Говорять Треба говорити

• це не грає значення… • це не має значення...

• він виконує роль... • він відіграє роль...

• уражати інтереси партнерів... • ущемляти інтереси партнерів...

• він привласнив левову • він привласнив левову частину прибутку... частку прибутку...

• якість продукції бажає • якість продукції залишає багато кращого бажати багато кращого

• не тільки..., а також… • не тільки…, але й…

• як…, а також… • як…, так і…

Погане враження справляє мова судді, прокурора, захисника, як-що в ній присутні “заплатки” або, як їх ще називають, слова-паразити. Це такі вставні слова, як “от”, “значить”, “так би мовити”, “ну”, “взагалі”, “розумієте” та ін. Трапляються в їхніх виступах зво-роти, що теж засмічують мову. Наприклад: “Кажучи відверто...”, “Чесно говорячи, я скажу...”, “У деякому роді...”, “М’яко висловлю-ючись, варто зауважити...” та ін.

Обов’язкова умова словникової чистоти мови — правильна вимо-ва і наголос. Усна мова, як відомо, має звукову форму, і один із її по-казників — правильний наголос у слові.

У юридичній практиці достатньо часто можна почути: фено′ мeн (треба феноме′ н), а′ лкоголь (треба алкого′ ль) та ін. Дехто вважає не-

правильний наголос у словах дрібницею. З цим не можна погодитися з багатьох причин:

. помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає че­кати чергової помилки промовця, зміст же промови залишаєть­ся поза його увагою);

. помилки в наголосах часом не дають змоги правильно “впізна­ти” слово на слух. Адже наголос створює “фізіономію слова” (порівняйте: замок і замок, мука і мука, хлопок і хлопок і ін.);

. помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв низької культури оратора, що підриває його авторитет.

Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв’язку з цим варто завжди пам’ятати слова К. Чуковского: “Виховання мо­ви є завжди виховання думки”.

Серйозні вимоги до мови юриста пред’являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то ви­сунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною. Які вимоги логіки необхідно в обов’язковому порядку враховувати юристові при підготовці і проголошенні промови в суді?

По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривала (5-7 хв.) промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією, викликається інтерес і привертається увага (як до змісту промови, так і до особистості юридичного працівника). В основній частині розкри­вається суть оцінних суджень, доказів, пропозицій і т. п. У стислому висновку підбивається результат і мотивується діяльність учасників судового засідання (див. додаток 9).

По-друге, домогтися логічності промови означає забезпечити стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість - це вза­ємозв’язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідо­вність - визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна на­ступна думка пов’язана з попередньою, коли новий факт спирається на вже відоме. Стрункість промови сама собою може викликати пози­тивну реакцію - задоволення, замилування. Вона спроможна захопи­ти слухачів. І, навпаки, плутаність, безсистемність викладу справедли­во викликають негативні емоції, досаду, невдоволення.

По-третє, у промові юрист повинен обов’язково дотримуватися основних законів логіки:

. закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він не допускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Як-

що учасники судового розгляду вкладають різний зміст в ті або інші поняття, терміни, фрагменти промови, спотворюється про-цес сприйняття змісту промови. Відсутність тотожності в сприй-нятті словесної інформації призводить до того, що вплив про-мови буде малоефективним, а часом і просто марним;

• закон суперечності підтверджує, що два судження, з яких в од-ному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж саме заперечується щодо цієї ж події (предмета), не можуть бу-ти одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуван-ні юриста не допускалися відповіді і “так”, і “ні” у розмові про те саме питання, у той самий час, у тому самому змісті;

• закон суперечності виражає одну з основних властивостей ло-гічного мислення — несуперечливість, послідовність міркувань. Його використання допомагає виявляти й усувати суперечнос-ті у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти критичне став-лення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках;

• закон виключеного третього говорить, що коли є два супереч-ливих одне одному судження про ту саму подію (предмет), то од-не і тільки одне з цих тверджень обов’язково є істинним: ніякого третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон близький до закону несуперечності, але на відміну від нього на-лежить до суперечних висловлень (суперечні висловлення запе-речують одне одного, між ними немає середнього, третього). У цьому разі міркування ведеться за формулою: “або — або”;

• закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: усяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу. Це означає, що коли юрист щось підтверджує, в чомусь переко-нує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба дока-зувати й обґрунтовувати істинність своїх висловлень.

