Завдання, структура, зміст концепції національного виховання

. Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі — це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особи стіс них рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової,

о формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання;

о забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матеріо формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

о українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

о виховання духовної культури

Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал.

У процесі реалізації напрямів національного виховання потрібно враховувати таку систем у компонентів духовного світу особистості українця:

о національний характер і темперамент — вічне правдо-шукання, гостинність і щедрість,;

о національний спосіб мислення — своєрідна істотність, і о народна мораль, етика — людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найбільші духовні надбання;

о народна естетика — краса поведінки, привабливий;

о народна правосвідомість — життя за законами добра;

о національна філософія — самобутня система ідей, поглядів народу на суспільство, всесвіт, о національна ідеологія — ідейне багатство нації, система філософських,;

Основними принципами національного виховання є природо-відповідність, народність, культуро-відповідність, етнізація, гуманізм, демократизм, зв'язок із життям, гармонізація індивідуальних і загальнолюдських потреб та інтересів особистості, свободо відповідність.

2 Шляхи реформування сучасної управлінської системи школи

шкільної освіти та забезпечить школі можливість урахування й передбачення необхідних змін, запровадження в сучасну освіту інноваційних технологій. Інноваційність сучасної освіти зумовлена об’єктивними причинами еволюційного розвитку соціуму. У трактуванні сутності ''інновація в освіті'' Л. Даниленко вважає, що це – ''новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу'' [1: 70]. Держава поставила перед собою завдання про оновлення системи освіти, й особливо актуальним є оновлення системи загальної середньої освіти та управлінської діяльності загалом. У наукових дослідженнях НАПН України визначено, що поняття ''управління розвитком освіти'' передбачає пошук нових відкритих, демократичних моделей управління освітою, що враховують регіональні особливості, тенденції зростання автономності навчальних закладів, конкурентність освітніх послуг, забезпечують науковий супровід управлінських рішень, поєднання державного і громадського управління, впровадження нової етики управління тощо [2]. У контексті розвитку управління розробили проектно- модульну структуру управління ЗНЗ. Згідно запропонованої дослідниками інноваційної проектно- модульної організаційної структури управління ЗНЗ вона містить наступні компоненти: - вертикально-горизонтальні зв’язки замість вертикальних; - двохкомпонентну структуру методичної роботи; - інтегровану систему цільових і технологічних функцій громадських та адміністративних форм між управлінськими ланками. Запропонована модель ГАШ має суттєві відмінності між рівнями управління ЗНЗ, зокрема наявність громадсько-державної складової за умов створення в ЗНЗ різноманітних творчих груп педагогічних працівників та учнів для виконання будь-якого проекту, наділених частковими повноваженнями суб'єкта управління. Так, до суб’єктів з інноваційною діяльністю ЗНЗ додаються: науковий консультант, психолог, керівники методичного об’єднання, керівники творчо-методичної майстерні, керівник творчо- динамічних груп, керівники учнівських проектів. Також обирається громадський орган управління ГАШ – рада ГАШ, до якої обираються педагоги, директор школи, координатор громадсько-активної школи, представники громади та учнівського самоврядування.]. Одним з основних напрямів її реалізації є положення про те, що освіта має активно сприяти новій ціннісній системі суспільства – відкритій, варіативній, духовній, культурно наповненій? та через гуманізацію суспільно-економічних відносин сприяти становленню в Україні громадянського суспільства. У доктрині зазначено, що державна політика в галузі освіти спрямовується на посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію участі батьків, піклувальних рад, меценатів, громадських органі Саме тому на сучасному етапі розвитку освіти постає питання щодо поступового переходу від державної до державно-громадської форми управління. Для суб’єктів від громадськості передбачено три рівні доступу до участі в управлінні школою: - участь в управлінні ЗНЗ через створення громадських структур: раду школи, піклувальну раду; - індивідуальна участь через структури тимчасового характеру: комісії, конференції, збори, ініціативні групи; - участь в управлінні через органи громадського самоврядування та колегіальний орган управління школою – педагогічну раду. Досить детально проаналізовано роботу педагогічних рад дослідником Т.Рябченюк [8], яка пропонує нові форми проведення педрад: педагогічна рада-диспут, педагогічна рада-конкурс, педагогічна рада- діаграма, проблемна педагогічна рада. Отже, участь у процесах прийняття управлінського рішення є невід’ємним правом будь-якої людини, учитель сучасної школи має бути готовим до реалізації свого права на обґрунтований вияв власної професійної, а також соціальної позиції

3. Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Криза семи років. Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом «гірка цукерка», коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Криза підліткового віку проходить три фази: негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур, апогей кризи (як правило - це тринадцять років), посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур. Виділяють два головні шляхи проходження вікових криз (подібне відмічав і Р. Берн).

криза незалежності. Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності тощо.

криза залежності. Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.

Криза юнацького віку. Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя.

Покидаючи стіни школи після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі або працювати. Відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них - час проб і помилок.

Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.