Виховання національної гідності і менталітету

Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.

Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вимагає й від інших людей поважного ставлення до неї.

В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв'язку з історичними обставинами життєдіяльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого " Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.

Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:

—навіювання вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;

—постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

—формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

—поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

—спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;

- знання історії своєї родини;

- знання історії свого народу;

- знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

—знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

—володіння багатством рідної мови;

—участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

—моральне заохочення діяльності у сфері прояву національної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність походить від лат. тепtаlіs — розумовий; тепs, тепtіs — розум, думка, інтелект. В українському мовному обігу слово " менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер, вдача. Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадкування, а передусім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність винятковий феномен духовності певного етносу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви ментальності як духовний код зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитись до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.

О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системоутворюючі ознаки.

1. Інтровертність вищих психічних функцій, що виявляється в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього особистісно-індивідуального світу.

2. Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.

3. Анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних прагненнях до особистої свободи, без належного стремління до державності, в браку дисципліни й організованості.

4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.