Білет. Проблема індивідуації як розвитку індивідуальності особистості за Юнгом

За К. Юнгом, особистість розвивається з закладених у різних шарах несвідомого " темних чи навіть зовсім непояснених задатків" і сам процес особистісного розвитку складається з проектування архетипічних змістів у зовнішній світ.

К.Г. Юнг приділяв найбільшу увагу розвитку людини у другій половині життя. У віці " приблизно 36 років" людина концентрується на своєму внутрішньому світі, занурюючись у світ архетипів, осмислюючи життя за допомогою нових метафор та символів. Це відбувається, як правило, без ясного усвідомлення суб'єктом усього значення даної події для подальшого його життя. Не зрозумілою залишається і сама причина виникнення нових знань. Людині "...скоріше за все нав'язується пізнання цього моменту в архетипічному сні".
У процесі індивидуації, за рахунок розвитку самосвідомості у людини формується сильне его, здатне протистояти вторгненням несвідомого. Посилення Его веде до критичного перегляду суб'єктом колективних норм і суспільних конвенцій. Однак, усупереч поширеній думці, у цей кризовий для себе період, людина не відчужується від світу. Навпроти, К. Юнг наполягав на тому, що, не беручи участь у суспільному житті, людина ризикує " ампутувати" частину своєї душі.На відміну від першої половини життя, коли суб'єкт повністю звернений до зовнішнього соціального світу, на другому етапі свого розвитку він виділяє з " зовнішніх об'єктів" лише ті, котрі можуть збагатити його внутрішній світ. У процесі індивидуації особистість вибірково включає у свою " психічну субстанцію" більшу кількість зовнішніх об'єктів, що підсилюють его і розширюють кордони цієї інстанції психіки.
У самій психічній субстанції, крім его, міститься потенціал, що вбирає свою енергіюзі сфери колективного несвідомого, названої Юнгом архетипом індивидуації. Цей потенціал усе більше й більше збагачує свідомість у процесі індивидуації, дозволяючи людині по-новому подивитися на свої життєві проблеми.

Психіка, за Юнгом, не є чимось незмінним, це - комплекс, що знаходиться в постійному русі, але прагнучий до рівноваги. У психічній субстанції постійно відбувається боротьба протилежностей - свідомої установки і установки несвідомого, що має, стосовно свідомості, компенсаторне відношення. Сама компенсація, найчастіше приводить до конфлікту між свідомістю і несвідомим, але завдяки цьому протиборству досягається зміна установки як одного, так і іншого, що, у кінцевому рахунку, веде до трансформації особистості.
Трансформація особистості, що розуміється в аспекті її розвитку, розглядається К. Юнгом на визначених етапах (ступенях) процесу індивидуації.
Перший етап індивідуації пов'язаний з необхідною в першій половині життя ініціацією у зовнішній світ, що завершується формуванням Персони.
Як основні етапи індивидуації у другій половині життя людини К.Г. Юнг виділяв наступні події:

а) розкриття Персони (Маски);

в) зустріч з Тінню;

с) діалог з Анімою/Анімусом;

d) знаходження Самості.
Початкова стадія процесу індивідуації у другій половині життя знаменується демонтажем Персони.
Формування Персони, що відбувається в першій половині життя, призводить до утворення констеляції особистісних властивостей, звернених до соціального світу. У структурі психіки, будучи частиною его-свідомості так і особистого несвідомого, Персона виступає як посередник між его і зовнішнім світом і пов'язана з адаптацією до свідомого і колективного. У своїх верхніх шарах Персона збігається зі свідомою установкою его, що дозволяє людині ідентифікувати себе з визначеною роллю, що відноситься, наприклад, до статевої і вікової приналежності, соціального і професійного статусу. " Нижчі" частини Персони, лежать в області Тіні, будучи витиснутими в область індивідуального несвідомого через неможливість їхнього об'єднання з уявленнями особистості про саму себе. Таким чином, змісти, що складають Персону можуть бути як усвідомлюваними - уявлення про деякі аспекти свого " Я", так і неусвідомлюваними, - які є частиною визначеного автономного комплексу колективного несвідомого.

Білет №19. Вчення Юнга про психічні типах. Вчення Юнга про психологічні типи особистості Це вчення побудоване на трьох психологічних основах, що включа­ють дві орієнтації, чотири психічні функції.

По-перше, це первинна орієнтація особистості на внутрішній і зо­внішній світ. Вона дістала назву як екстраверсія й інтроверсія особистос­ті. Слід заува­жити, що це дві орієнтації, які взаємно виключають одна одну, однак тією чи іншою мірою притаманні кожній особистості.. Інтроверти відрізняються направленістю думок і по­чуттів на проблеми внутрішнього світу, а екстраверти, навпаки, на про­блеми зовнішнього світу, на дії, оцінки, ставлення інших людей. При вкрай патологічному прояві інтроверсії спостерігається аутизм особис­тості, а при екстраверсії може проявлятися конформізм, тобто цілковита орієнтація на чужі думки, оцінки, вчинки.

