Моральне виховання в народній педагогіці

Літературні пам’ятки: «Повість временних літ», «О законе и благодати», «Устав Владимира Всеволодовича», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово о полку Ігореві» - увага предків моральному вихованню.

Значущі якості: доброта, справедливість, милосердя, любов до свого народу, Батьківщини, працелюбність.

Найбільша ганьба, найбільший гріх людини пов’язані з неправедним життям.

Ставлення до норм моралі було не рівнозначним. Коли, обурений греками князь Святослав побачив неминучість загибелі свого війська (похід 917), він звернувся до нього з такими словами: «Нам немає куди подітись, бажаємо ми того чи ні – повинні битись. Так не посоромимо землі руської, але поляжемо тут кістьми бо мертві не приймають ганьби»

(«Повість времінних літ»). Але той же Святослав, не замислюючись, вбиває рідного брата Гліба, коли той приймає християнство.

Кожне плем’я (пізніше – князівство) мало свої звичаї і закони, «свій нрав», одержані від предків, але всі вважали ганьбою зраду народу.

Заговір матері над сином аби вберегти його від смерті: «Будь ти, моє дитятко ненаглядне, світліше сонечка, міцніше каміння. Відведу я від тебе чорта страхітливого, лісовика одноокого, збережу тебе від злого водяника, від заклунки Київської, від хитрого чорнокнижника. І будь ти збережений від смерті даремної, але коли прийде година твоя смертна, повернись до Батьківщини славної, вдар їй чолом, припади до сирої землі і засни сном солодким та не збудним».

Уже в VII – VIII ст. існували «звори» усних моральних стандартів, які розповсюджувалися у вигляді приказок, афоризмів, порад, правил поведінки. В народі ці правила називали «вежеством». Вони застерігали, попереджали:

- бережись, друже, якщо тільки землю будеш обробляти, а душу пустою залишати;

- знак чоловічої доброчесності – не вміння починати справу, а вміння її завершувати;

- час не сховає твоїх поганих справ;

- бажай краще хіба – солі, ніж достатку з лихом;

- краще почути від когось про лихо, ніж говорити про це комусь іншому.

Народні перекази, легенди – чудовий засіб морального виховання.

На малих і великих майданах, у церквах і монастирях, на ярмарках у годину відпочинку в далекій подорожі, на народних святах гуслярі та бандуристи відтворювали перед слухачами героїчні події.

Після хрещення Русі моральна вихованість ставиться у залежність від розумового розвитку. Звіт моральних правил стосується як простої людини, так і князя. Лише того князя любили і поважали, який був добрим, освіченим, справедливим, особисто брав участь в управлінні державою. Мораль середньовіччя вчила «не забувати убогих», не дозволяти сильному губити слабшого, завжди напоїти і нагодувати «страждущего и нищего», допомагати старим людям вважалася джерелом і початком «усякого добра». Милостиня вважалася джерелом і початком «усякого добра».

Братські школи південно–західної Русі: «Азбуковники» (перші підручники з педагогіки) включали не тільки «увещания учення», а й моральні правила, корі стосуються поведінки підлітків та юнаків, формували в них норми спілкування:

- гнів сушить кістки, трощить серце,

- хто гнів свій подолає, той міцним буде;

- зла людина, як вугілля: якщо не палить, то чорнить;

- меч ранить тіло, а зле слово – розум;

- тільки той сміливий і хоробрий, хто сам себе подолати може.

Народні свята, обряди, традиції були постійними супутниками людського життя. Вони допомагали зберегти національну культуру, розвивати естетичні почуття та смаки народу, вирішували завдання морального виховання: розкривали вічну боротьбу між добром і злом, зрадою і вірністю, обов’язком та безвідповідальністю, славою і ганьбою.

Доросле покоління дбало про те, щоб діти росли здоровими фізично і психічно.

Проте, перш ніж виховувати когось, виховуй себе, адже:

- яблуко від яблуні не далеко падає;

- з ким дитина поведеться, від того й набереться;

- не ладні ті діти, яким не докоряють ні батьки, ні діти;

- з ким хліб – сіль водиш, на того ж і походиш;

- добре мати для своїх дітей, а земля – для всіх людей;

- добра сім’ї сильніша за багатство;

- всі ми розумні повчати, а самі не відаємо, що творимо.

Моральні норми, що стосувалися дітей:

- таким будь для батьків своїх, якими хочеш бачити дітей своїх;

- при старших – мовчи;

- хворого повідай, мертвого – проведи;

- близьких своїх завжди кохай;

- чого не вмієш, того навчись;

- нехай не застане тебе сонечко в лісі;

- не за свою справу не берись, за своєю роботою – не лінись;

- чого в іншій людині не любиш, того й сам не роби;

- від добрих слів язик не відсохне;

- у чужій хаті будь непримітним, але привітливий;

- не сором мовчати, коли нема що сказати;

- одержав добро – пам’ятай, а зробив добро – забудь.

Ці норми морального спілкування диктували конкретну поведінку на різні випадки життя.

Увага навчанню:

- важко вчити нерозумних і впертих;

- початок знань – усвідомлення неосвіченості, темноти своєї;

- неможливо багато знати, коли рідко вчилися;

- неосвічена людина завжди вважає себе наймудрішою.

Провідний компонент морального виховання – навчити ремесла і виховувати любов до праці (праця – потреба, а не тягар). Людина, яка зуміла і любила трудитися, цінувала свою і чужу працю, користувалася загальною повагою. (Жартівні пісні про ледарів: «Грицю, Грицю, до роботи».)

Любов до природи – моральна характеристика людини:

- природа – царю воєвода;

- природа – твій стіл і ліжко;

- «Природу не надо увечь, а надо беречь»;

- з природою, як з щасливою нагодою.