од губернатора і справникУ і всім... (Квітка-Основ’яненко)

Наливайка пекли у мідному бикУ... (Стороженко).

Зичать мужУ-агрономУ, Щастя й діток, все, як є... (А. Малишко)

Коли людУ до уст розуміння своє, Ти збажаєш як слід подавать...

Кріпак Шевченко люльку панУ З дитинства мусив подавать... (В. Еллан).

Навряд чи треба більше прикладів, щоб розвінчати сміхугідні вимоги псевдо-

Щодо свого впливу на розвиток української мови, то псевдоукраїнізація шко-

дить їй такою ж мірою, як і інші описані негативні явища, бо вона створює непо-

трібні ускладнення й обмеження на шляху цього розвитку.