Період творчої зрілості. Париж, 30 - ті роки.

Восени 1831 року Шопен прибув у Париж. Франція не стала другою батьківщиною композитора. І у своїх прихильностях, і у творчості Шопен залишався поляком. Навіть своє серце після смерті він заповів відвезти на батьківщину.

Шопен «завоював» Париж спочатку як піаніст. По спогадах сучасників, його гра на фортепіано була дивовижно натхненною й поетичною. Подібно Ференцу Лісту, він був визнаний кращим піаністом світу. На концертах Шопен здебільшого виконував свої власні твори: концерти для фортепіано з оркестром, концертні рондо, мазурки, етюди, ноктюрни, варіації.

Париж у ті роки – найбільший центр західноєвропейської культури. У цьому «місті революції» з його кипінням політичних пристрастей, створювалися мистецькі здобутки великої сили й значення. Світ літератури був представлений іменами видатних письменників: Оноре де Бальзака, Віктора Гюго, Проспера Меріме, Жорж Санд, Альфреда Мюссе й багатьох інших. У живописі висунувся ряд талановитих художників. Найбільший з них – Ежен Делакруа - став другом Шопена.

Париж стає місцем паломництва вільнодумної інтелігенції всіх країн. Париж зобов'язаний своєю славою іноземним художникам – поетам Генріху Гейне й Адамові Міцкевичу, музикантам Ференцу Лісту й Фредеріку Шопену.

Поряд із французькими музикантами - симфоністом-новатором Гектором Берліозом, відзначаються блискучим талантом італійські оперні композитори Россіні, Доніцетті. Ореол сенсації оточує концерти геніального італійського скрипаля й композитора Нікколо Паганіні.

Разом з ростом популярності Шопена як піаніста й композитора поширюється коло його знайомих. Але якими б не були цікавими нові друзі, перевагу він віддавав своїм співвітчизникам. Заради гостя з Польщі він змінював строгий порядок свого робочого дня, показуючи йому визначні куточки Парижа. Годинами він міг слухати розповіді про батьківщину, про життя рідних і друзів. До нього приходив близький друг, польський поет Адам Міцкевич, теж змушений жити вдалині від батьківщини. Шопен годинами грав для нього на фортепіано. І тільки музика Шопена послабляла біль розлуки з батьківщиною, переносила його туди, у рідну Польщу. Саме завдяки Міцкевичу, драматизму його поеми «Конрад Валленрод» народилася Перша Балада. Друга балада теж пов'язана з образами поезії Міцкевича.

Зустрічі з польськими друзями були й особливо дорогими композиторові тому, що родини в нього не було. Його надія оженитися на Марії Водзиньскій, дочці багатого польського вельможі, не здійснилася. Батьки Марії не побажали бачити свою дочку замужем за музикантом, хоча й всесвітньо відомим, але який заробляє собі на життя працею.

На багато років він зв'язав своє життя зі знаменитою французькою письменницею Авророю Дюдеван, що виступала в пресі під псевдонімом Жорж Санд (1804-1876). Вона зіграла велику роль у житті Шопена. Їхній роман тривав 9 років. Знайомство Шопена й Жорж Санд відбувся в 1836 році. Перше враження, справлене Авророю Дюдеван на Шопена, було навіть негативним. «Її особа несимпатична й вона мені зовсім не сподобалася» - пише Шопен у Варшаву рідним. Великий талант і розум, оригінальність особистості відомої письменниці в процесі більш тривалого спілкування опанували Шопена. Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у ньому радісну наснагу, але з роками перетворилася в джерело глибоких страждань, що прискорили смерть композитора. Восени 1838 року Шопен і Аврора з її дітьми почали подорож на острів Майорку. Але блаженство тривало недовго. Його тендітний організм важко переносив відсутність комфорту, необхідних для роботи умов. До цього додалася сильна застуда. Виявився туберкульоз, яким був хворий Шопен. Душевне й фізичне самопочуття композитора було важким.

Незважаючи на всі безладдя на Майорці, у тому числі й довгу відсутність фортепіано, творча спадщина Шопена поповнилося циклом з 24 прелюдій, Другою баладою, полонезами опус 40 і іншими творами. У Ноані він закінчив Сонату b – moll.

. З осені 1846 року Шопен не буває в Ноані, а незабаром відбувається остаточний розрив з Жорж Санд.

З роками Шопен дає концерти усе рідше. Він цілком віддається творчості. Поряд зі світлими ліричними п'єсами всі частіше з'являються твори, повні драматичної глибини й трагізму. Така Друга соната з найвідомішим Похоронним маршем. Вона належить до вищих досягнень всієї польської музики й романтичного мистецтва в цілому. Похоронний марш Шопена визнаний найбільш видатним твором даного жанру. Цей марш зайняв особливе, виняткове місце не тільки в музичній літературі, але й у житті людства, тому що важко знайти більш піднесеного, більш прекрасного й більш трагічного втілення почуття скорботи.

Життя Шопена в Парижі склалося якщо не щасливо, те сприятливо для творчості. Талант його досяг вершини. Видання творів не зустрічає перешкод, брати в нього уроки вважається великою честю, почути його гру - рідким щастям, доступним деяким вибраним.