Психологічні особливості діяльності адвоката

Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які ви-правдовують або пом’якшують провину. Відповідно до Криміналь-но-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді криміналь-них справ у суді є обов’язковою, крім випадків відмови підозрюва-ного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому за-коном порядку.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєн-ні злочину до вісімнадцяти років;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочин-ство;

4) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і ва-жливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім профе-сіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужнос-ті, а часом і сміливості.

Процес проходив у Московському обласному суді. Марко Йосипо-вич Кочан захищав неповнолітнього, обвинувачуваного у скоєнні на-вмисного вбивства, і той визнавав свою провину. Але досвідчений адво-кат, побачивши підлітка, вивчивши його особистісні властивості у справі й в бесідах з ним, його батьками, друзями, знайомими, зрозумів, що дитина не винна. Довести це було дуже складно. Головне в цій конк-ретній ситуації — ціна принципового захисту була дуже високою. Річ у тім, якщо його підзахисний не вбивав, що відповідало дійсності, то

ставало ясно — вбивство вчинив син генерал-лейтенанта міліції. Кину-ти відкритий виклик владі в роки брежнєвського “застою” означало поставити на карту власну свободу. І проте адвокат зважився на захист і… виграв процес ¹.

Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення пра-восуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організа-торський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психоло-гічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяль-ності.

Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різно-манітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кри-мінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом’я-кшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвока-та спрямований на розв’язання складного завдання — встановлен-ня істини з метою виправдання особи, яка притягається до відпові-дальності, або пом’якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з’ясовування тих об-ставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитив-ного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спрос-товують обвинувачення або дають можливість пом’якшити відпо-відальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам’ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються та-кож його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об’єктивна оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глиб-ше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу ха-рактеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути де-структивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

• уміння будувати стосунки з підзахисним;

¹ Див.: Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. — 2000. — № 2. — С. 67.

• уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;

• уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);

• уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;

• уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктив-ному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану¹.

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, пси-хологічно грамотно “читати” реакцію на висловлювані думки тощо.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спі-льній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, ін-тересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії ха-рактеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значен-ня сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досяг-нення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і від-мова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мі-рою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в су-довій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захис-ника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:

• професійні навички й уміння захисника, обумовлені його тео-ретичними знаннями і практичним досвідом;

¹ У теорії і практиці виокремлюють п’ять стратегій поведінки в конфлікті: 1) уникання — ухилення від боротьби; 2) суперництво — нав’язування іншій стороні переважного для себе рішення, відкрита боротьба для реалізації своїх інтересів; 3) пристосування — принесення в жертву своїх інтересів заради спокою; 4) компроміс — досягнення згоди шляхом взаємних і приблизно рівних поступок сторін; 5) співпрацю — прийняття спільними зусиллями рішення з проблеми, яке задовольняє обидві сторони (див. докладніше: Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1996. — С. 68–71).

• правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;

• загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;

• уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з ін-тересами правосуддя;

• розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд пси-хологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обви-нувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруже-ність у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особис-тому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим не-гативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (об-меження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близьки-ми та ін.).

У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підза-хисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така прос-та справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар’єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використо-вувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці (див. додаток 7).

Характеристика різноманітних тактичних варіантів захисту підсудного¹

Природно, до конструктивного компонента відносяться розу-мові операції у співвіднесенні ситуації злочину до змісту криміна-льних і кримінально-процесуальних норм. Цей компонент діяльно-сті адвоката виявляється і при визначенні структури захисної про-мови на суді.

¹ Див.: Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Зеркало, 1998. — С. 255–256.

Заслуговують на увагу думки талановитого судового оратора, по-ета, письменника С. Андрієвського¹ (1847–1919) про завдання захис-ника в кримінальній справі. Він відзначав, що захисникові потрібно відстоювати вузькі інтереси окремої особи проти суспільства, яке вже готове придушити винного, а адвокат повинен врятувати його. То-му, якщо суд не зрозуміє окремої душі, то підсудний загине без най-меншого милосердя. І далі С. Андрієвський робить висновок: “Я пе-реконаний, що захисник, який зумів проникнути в душу підсудного, який збагнув у ній як погане, так і хороше, словом, який злився з під-судним внутрішньо, — майже в кожному захисті мимоволі оторопіє перед тим, як важко йому буде винести на світло, перед далекими, не-знайомими особами суддів, усе те інтимне, майже невимовне, чим він сповнений унаслідок найщирішого спілкування зі злочинцем, на пра-вах його єдиного на світі сповідника й охоронця… Тому майже не-має такої справи, де б шлях до вироку міг здатися захисникові насті-льки легким, рівним і приємним, що можна було б відразу промчати ним на баскому коні по-молодецьки із клинком героя, що заздалегідь святкує перемогу”².

Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката ви-соких моральних якостей. Пояснюється це тим, що в діяльності адво-ката значно частіше й гостріше, ніж у будь-якій іншій юридичній ді-яльності, виникають ситуації, правильне вирішення яких залежить від дотримання не тільки правових норм, а й моральних принципів. А. Коні справедливо зазначав: “Кримінальний захист подає більше приводів для пред’явлення вимог, почерпнутих із галузі моральної, ніж діяльність обвинувальна, через складні і багатозначні ставлення до свого клієнта — підсудного і до суспільства”³. Наприклад, захис-ник не може відмовитися від захисту в разі коли характер злочину, особистість злочинця супротивні його моральним позиціям. Адвокат захищає не злочин, а людину, її законні права й інтереси, тому кож-ну свою процесуальну дію він оцінює і з погляду її правомірності, і з погляду морального. У поведінці захисника повинні виявлятися

¹ Андрієвский Сергій Аркадійович народився 1847 р. в селі Олександрівка поблизу Луганська. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Працював судовим слідчим, прокурором і адвокатом. Саме адвокатська діяльність принесла йому славу талановитого судового оратора.

незмінна стриманість і коректність стосовно всіх учасників судового розгляду, інтелігентність і висока моральність. Професійний обов’я-зок адвоката — бути принциповим і послідовним у захисті.

Принципова, кваліфікована, психологічно грамотна діяльність адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій прак-тиці випадки, коли невинний відданий суду, коли прийняте судови-ми органами рішення порушує законні права й інтереси обвинуваче-ного.

Професія адвоката — одна з найшанованіших у суспільстві. Бути адвокатом — це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від усіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь, адвокатові необхідно мати покликання, бути мужньою і обо-в’язково порядною людиною. Ось яку характеристику адвокатам дав Робесп’єр: “Це люди безстрашні і красномовні, опора невинності і бич злочину… Їхня діяльність дорогоцінна для людства і необхідна для духовного прогресу суспільства. Це школа громадянських чес-нот, де таланти і доблесті навчалися, захищаючи справи громадян пе-ред судом в один прекрасний день виступати на захист народу перед законодавцем…