По-друге, це психічні функції як відчуття та інтуїції, вони визнача­ють спроби одержання інформації з зовнішнього та внутрішнього світу. Особистість, у якої переважають відчуття сприймання (зорові, слухові, нюхові, тактильні, смакові) в одержанні інформації, необхідної для при­йняття рішень і дій, спирається на безпосередній прямий досвід пізнан­ня. Таку особистість відносять до сенсорного типу. Особистість, у якої переважає інтуїція, використовує несвідомі про­цеси психіки, минулий досвід.

По-третє, це психічні функції мислення та відчування як спроби фор­мування суджень і прийняття рішень. Мислячі типи використовують для цього логіку, об'єктивні критерії та абстрактні принципи. Сформулював­ши судження і прийнявши рішення, вони вперто і твердо дотримуються їх, навіть якщо ті виявляються помилковими і суперечать іншим доказам і фактам. Чутливий тип будує судження і приймає рішення на основі суб'єктивних критеріїв: особистих ціннісних орієнтацій, уявлення про добро і зло, добре і погане, правильне і неправильне.. Поєднання цих чотирьох психічних функцій забезпечує цілісний і врівноважений підхід особистості до сприймання і реагування на явища навколишньої дійсності. Юнг так і писав про це: «Щоб орієнтуватися, нам треба мати функцію, яка підтверджувала б, що це щось є в наявнос­ті (чуття); друга функція встановлювала б, що саме є в наявності (мис­лення); третя вирішувала б, підходить це чи ні, чи хочемо ми прийняти це (почуття); четверта функція вказувала б, звідки це прийшло і до чого веде (інтуїція)». У кожної людини ці функції розвинуті різною мірою, і за доміную­чою функцією в поєднанні з більш слабкою, додатковою, визначається функціональний тип особистості. Решта дві функції при цьому стають глибоко несвідомими через слабкість свого енергетичного потенціалу. Повна типологія особистості, за К. Юнгом, визначається поєднання­ми типу орієнтації з домінуючими психологічними функціями.

Згідно з цією типологією, виділяються вісім психологічних типів особистостей:

- екстравертний мислячий тип; екстравертний чутливий тип; екстравертний відчуваючий тип; екстравертний інтуїтивний тип; - інтравертний мислячий тип; інтравертний чутливий тип; інтравертний відчуваючий тип; інтравертний інтуїтивний тип.

Білет

Альфред Адлер є основоположником індивідуальної психології, спрямованої на допомогу людям, хворими неврозом. Індивідуальна психологія - є не що інше, як відгалуження від фрейдизму і початок неофрейдизму. Фрейдизм - один з напрямків філософії кінця 19 - початку 20 століть, спрямоване на вивчення психіки людини. Неофрейдизм - напрям у психології, розвинулась у 20-30-ті роки XX століття з фрейдизму, засноване послідовниками Зигмунда Фрейда, що прийняли основи його теорії, але в якому ключові поняття психоаналізу Фрейда були перероблені. Основою всіх робіт Адлера, доповідей, статей є людина, її душа і стан душі. Індивідуальна психологія покликана на лікування душі людини. Робота з людьми, а тим більше з хворими людьми, дуже непроста, виявлення їхніх проблем і допомогу - ще складніше. Кожна людина здатна справиться зі своїми проблемами, але це безпосередньо залежить від його бажання, і побічно від його можливостей. На думку Альфреда Адлера структура особистості (індивідуальність) закладається в перші 5 років життя у вигляді особливого " стилю життя", який визначає все подальше психічний розвиток. Дитина через нерозвиненість своїх тілесних органів відчуває почуття неповноцінності, у спробах подолати яке і самоствердитися складаються його мети.. У ранньому віці виникає конфлікт між природженим соціальним почуттям і почуттям неповноцінності. Адлер виділяє 3 типи дітей, у яких в подальшому житті можуть бути проблеми з досягненням цілей, з острахом нових ситуація, нападами песимізму та ін: 1) Хто з'явився на світ з неповноцінними органами і сприймає свій дефект як життєву труднощі. Наступаюче пізніше поліпшення стану не змінює їх песимістичного ставлення до питань життя, оскільки на той час вони вже знайшли свій життєвий стиль і відповідно до нього тлумачать і асимілюють всі свої переживання і досвід. Подолання власних недоліків, зокрема дефектів органів почуттів, нерідко призводить цих людей до оволодіння більш тонкими технічними прийомами, які дозволяють їм займатися мистецтвом. 2) Зніжені діти. У певний період життя, вони відчувають себе вигнанцями з раю. Священну функцію матері - бути абсолютно надійною людиною, дозволити їм відчути себе людьми, що живуть поруч з іншими, - виконує для них тільки мати (або людина, що грає подібну роль). Тому в подальшому житті їм завжди не вистачає цієї початкової теплоти, і вони ніколи не можуть знайти порозуміння з іншими. 3) Такі переживання ніколи не виникали у дітей, що належать до третьої категорії, - у дітей, які виховувалися без любові. Вони всюди бачили тільки ворогів і займають відповідну позицію: немов перебувають у країні ворога. Варіанти і градації численні. В інших випадках шкоди можуть наносити також надмірні очікування, несприятлива позиція в ряду братів і сестер, невіра в свої здібності і т. д.