Висловлюючи основні умови правильного мислення, логічні зако-ни виявляються в будь-якому міркуванні і безпосередньо впливають на якість мови юридичного працівника.

Судова мова повинна відрізняться виразністю, що покликана під-вищити дієвість її сприйняття. Поняття “виразність мови” достатньо широке і містить у собі:

• емоційну виразність (експресивність), прояви почуттів. Слово юриста несе не тільки думки, а й почуття, що виступають в єд-ності. Слово, яке вимовляється безсторонньо і байдуже, втра-чає свій вплив. У “Правилах вищого красномовства” відомий

державний діяч і оратор М. Сперанський (1772–1839) відзначав, що “основа красномовства… суть пристрасті. Сильне відчуван-ня і жива уява для оратора необхідні цілком”¹. Він підкреслю-вав, що спокійна душа “зовсім інакше споглядає предмети, ін-акше мислить, інакше звертається, інакше говорить, ніж душа, що зворушена пристрастю”². Ось ще одне його цікаве суджен-ня: “Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце ора-тора говорить серцю слухача, де уява запалюється уявою, де за-хоплення народжується захопленням… Оратор повинен бути сам пронизаний пристрастю, коли хоче її породити в слухаче-ві”³. Щирість, щиросердне хвилювання (у розумній мірі!) імпо-нують слухачам і викликають у них відповідні почуття;

• лексичну промовистість — використання oбразних слів і слово-сполучень, словесних зворотів, яскраво сформульованих вира-зів, застосування прислів’їв і приказок тощо;

• фонетичну промовистість — чітку і ясну вимову, зміну гучності і ритму. Інтонація збагачує зміст слова, забезпечує краще його сприйняття. Промова на одній ноті стомлива не тільки для слу-хачів, а й для того, хто говорить (працюють ті самі м’язи мов-ного апарату). Зміна гучності і ритму посилюють промову, але не можна переходити на крик, бо як говорить східна мудрість: “Якщо ти кричиш, значить ти не правий і слабкий”. Загальна порада, по А. Коні, така: “Говорити слід голосно, ясно, чітко, не монотонно, по можливості виразно і просто. Тон промови можна підвищувати або знижувати залежно від змісту і значен-ня даної фрази і навіть окремих слів”⁴.

Промова юриста може бути часом стриманою або піднесеною емоційно, усе залежить від того, які завдання вона покликана вирі-шити. Наприклад, у промові про навмисне вбивство цілком припус-тима неоднозначність емоційної виразності і стриманості до вира-ження співчуття й обурення. Такий підхід пояснюється тим, що в по-дібній промові на перший план виступають точність у висвітленні подій, моральна оцінка, аналіз мотивів, що призвели до трагічної

¹ Сперанский М. М. Из “Правил высшего красноречия” // Об ораторском искусстве [Сборник]. — 4-е изд. — М.: Политиздат, 1973. — С. 81.

² Там само. — С.85.

³ Там само. — С.88.

⁴ Цит. по: Смолярчук В. И. Гиганты и чародеи слова: судебные ораторы второй половины ХІХ — начала ХХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С.1 64.

розв’язки. А в судовій промові, пов’язаній з економічним злочином, навряд чи необхідно виражати емоції при аналізі різноманітних цифр, висновків перевірки, хоча в окремих випадках, якщо це дореч-но, можна підвищити емоційність висловлювань.

Стислість і жвавість — теж важливі складові судової промови. Захоплення викликають адвокати і прокурори, судді й експерти, які вміють сказати жваво і стисло. Навпаки, утомлює слухати водянисті промови, багатослівні виступи. Як приклад лаконічної промови роз-глянемо виступ видатного судового оратора, адвоката Ф. Плевако. Письменник В. Вересаєв у спогадах розповідав, що Ф. Плевако взяв-ся захищати бабусю, яка вкрала чайник. Прокурор, боячись красно-мовства Плевака, вирішив вибити в нього з рук головні козирі. Він сам сказав, що підсудна хвора, бідна і стара. Але, стверджував про-курор, власність священна, на ній тримається держава, а тому стару потрібно судити.

Піднявся Ф. Плевако. Він виголосив:

“Багато бід, багато випробовувань довелося пережити Росії за її більш ніж тисячолітнє існування. Печеніги терзали її, половці, татари, поляки. Усе витерпіла, усе переборола Росія, тільки міцніла і росла від випробувань. Але тепер, тепер… Бабуся вкрала чайник ціною в 30 ко-пійок. Це вже Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине без-поворотно”¹.

Говорити стисло — велике мистецтво, і воно не приходить само собою. Треба навчитися скорочувати тексти, на яких будується усний виступ, відсівати зайве, непотрібне. Хорошу допомогу оратору надає кількаразове повторення тих або інших місць майбутнього виступу, щоразу в усе більш стислому вигляді. Необхідна наполеглива робота над кожною фразою, “щоб словам було тісно, а думкам просторо”.

Говорячи про лаконізм, слід зазначити: утруднює сприйняття про-мови лексична надмірність, використання плеоназмів — виразів, які містять зайві слова. Наприклад:

• “головна суть” (але суть — це саме найголовніше, суттєве);

• “устаткування, що марно простоює”(а може устаткування про-стоювати корисно?);

• “передчувати заздалегідь” (але передчувати — це заздалегідь відчувати те, що відбудеться);

• “невикористані резерви” (резерви — це те, що не використано).

¹ Вересаев В. В. Соч. В 4 т. — М.: Госполитиздат, 1948. — Т. 4. — С. 447.

Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки про недбалість промови юриста, а й вказують також на нечіткість йо-го думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народний вислів прадавніх людей гласить: “Живе слово напо-ловину належить тому, хто його слухає”. Важко з цим не погоди-тися. Вимога говорити живим словом — вимога до будь-якого ви-ступу юриста на судовому засіданні. Живе слово на відмінність від читаного або завченого народжується в той час, коли оратор ви-кладає чергову думку. Про таких юристів говорять: очевидно, що він думає і говорить, говорить і думає; коли він зупиняється, об-думуючи свої фрази, то змушує думати й інших учасників судово-го розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови юриста: їх зв’язують спільні думки.

Іноді суддя, прокурор, адвокат, експерт у суді читають заздалегідь написаний текст. Така промова погано сприймається присутніми. Психологи встановили, що за півгодинне читання з листа сприйма-ється тільки 17 % інформації. Інакше кажучи, через недбалість юрис-та в перші півгодини, коли увага в слухачів найактивніша, втрача-ється 83 % інформації. І це не може не позначитися на розумінні ін-формації. Виступ із листа не привчає самого юридичного працівника думати і міркувати. Найцінніше в усному виступі — міркування вго-лос.

“…Текст, читаний або завчений, а потім промовлений напа-м’ять, — це не той текст, не те слово, не та структура промови, що народжуються в безпосередній живій промові одночасно з думкою. Бо писати — не значить “говорити за допомогою папера”. А гово-рити — не те ж саме, що промовляти вголос написане. Це процеси, глибоко відмінні між собою”¹, — відзначав відомий спеціаліст у сфе-рі ораторського мистецтва І. Андроников.

Нарешті, судова промова залежить і від тембру, гучності, тону. За-гальновизнано, що хрипкий, глухий голос спотворює сприйняття на-віть сильних за змістом слів, а баритон або бас завжди пестять слух. Голос має бути достатньо гучним, щоб слова були добре чутно в будь-якому кінці залу судового засідання. Справедлива також дум-ка, що тихі промови сприймаються багатьма як боязкі, як прояв не-певності самого юриста.

¹ Андроников И. Л. Слово написанное и сказанное. // Я хочу рассказать вам… — 2-е изд. — М., 1965. — С. 536.

Впливає на сприйняття й ефективність судової промови і її темп. Коли юрист говорить занадто швидко, то він стомлює слухачів через їхню напружену увагу за промовою. При цьому можливі випадки, ко-ли деякі промовці “ковтають” закінчення слів і навіть речень, що утруднює розуміння мови. Повільний темп навіює нудьгу і найчасті-ше сприймається байдуже, а якщо такий темп поєднується з невираз-ністю промови, то різко знижується активність слухачів, вони відвер-таються і починають думати про своє (при цьому внутрішньо висло-влюючи невдоволення тим, хто говорить).

Виділені загальні вимоги до судової промови зовсім не означають дотримуватись у виступах якогось штампа. Цінність промови судді, прокурора, адвоката визначається її індивідуальністю, вираженою у ви-значених особливостях, у наявності так званої “родзинки”. Розвиваю-чи свою промову, збагачуючи її і постійно коригуючи, юридичний пра-цівник може зробити її грамотною, логічною, виразною, лаконічною і живою, що забезпечить більш високу дієвість його усних виступів.